Символ російського балету

Головний балет російської, якщо не всієї світової сцени — «Лебедине озеро» Петра Ілліча Чайковського — був багатостраждальним. Після провалу постановки Рейзінгера в Москві 1877 року, в Пітері він з’явився лише 1895-го. Петіпа доробив балет, поводячись з музикою не надто бережно. Але вистава відбулася й стала найпопулярнішою у світовому хореографічному репертуарі. Потім були й інші хореографи, які зробили безліч переробок і редакцій. Юрій Григорович був не першим. Але він уважніше за інших, після Льва Іванова, вслухався в розуміння композитором казки німецького письменника. Першу версію Григоровича 1969 року заборонили. Відтоді багато років на сцені Большого театру йшов своєрідний еклектичний колективний витвір, який, до того ж, складався в різні роки (перша картина — Олександра Горського, друга — Льва Іванова, четверта — Асафа Мессерера) і в результаті втратив найменшу подібність єдиного сенсу й стилю. Сенс привносили лише славетні балерини — Марина Семенова та Майя Плісецька, а без них «Лебедине озеро» виявлялося всього лише наївною казкою, але при цьому грубо-реальною, в дусі балетної естетики повоєнної доби, що дотримувалася вимог псевдореалізму. Лише Григорович прочитав балет як єдину художню структуру, в якій усе перекликалося, а як результат ємність змісту зростала й сенс набував виразності. У балетознавчій літературі вкорінилася цілком справедлива думка, що перша редакція Юрія Григоровича 1969 року була заборонена через те, що хореограф повернув, згідно з Чайковським, трагічний фінал… Проте ця постановка увійшла в історію як новація, скандал, сенсація.

Лише через більш як 30 років Юрію Григоровичу вдалося сповна втілити на сцені Большого театру те, що було задумано наприкінці хрущовської відлиги. Прем’єра останньої редакції балету відбулася 2 березня 2001 року.

А 20 і 21 грудня 2003-го в Національній опері нарешті й українська публіка побачить цей легендарний балет. Агентство «Едвайс» уперше після 1954 (!) року представить нам повноцінні гастролі балетної трупи Державного академічного Большого театру Росії з виставою «Лебедине озеро» П. Чайковського в постановці Юрія Григоровича, в супроводі Симфонічного оркестру Національної опери України, диригент Олександр Копилов (Большой театр, Москва). Головні партії виконують зірки Большого театру Росії: народні артисти Росії Андрій Уваров, Надія Грачова, Галина Степаненко. Гастролі організовані в рамках Року Росії в Україні за сприяння Посольства Російської Федерації в Україні, Надзвичайного й Повноважного Посла Російської Федерації в Україні Віктора Черномирдіна.

Балет Чайковського в постановці Григоровича про те, що всі ми платимо за свої помилки. Лебідь-Одетта гине в руках Злого генія, який є втіленням і злих сил, і долі героя. Трагедійно звучить музика фіналу, чорні лебеді як знак біди оточують Одетту. Таке завершення балетної казки було неможливим у 60-ті, й лише тепер хореографія відображає справжнє звучання й сенс музики. «Лебедине озеро» Юрія Григоровича — це стрімка дія, вольова режисура, яскраві танці й фантастичні декорації. Тут усе так поєднано, підігнано, вибудувано, що нагадує вишуканий архітектурний витвір, що здійнявся в небо, але твердо стоїть на землі. Григорович створював виставу разом з художником Симоном Вірсаладзе. У нинішній версії відреставровані декорації й костюми Вірсаладзе з’являються в усій своїй пишноті. У першому акті царює колір розплавленого золота, який вогнятим морем заливає всю сцену. Золото, змішавшись з основними кольорами костюмів — срібним, малиновим, бірюзовим, — справляє враження нескінченного свята. І тим ефектніше контрастують зі сценою балу білосніжно-білі, інфернально-лебедині епізоди… Справді тріумфальними є виступи Андрія Уварова в ролі Принца Зігфріда. Його Принц вражає вишуканістю манер і королівською елегантністю; він принц від кінчиків нігтів до розшитого золотом колета. Під час його стрибків, у яких Уваров ширяє над сценою, наче дивний білий птах, у глядачів перехоплює дихання. А Лебідь у виконанні Галини Степаненко — особистий тріумф балерини. Це музичний, кантиленний, чутливий до півтонів танець. У ньому — стримане благородство й розуміння руху, як безкінечного таїнства...