ЩОДЕННИК

Базар… Вічна штовханина, людський гомін та рух. Для одних це місце щось купити, для інших — якось вижити. Ці категорії постійно міняються місцями, адже покупці у свою чергу продають щось інше у іншому місці і в інший час. Послуги, бензин чи папери. Яка різниця — ти продаєш свої знання у школі чи газетній статті або продаєш свій піт у шахті чи біля мартеновської печі? Насправді є. Вона дуже тонка й делікатна, але є, навіть, якщо за це отримують однакову суму. До речі про суму. Колись батько розповідав, що якщо повісити на базарі два абсолютно однакових костюми, але за різною ціною, цілком ймовірно, що куплять дорожчий. В дитинстві я цієї логіки не зрозумів, аж набагато пізніше дізнався різні мудрі слова й те, що уявний престиж коштує найдорожче. Незбагненний ошуканий світ, хоча в ньому набагато більше тих, хто шукає ковбасу по 7 гривень, незважаючи на те, що найгірше м’ясо коштує дорожче. З чого ж її роблять?

А ще наші базари — це секонд хенд. При кожному базарчику, починаючи зі столиці й аж до селищ районного покрою. Вони влипли в наш побут, ставши його органічною частиною. Онуки переможців доношують лахи переможених… Таке теж трапляється. Але, мабуть-таки, десь вкралася підступна помилка, що змушує людей отак добровільно упосліджуватись. Секонд хенд став ознакою часу. Нашого приватного часу, бо приватний час інших уможливлює заміну п’ятирічного BMW на нову модель. Стара теж стає секон хендом, добиваючи свої амортизатори на наших дорогах. Хоча, як жартома розказував мені один бувалий дальнобійник, у нас доріг немає — у нас є напрямок. З точки А у точку В. А решта — то твій вибір.