ЩО ХОРОШОГО? ЩО ПОГАНОГО?

Новорічно-різдвяні свята, як завжди, подарували українцям чимало приємних моментів. Зустрічі з родичами, колядки та щедрівки, подарунки... Проте весь останній період люди були настільки інтегровані в політичне життя, що навіть під час свят уважно спостерігали за політичними подіями. Про хороше і погане у новорічно-різдвяні дні — у традиційній рубриці «Дня».

Анжеліка РУДНИЦЬКА , співачка:

— Щодо політичного життя, то за цей період ми нарешті дізналися ім’я президента України. Два місяці країна знаходилася в збуреному стані. Я була б дуже щаслива, якби оголошення Ющенка переможцем вже було остаточним — аби нам вчетверте не довелося переголосовувати. Щоб ми нарешті почали активно рухатися в європейському напрямку.

Досить дивною, але позитивною була й зустріч Нового року — багато людей святкували його на майдані Незалежності. І не тільки тому, що там зазвичай весело. Сьогодні люди відчувають потребу в спілкуванні, не хочуть вірити, що революція вже закінчилася.

За ці дні можна було простежити зміни й на телебаченні. Всі телеканали розділилися на дві частини. Перша транслювала новорічні привітання Ющенка та Саакашвілі з родинами з майдану Незалежності. Друга ж демонструвала традиційне вітання Леоніда Кучми. В перші дні 2005 року практично всі вітчизняні канали заполонив продукт неукраїнського походження. Катастрофічно зменшився відсоток власного виробництва — це стосується усіх програм. У музичних — лише 5—10% українських виконавців вітали своїх співгромадян зі святами. У фільмах практично відсутні наші актори. Українські творчі сили все менше використовуються телевізійниками. Якщо ми таким чином інтегруватимемося у світовий простір (окрім російського), то під пресом Європи та Америки національна культура взагалі може вмерти.

Взагалі ж я дуже люблю цей період. Різдво — одне з найдобріших свят, коли стаються дива. Тому цими днями я залюбки перетворююся на Снігуроньку й роздаю подарунки. Тим паче в моїй родині в різдвяні дні два іменинники — мама та племінник Сашуня. Мій семирічний племінник уже твердо переконаний, що Діда Мороза не існує, але ще вірить у Санта Клауса. Тому цього року написав йому листа й попрохав новий телевізор, обов’язково із пультом. Довелося виконати бажання за Санта Клауса. Мені завжди приємно комусь дарувати радість.

Однією з несподіванок цього року можна вважати й підкинуту зимою свиню у вигляді погоди — вона не прийшла навіть на Різдво. Тепла європейська зима — ми вже наближаємося до Євросоюзу чи це таки глобальне потепління...

Ще з поганого — це жахливе спотьмарення Нового року в Південно-Східній Азії. Я дуже люблю Таїланд. Тому сумую разом з таїландцями й готова взяти участь у допомозі та розглянути будь-які пропозиції. Так само дуже співчуваю родинам усіх українських військових, які загинули в Іраку. Бажаю, щоб військові у новому році займалися виключно мирною роботою.

Ярослав КОРЕЦЬ , редактор відділу донецької обласної суспільно-політичної газети «Життя»:

— Оскільки я оптиміст і стараюся не помічати поганого, то для мене сьогодні лише одна нехороша новина — закінчилися новорічні свята. А ось хорошого в перші два тижні 2005 року сталось багато. Добре, що закінчилися вибори. Добре, що Україна намагається повернутися до повсякденного життя та відсторонитися від політичних баталій, які продовжуються. Добре, що, попри календар, на вулиці — весна. Оскільки я люблю вино та шашлик, то радує, що 2005 рік оголошений роком Грузії в Україні. Добре, що в центрі Донецька з’явився шматочок Києва — наметове містечко.

Оксана ІВАСЮК , доцент філологічного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича:

— Радує, що у політичній сфері країна заспокоїлася. І це, звичайно, відобразилося на настроях та святкуванні Нового року. Особливо тут, у Чернівцях та в Івано-Франківській області. Цікаво було спостерігати, як люди вітали одне одного з новим президентом. Вперше якісь політичні радощі так тісно перепліталися з сімейними. Дуже порадувала виставка в Чернівецькому меморіальному музеї Володимира Івасюка, присвячена Віктору Ющенку. Вона викликала великий резонанс як в пресі, так і серед людей. Приємно відсвяткували Новий рік у сімейному колі, відвідали своїх найближчих друзів. А Різдво — це взагалі одне з найчарівніших свят. Цього року дуже багато було колядників із вертепом. Вертеп носили хлопці або старші чоловіки, які ходили колядувати. Дуже багато колядників було людьми заможними. Вони купували собі гарні костюми, придумували різні діалоги, при цьому зберігаючи структуру вертепу. Для них це була нагода привітати своїх друзів або тих, хто цього потребує. І це чи не найкращі подарунки, які можна було зробити. Мені також багато розказували про такі благодійницькі вертепи, організовані людьми, які й морально, й фінансово можуть собі це дозволити. Приємно, що це не та показова форма благодійності, до якої ми звикли. 14 січня на Буковині також пройшов традиційний народний карнавал Маланка. Маланка відбувається в декількох регіонах Буковини, і в кожному з них вона чимось відрізняється. Відмінні й костюми, й звичаї. Найбільш популярна Маланка у Вашківцях. Вона відображає сучасний побут. У іншому регіоні Буковини є язичеська Маланка. Дуже кумедні маски героїв та їх гра. Щодо творчого життя, то зараз маю декілька проектів, готую до друку кілька статей та книг. Тобто перебуваю в цікавій науковій роботі. І це на тлі таких оптимістичних свят надає ще більшого оптимізму.

Оксана ЗАЛІПСЬКА , голова крайової пластової старшини Пласту — Національної скаутської організації України:

— Головне, що нарешті ми маємо свого нового президента. Це, очевидно, є найбільшим позитивом останніх днів. Однак не дуже приємним є процес затягування інавгурації новообраного президента. Хочеться, щоб уже активно відбувалися якісь політичні зміни. Бо ми на них вже давно очікуємо.

Приємні враження залишилися й від проведеної нами акції «Вифлеємський вогонь миру». Цей захід відбувається з 1996 року. Отримавши Вифлеємський вогонь на українсько-польському кордоні від скаутів Польщі, 5 січня наші пластуни передали його до Свято-Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Від лампадки з цим символічним вогнем у соборі засвітили свічки, а потім почали молитву. Ми й нині через скаутські організації поширюємо вогонь із міста народження Ісуса Христа — Вифлеєма — до різних сіл, міст і містечок України. На цю акцію до Києва також приїжджали представники наших осередків із усієї України. Тому тепер, за допомогою наших активістів, вогонь розійдеться по церквах, лікарнях та притулках для старих. Приємно, що цей захід завжди проходить у надзвичайно теплій і зворушливій атмосфері. Бо ми вважаємо цей вогонь символом миру, добра та справедливості. Адже в цей час він нам дуже необхідний. А в часи позитивних змін в Україні цього року, на нашу думку, він набув навіть трішки й емоційного забарвлення. У нас були пропозиції передати цей вогонь до скаутів Росії, щоб поширити його на якомога більші території, але відгуку, на жаль, не отримали.

Альберт ПОТАПОВ , головний редактор газети «Сєверодонецькі вісті» (Луганська область):

— Добре, що після свят у нашому місті так і залишилися нормальні, спокійні настрої (Луганськ, наприклад, мітингує та протестує). Свята також минули чудово, все місто тонуло в феєрверках. Було дуже красиво. Добре, що вибори нарешті закінчилися, і всі ми зустрічаємо цей новий рік із надією на краще