ЩОДЕННИК

Житло моє — над баром-дискотекою.

Коли засинаю, завжди сняться співаки. Навіть ті, про яких я, здавалося б, забув. За сонної реальності ми з ними — десь у Москві, Києві чи Полтаві — зустрічаємося, потрапляємо в ліричні або навіть детективні ситуації. У залежності від того, яка музика в той чи інший момент сну прокручується внизу диск-жокеєм.

У паузах між нотами, коли зрідка починають розбиватися пляшки і лунати індіанські крики на вульгарному діалекті, просинаюсь, аби зачекати на музику.

Одного разу за парканом у легковику почала голосно плакати жінка.

Вийшов.

— Навіщо? — спитав у шкіряного хлопця перед входом у бар.

— Хай розплачується, — діловито відповів він. — Три доби за нами совається, їсть-п’є. Могла б давно додому піти. Колись уже одна — Роксолана — турецькому хану на шию сіла й управляла турками. І нині наші налізли в усі країни Європи, зроблять і з неї бордель, а потім Україну заставлять туди вступати. Не вийде!.. Будемо виховувати в національному дусі!..

...Мені почала снитися Едіта П’єха.

Погана прикмета. Я ніколи її не любив.