Відлига в червневу ніч
Фестивалю «Відкрита ніч» не з руки займатися ювілейними хвастощами. Вік — «напівкруглі» п’ять років — не той, та й формат не дорослий. Власне, ця акція підтримки початківців київських кіношників і не претендувала на зв’язок поколінь або кількісну експансію, задовольняючись спочатку вибраною формою: одна літня ніч, насичена фільмами на невеликому екрані, стійка та віддана публіка, мерзлякуваті тріумфи на світанку. Фактично, зі сторони до «Відкритої ночі» склалося ставлення як до милого й легкого контрапункту відносно застою в нашому кіно взагалі.
Нинішня «Ніч» уразила саме явним і несподівано сильним рухом до виходу за рамки стереотипа, що вже склався. Іншими словами, фестиваль став багатшим у будь-якому значенні. За якісним антуражем, урочистістю ритуалом відкриття, змішаним українсько-польсько-французьким складом журі та іншими ознаками матеріального достатку було видно, що забезпечених і впливових друзів у «Відкритої ночі» явно додалося. Але, зрозуміло, насамперед розмова піде про змістове багатство. Тут і з’явилася надія.
Не можна сказати, що в усіх номінаціях розгорілася однаково гостра боротьба. Так практично не виявили себе професійні аніматори — їх роботи явно поступалися вигадці і фантазії студентів, що здобули в особі Олександра Черкаського з його однохвилинним мультиком «За мотивами творів Даниїла Хармса», цілком заслужені лаври. Нечисленною, порівняно з попередніми роками, була категорія рівнобіжного кіно. Однак тут спостерігалося приємне розмаїття стилів і талантів: імпресіоністський етюд «Присутність», «Сон рибалки» з відтінком арт-безумства і чорно-біла історія «Пташка прилетіла» здобули визнання у глядачів, що прагнули як експерименту, так і простої видовищності. Першість, укупі з призом кращому композиторові (Володимирові Губі), дісталася «Присутності» Ольги Самолевської — дійсно самодостатньому зразкові відеоарту, котрий точно і яскраво відтворює стан присутності Іншої — ідеї, божества, людської істоти. Проте дошкульний і по- своєму витіюватий «Сон рибалки» також не втратив — сценарист і режисер фільму Надія Кошман втішилася призом «За своєрідність художнього вирішення».
Над неігровим кіно, як і раніше (це вже традиція), тяжіла форма телевізійного нарису, що обмежується, швидше чорноземними елегіями, ніж екранним пошуком. Закономірно, що в цій номінації нагородили півгодинний телефільм «З життя країни за назвою Батьківщина», в якому гостра тема — Чорнобиль — не позбавляла автора, Вікторію Мельникову дару власної мови.
Справжня війна як у конкурсі, так, відповідно, і між членами журі, розгорілася в основній категорії — студентський ігровий фільм. Причини зрозумілі: давно вже в суто українському кіноконкурсі не з’являлося відразу декількох яскравих, нешаблонно і талановито зроблених, робіт. Причому, що особливо відрадно, всі вони зняті на Київському кінофакультеті за останні два роки. Схоже, що все-таки серед абсолютно крижаної безнадійності нашого «кінопроцесу» з’являються перші ознаки відлиги. «Тир» Тараса Томенка, відзначений на останньому кінофестивалі в Берліні — проста і страшна історія про безпритульного хлопчиська, знайшов гідного конкурента в особі «Бісеняти» Олени Урсаки — мініатюрної родинної саги, що відрізняється добре продуманим сюжетом, класними виконавцями і влучними, живими характерами героїв. «Спляча красуня» Віри Яковенко, як і «Мара» Костянтина Денисюка, репрезентували іншу лінію, де прерогатива — за дотепними, комічними або фантастичними поворотами сюжету при традиційному ставленні до кіномови. Нарешті, дещо осібно стояла «Іграшка» Євгенії Матвієнко, що поєднує круту, приправлену гумором фабулу, з етичною безкомпромісністю.
За визнанням голови журі, кінорежисера і художника Сергія Маслобойщикова, прийняти остаточну ухвалу було надто складно. Фактично ареопаг «Відкритої ночі» розколовся на прихильників літературності, дошкульної, часом на межі анекдота, сюжетності в кіно, і на ревнителів органіки кадру, більш близької до авторських пошуків. Компроміс було знайдено: в категорії ігрового кіно кращим фільмом визнали «Сплячу красуню», кращим режисером — Тараса Томенка («Тир»), а кращим оператором — Вадима Ревуна («Мара»). «Іграшка» торжествувала в категорії «відео» як кращий фільм, зроблений кращим режисером (Євген Матвієнко). Кращими акторами були названі двоє хлопців — Філя Добрянський («Тир») і Сергій Урсакі («Бісеня»), кращою виконавицею — Тетяна Бурла («Бісеня»). Ну, а вершиною всіх незгод і найгарячіших диспутів став головний приз фестивалю (названий спецпризом журі) — кіноплівка «Кодак» на 1500 доларів, — що цілком заслужено дістався Тарасові Томенку.
Повні підсумки «Відкритої ночі» ще підбиватимуть і аналізуватимуть. Безсумнівно, найважливіший iз них — переможний смак. Фактично, нинішній п’ятий «Відкритий» дубль досить точно зафіксував входження до активного життя цілого товариства дуже несхожих і обдарованих режисерів, акторів і операторів. Тобто, тих, хто зможе повернути значення і славу нині майже забутому поняттю — українське кіно.
