Мати та донька: варіації на тему

Завдяки новому кінопроекту в кінематограф повернулося ім’я Фрідріха Горінштейна, автора сценаріїв «Соляріс» Андрія Тарковського й «Раба любові» Нікіти Міхалкова. Його оповідання «Старі», написане в 60-ті роки, й стало основою для сценарію фільму, написаного одеським літератором Сергієм Четвертковим, відомим як автор сценаріїв і новел до фільмів Кіри Муратової.

За сюжетом у фільмі дві головнi героїні: 90-річна мати та її 70-річна дочка, які є особливим тандемом. Усе в минулому й у матері, й у дочки, багато років вони живуть тільки життям одна одної. Перебуваючи в постійному роздратуванні одна від одної, вони втрачають відчуття реальності, перестають розрізнювати й розділяти в ній головне і другорядне. Героїні смиренно ставляться до загибелі в тенетах ГУЛАГу свого сина та брата Василя, проте виявляють велику зацікавленість до компенсації нікчемних речових втрат. Одного прекрасного дня обидві жінки виходять із будинку й рушають на прогулянку до ріки. Дивлячись на 90-річну матір, яка ледве переставляє хворі ноги, розумієш, що для двох жінок це, швидше за все, остання велика спільна прогулянка в їхньому житті. Природно, світ кладе на плечі цієї пари всю жорстокість реальності, від якої вони довгий час ховалися за стінами своєї квартири. Проте автор сценарію не дає безвихідності перемогти. До фіналу картини взаємини матері та дочки переживають еволюцію й набувають принципово нового характеру. Дві жінки, які мешкають поряд, усвідомлюють, що головне — це розуміння один одного та бажання любити, жаліти.

Справжня психологічна драма на небосхилі сндешного кінематографа останнього десятиріччя — явище виняткове. Втомлений від поверхневих сценаріїв, кіноглядач може потирати руки в передчутті серйозного та глибокого кіно. У тому, що фільм «Біля ріки» вийде саме таким, немає сумнівів. До цього в нього є всі передумови: молодий, але талановитий режисер, який подає великi надії, дуже цікава історія й актори-зірки в кадрі.

Роль матері виконує у фільмі одна з найстаріших актрис московського Театру на Таганці й дружина актора Семена Фаради Марина Поліцеймако. Російська актриса Ніна Русланова грає дочку, яка вирішила присвятити матері все життя, відмовившись від особистого щастя. Мати у фільмі по духу молодша за дочку — таке в житті дуже часто трапляється. А дочка швидше обслуговуючий персонал, вона все переживає, щоб мати вчасно поїла, щоб не змерзла — опікується нею як дитиною, їхні ролі давно помінялися. Не дивлячись на те, що Русланова та Поліцеймако дуже різні актриси, на знімальному майданчику вони склали ідеальну пару, так вважають усі учасники кінопроцесу.

«Я прочитала сценарій і мені він дуже сподобався, — ділиться своїми враженнями Ніна Русланова. — Інша справа, яким вийде фільм, ми сподіваємося й дуже хочемо, щоб у Єви все вийшло, тому що вона дуже талановита дівчинка».

Для молодого українського режисера Єви Нейман цей фільм — перша повнометражна робота. Вперше її ім’я прозвучало на фестивалі «Молодість- 2004», де вона представила в конкурсі свій короткометражний фільм «Завмри, відімри». Ще одна її документальна короткометражка «Усе по-старому» демонструвалася на Ротердамському кінофестивалі ім. Г. Балса та на Міжнародному українському фестивалі документальних фільмів «Контакт», де отримала диплом журі. Сценарій фільму «Біля ріки» пролежав в її столі понад три роки. Але не даремно Єву багато хто вважає дівчиною цілеспрямованою. Спочатку Фонд Ротердамського кінофестивалю дав Нейман грант у розмірі 50 тисяч євро для роботи над новим повнометражним проектом. А нинішнім літом Міністерство культури та туризму України виділило на зйомки три мільйони гривень. Співпродюсером фільму є «Нова студія». Її генеральний директор Олександр Ткаченко поділився з «Днем» мотивами, що спонукали його продюсувати картину: «Мене вразив сценарій: історія лірична та водночас жорстка, — це актуальне прозріння, необхідне в наш час. Усі навколо живуть поверхневими відносинами, моральна та духовна сприйнятливість суспільства притупилася. Тому такі фільми необхідні як струс, як підкоп під фасад вигаданого, нещирого життя. Я вірю в творчий потенціал молодого режисера й думаю, що фільм буде таким, яким ми його задумали».

БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю

— Розкажіть про першоджерело вашого фільму, — попросила я Єву Нейман у перервах між зйомками.

— Фільм знімається за оповіданнями Фрідріха Горінштейна — «Старі» й «Розмова». У цій історії для мене є щось рідне. Я одразу ж вирішила розшукати автора. Я знала, що він живе в Берліні, знайшла в довіднику телефон і подзвонила. Він розпочав писати сценарій, а через чотири місяці його не стало. Пізніше роботу над сценарієм продовжив Сергій Четвертков.

— Чому вибір знімального майданчика зупинився на Одеськiй кіностудії?

— Я дуже люблю Одесу, а по-друге, я проходила тут стажування й добре знаю людей. Усі свої документальні та короткометражні фільми я знімала в Одесі, й допомагали мені в цьому люди з Одеської кіностудії.

— А чим кінопроцес у Німеччині відрізняється від нашого?

— Там інший підхід до роботи, не можу сказати, що гірший чи кращий, просто інший.

— Яку освіту ви отримали в Німеччині?

— Я закінчила факультет кінорежисури в Німецькій академії кіно та телебачення в Берліні. Навчалася сім років. Я дуже добре освічена, сподіваюся, ви побачите це у фільмі.

— Багатьох бентежить, що ви жили та вчилися в Німеччині. Кіно, яке ви знімаєте, можна назвати українським?

— Я громадянка України, знімаю кіно на українській кіностудії за українські гроші. Ви вважаєте, що з усім вищезгаданим, моє кіно може мати якусь іншу національність?

— Як ви думаєте, що стало аргументом для Міністерства культури дати вам гроші на цей фільм?

— Я дуже довго намагалася переконати всіх, що цей фільм дійсно треба зняти. Мене почули.

— Як ви ставитеся до того, що вас називають ученицею Кіри Муратової?

— Я не думаю, що вона так вважає, я насправді проходила в неї практику під час зйомок фільму «Другорядні люди». Муратова мене дуже підтримує, і я їй дуже-дуже за це вдячна. Я з нею радилася з питання вибору акторів. Саме вона мені порадила взяти в фільм Марину Віталіївну Поліцеймако.

— А Ніну Русланову?

— Я хотіла її у фільм спочатку й дуже рада, що сценарій їй сподобався — вона відразу ж погодилася. В результаті склався приголомшуючий акторський дует. Це дуже яскраві й талановиті актриси. Працювати мені з ними дуже легко, на радість. Ми один одного розуміємо. До актрис у мене дуже велика довіра, я намагаюся дати їм повну свободу.

— Ви багато репетируєте з акторами?

— Намагаюся репетирувати ретельно. З Ніною Руслановою інше завдання — її треба постійно стримувати, бо вона викладається в кожному дублі на повну.

— Які завдання, знімаючи цей фільм, ви ставите перед собою? Фільм непростий і дивитися його буде, швидше за все, важко, хоч би тому, що й у житті непросто дивитися на життя немолодих людей…

— Це не зовсім так. Я прочитала твір дуже легко та намагаюся цю легкість залишити у фільмі. В ньому є багато комедійних моментів. «Біля ріки» — це драма, але драма з хеппі-ендом.

— Яку роль у вашому фільмі грає ріка?

— Вона мета. Весь фільм — це по суті прогулянка двох стареньких до ріки. Вони доходять до ріки, катаються на човні. Ми знімали на двох річках — на Південному Бузі в Вінниці та на Гнилій П’яді в Бердичеві. Я сама вибирала натуру.

— У вас є якісь плани з приводу цього фільму. Припустимо, представити його на міжнародних фестивалях?

— Я планую повністю закінчити фільм у травні. Мені хотілося б, щоб його побачило якомога більше людей. У всіх є батьки, вони старіють, помирають — це життя. І мій фільм — це життя...