ЗАПИТАННЯ «Дня»

Володимир МАЛІНКОВИЧ, політолог, дисидент:

Події 9 березня — надзвичайні, тому що вперше використано насильство у відносинах між владою та суспільством. Відповідальними я вважаю виключно лідерів демонстрантів. Я не вважаю, що всі учасники демонстрації відповідальні за те, що відбувається, — за бійки, за побиття на Банковій. Але лідери демонстрації за це відповідальні. І повинні відповідати, принаймні морально, я певен. Безпосередніми винуватцями, безумовно, є націонал-екстремісти, напівфашисти з УНА-УНСО. Цього дня несли знамена не лише УНА-УНСО, а й соціал-націоналістів, я їх нарахував не менше десяти. Ультранаціоналістичні, ультрарадикальні сили нічого іншого не хочуть, аби брати участь у такого роду бійках. Кожен, хто брав участь у насильстві — кидав каміння, пляшки із запалювальною сумішшю, — має відповідати перед законом, тут не може бути ніяких інших варіантів. Лідери опозиції, зокрема Тарас Чорновіл, Тарас Стецьків, Олександр Мороз і Володимир Чемерис, несуть моральну відповідальність передусім за те, що погодилися виступати на підтримку демократії в одному ряду із цими напівфашистськими організаціями. Вони не могли не розуміти, що такий союз з радикалами нічим добрим закінчитися не може, але вони на це пішли. Вони безпосередньо відповідають за те, що провокували насильство, коли викидали вінки й топтали букети, встановлені до підніжжя пам’ятника Президентом. Таким чином створювали атмосферу ненависті, вседозволеності, що й призвело до цього зіткнення. Частина лідерів цього форуму, конкретно Тарас Стецьків, Тарас Чорновіл, не зрозуміли, що ж вони накоїли. Вони сприймали те, що сталося, як початок революції (це я бачив по телевізору), яка може бути успішною, оскільки солдати, з точки зору Тараса Чорновола, дивилися не так рішуче, як нападники. Це жахливо, коли лідер партії «Реформи і порядок», яка вважає себе демократичною, метою якої є створення правової держави, вважає, що нам сьогодні потрібна революція — дія, що виходить за рамки конституційного поля. Мене лякає те, що лідери не усвідомлюють, куди штовхають країну, й те, що громадськості демократичної, виявляється, в Україні практично немає. Мене не стільки налякали події 9 числа, скільки події 10 числа, коли стало очевидно, що лідери опозиції розглядають ці події як нормальні, як початок нового етапу боротьби за свободу й демократію. Дійсно демократичної громадськості, мабуть, в Україні немає, тому що ніхто не виступає із засудженням цих екстремістських дій. Я сподівався, що ті, хто створював Рух як народний рух, висловляться з цього приводу, намагатимуться попередити екстремістів. Таких виступів було дуже мало. Боюся, що це натхне екстремістів на ескалацію конфлікту. Боюся, що й влада в цих умовах може продемонструвати жорсткість. Якщо створиться така чорно-біла ситуація, буде дуже погано. Переконаний, що в України є вихід із цієї кризи і в демократичному напрямку. Хочу нагадати, що у виступі Президента 6 березня були пункти, які свідчать про його готовність реально вести переговори про демократичний процес, я маю на увазі й громадську раду, куди могли б увійти представники опозиції при адміністрації Президента з доволі широкими повноваженнями, й суспільне телебачення, й цілу низку інших пунктів, які могли б бути підгрунтям для переговорів між конструктивною частиною опозиції й урядом.

Богдан СІКОРА, директор асоціації соціально-економічних досліджень, що є співзасновником громадської організації «Рух опору «За правду»:

— Вважаю, що державна влада України переживає агонію, в неї вже не має можливості цивілізовано впливати на політичну ситуацію в країні. Тому вона і застосувала брудну і брутальну силу. Події 9 березня свідчать про те, що значна частина українського суспільства вже готова не тільки до пасивних, а й до активних політичних дій, навіть готова до певної самопожертви в ім’я реалізації певних політичних ідеалів. Це досить нетрадиційне явище для України, яка майже 10 років не бачила таких потужних політичних масових заходів, які відбулися 9 березня. Вважаю, що події 9 березня започаткували новий етап протиборства влади та опозиції, силовий етап, який, мабуть, закінчиться не скоро. Я прогнозую, що події 9 березня невдовзі повторяться обов’язково. Етап силового протистояння між владою та опозицією буде продовжуватись, на мою думку, ще 2—3 місяці. Конфлікт, на мою думку, буде вирiшено силовими методами, переможе той, хто виявиться сильнішим. В нашій країні юстиція через корупцію паралізована, цивілізовані засоби вирішення конфліктів є малоефективними. Опозиція не довіряє нашому судочинству, прокуратурі. Влада ж не хоче поступатися будь-якими своїми привілеями на користь опозиції.

Володимир ВОЙТЕНКО, професор, доктор медичних наук:

— Ці події дуже послабили нашого Президента. Вперше Президент, виступаючи по телебаченню, дивився не в камеру, а дивився на підлогу — почувався зовсім невпевнено. Ці події різко послабили опозицію — люди, які ходять по вулицях та кидають каменюки, яйця, не є опозицією, а є хтось, щось, таке, яке перебуває за межами політичного процесу. За рахунок цих подій посилили себе правоохоронні органи, зокрема міністр внутрішніх справ пан Кравченко. Оточення Президента також посилило себе, бо Президент зрозумів, що він без них — ніхто. Наслідком цих подій стане ще й те, що ніякі валютні фонди нам позик давати не будуть, ніякі серйозні інвестори до нас не приїдуть — бо як можна їхати в країну, де штурмують президентський офіс. Всі ці події мали своїм наслідком насамперед — негатив для подальшого розвитку України.

Георгій ПОЧЕПЦОВ, доктор філологічних наук, професор, завідуючий кафедрою міжнародних комунікацій і зв’язків з громадськістю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка:

— Події 9 березня, що вже само по собі звучить як приклад з підручника історії, демонструють багато що. З одного боку, напруження в суспільстві (навіть якщо воно штучно підігрівається) все одно повинно мати можливість для виходу, розрядки. До речі, однією з причин розвалу колишнього Радянського Союзу вважається відсутність легітимних способів вираження свого незадоволення. Певні «охолоджуючі» процедури завжди передбачаються як спосіб вирішення ситуації. Коли їх немає, може мати місце румунська ситуація, коли все почалося тільки через те, що влада відмовилася прийняти вимоги демонстрантів. Підкреслю, не виконати, а всього лише прийняти.

Таким чином, сьогодні є зіткнення двох тенденцій, двох сил (при цьому я відволікаюся від реальних каменів і палиць 9 березня). Початково вони діють мов би в різних площинах, виходячи з різних пріоритетів. Їм в принципі важко розмовляти один iз одним, оскільки у них абсолютно різна легітимність. При цьому кожна зi сторін піддає сумніву легітимність своїх опонентів. Тому «камені» в цьому випадку дозволяють взагалі прибрати опозицію з раціонального поля: їм потрібно було більше думати про це, а не йти таким чином, щоб провокувати владу на силові дії, як це весь час відбувалося до 9 березня.

І влада, і опозиція повинні бути зацікавлені знайти певні охолоджуючі процедури, одним iз варіантів яких і є переговори. Однак при «підігріванні» конфлікту ззовні багато які подібні хороші правила перестають спрацьовувати. Правда, тоді тим більше влада повинна йти наперекір рогаткам, намагаючись знайти можливість породження спокою. Тим більше, що тоді вона сама стає більш зацікавленою в цьому, щоб досягнути згоди. І у влади, і у опозиції на сьогодні немає іншого виходу, як почати шлях компромісу. Треба тільки, щоб вони самі усвідомили це, а не намагалися «вирватися» iз ситуації іншими способами. Компроміс означає, що і влада, і опозиція повинні змиритися з певними втратами. Але так повинно бути, якщо вони налаштовані на вихід iз кризової ситуації.

ДО РЕЧІ

«Ми звертаємося до тієї частини опозиції, в якої залишився здоровий глузд і хоча б крихта любові до України: заявіть про мораторій на застосування насильства і провокацій, не штовхайте країну у безодню громадянського конфлікту, — говориться в заяві СДПУ (о) з приводу подій 9 березня в Києві. — Якщо ви не здатні контролювати натовп — відмовтеся від проведення масових акцій. Якщо ви заявляєте про бажання демократизації суспільства та держави — вибудуйте свою програму, на основі якої були б можливі переговори між владою та опозицією. І лише після цього ми, зi свого боку, зробимо все можливе для того, щоб такі переговори стали реальністю».

СДПУ (о) покладає усю відповідальність за застосування насильства і провокацій під час подій 9 березня на керівництво опозиційних утворень «на кшталт Форуму національного порятунку», які намагаються ввести в оману громадськість цивілізованих країн, удаючи iз себе прихильників демократії. Намагання ж лідерів опозиції звинуватити правоохоронні органи в провокаційних діях СДПУ (о) характеризує як «відверту брехню», яка ще раз «недвозначно довела, що опозиція вже не сподівається, що її зрозуміє та підтримає український народ». «Ми сподіваємося, — сказано в заяві, — що ті, хто досі надавав опозиції моральну підтримку на Заході, сьогодні побачили, що саме являють собою ці «захисники української демократії» з дуже схожими на фашистські знаками на прапорах і цеглинами в руках».