Перейти до основного вмісту

Що б я хотів побажати Україні на межі тисячоліть

20 січня, 00:00
Чи приніс вам 2000 рік більше впевненості у власних силах, в можливостях зміни вашого життя і життя країни на краще? Які події 2000 року здаються вам найбільш важливими з точки зору перспектив і тенденцій (як позитивних, так і негативних) у розвитку країни? Які плани ви збираєтеся здійснити в 2001 році? А що, по- вашому, необхідно в 2001 році здійснити:
— Президенту країни;
— парламенту;
— уряду;
— ЗМІ;
— керівнику вашого підприємства (навчального закладу)? У 2000 році ви стали більше чи менше мріяти? Чому? Що «Дню»-2001 ви б хотіли побажати? Що нового хотіли б нам запропонувати: теми, ідеї?

1. Україні на початку нового тисячоліття бажаю, щоб до неї якнайшвидше почали повертатися незаконно вивезені мільярди доларів. Усе украдене в неї і сховане в «забугорних» банках повернути навряд чи вдасться, але мінімум, достатній для того, щоб найближчим часом розрахуватися за борги з Росією, знайти і дати хліборобам, безперечно, можна.

2. Позитивом у 2001 році вважаю усунення Олександра Ткаченка, перші,хоч і несміливі кроки по виведенню економічної «тіні» на світло, перспективу об’єднання українського православ’я, що намітилась.

3. Парламентові:

— не займатися примітивним популізмом;

— і пільги, й пенсії повинні встановлюватися за принципом «кожному за його працю» (а не за посаду), за мозолі від праці, а не від аплодисментів.

Урядові — стати командою однодумців.

ЗМІ — стати дійсно четвертою владою, а не бути «слугами» першої. Опанувати українську фразеологію, а працівникам ТБ і радіо — ще й українську вимову. —

4. -

5. «Дню» бажаю передусім помітного збільшення кількості передплатників і читачів. Для цього треба, щоб у кожному номері і лірики, і фізики знайшли б цікавий для себе матеріал. Певною мірою цьому б сприяло, як на мене, збільшення статей з історичної тематики. Історію нашу у нас було вкрадено й сховано. Отож потрібен такий собі історичний лікнеп. Уже пропонував «Дню» відкрити рубрику спогадів людей воєнного лихоліття — «Війна і я». Наталі Лігачовій бажаю підвищення зарплати — надбавки за шкідливість роботи. Її здоров’ю шкодить не лише випромінювання з екрану, але й негативні емоції, які викликає українське телебачення.

Василь-Юрій КРИВЕНЬ, Львівська обл.


1. Чи міг 2000 рік надати рядовому бюджетнику (хоч би й відміннику освіти) упевненості у власних силах? Добре вже й те, що інтелектуальні сили ще є й застосовувати їх не розучилися. Проте, звичайно, життя країни зміниться на краще в третьому тисячолітті, у ХХI столітті. Я не виключаю, що навіть до 2009 року, коли на пенсію вийду.

2. Важливими можуть називатися події, що істотно вплинули на перебіг життя. Але перебіг життя колишній — так собі. Стоп! Є одна: почався новий етап нашої перманентної шкільної реформи. Це вже змусило понервувати вчителів, батьків і учнів, тобто чималу частину суспільства. Внесло певне пожвавлення. Дай Бог, щоб цього разу все не обернулося на чергову кампанію.

3. На 2001 рік у мене в планах випустити другу книгу віршів. Назву її «Образ жизни». Підзаголовок: «Путеводитель по Дикому Полю».

Президенту слід було б піти у відпустку й поїздити інкогніто малими й середніми містами, селами України.

Парламенту... А він є? Симпатичні жваві депутати з вогником у погляді — це й є те, що в підручниках по праву називається парламентом?

Уряду слід стати урядом: керувати по праву й по правді собою й країною. Управляти й управлятися!

ЗМІ — бути засобами масової інформації, для чого неухильно підвищувати свій рівень, щоб у будь-якому контексті правильно розуміти, що означає «масовий» і чим відрізняється інформація від чуток.

Директору моєї школи... Вона жінка, тому дай їй Бог сил продовжувати розпочату роботу й частіше переживати радість від зробленого.

4. Якби я перестав мріяти, це означало б мою декваліфікацію як вчителя.

Я мрію, дивлячись на п’ятикласників, які приходять до мене, ще більше мрію, дивлячись услід моїм випускникам. Я вигадую для кожного з них цікаве, яскраве, значне життя, якого сам не прожив і заради якого (для них) усе, що маю в душі, вкладаю в уроки, в спілкування з найцікавішими (тобто недорослими) людьми.

5. Взагалі-то, я не дуже користолюбний, але тут не утримаюся. 2000 року була видана моя книжка «Голос и ничего больше». Так от, якби «День» погодився прийняти мій «Голос...» у подарунок і, можливо, відрецензувати його на своїх сторінках... Ну що інше, погодьтеся, я міг би побажати собі й «Дню» 2001 року? Решта в газети й так є: своє обличчя, свій читач і своє майбутнє. А якщо серйозно: не женіть від себе гарну літературу, прозу, вірші. Нехай вони красиво, гідно підуть — слідом за стилем, гусячим пером, слідом за двадцятим — літературним! — століттям.

В’ячеслав ПАСЕНЮК, Донецька область
Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати