Воробей — не Шевченко, «Шахтар» – не «Мілан»

Склалося так, що в сусідніх містах на атлантичному узбережжі Іспанії протягом двох вечорів пройшли два футбольних матчі. Спочатку у Ла-Коруньї місцевий «Депортиво» приймав у Лізі чемпіонів «Мілан», а назавтра у Віго тамтешня «Сельта» грала із нашим «Шахтарем». І рахунок ніби в обох іграх був однаковий 1:0, і погода схожа, а відрізнялись ці два видовища як «Мерседес» від «Жигулів».

Справа, власне, не стільки в незаповнених у Віго трибунах, ясно, що «Мілан» — це суперклуб, а «Шахтар» поки що не зовсім. Справа в тому, що команда з України показала цього разу зразок відверто «совкового» футболу. У них, тобто в Європі, команди в кожній грі борються за перемогу, не зважаючи хто з ким грає, який рахунок і яка хвилина гри. У нас…

Скажіть, будь ласка, на що може розраховувати команда, якій для успіху слід забити один гол, і яка не здатна хоча б раз точно вдарити в отвір воріт суперника? Не скористатися помилкою чи провалом суперників, а планомірно піти вперед і якщо не забити, то хоча б пробити по воротах? На відміну від «Мілана», «Депортиво» та «Сельти» наш «Шахтар» не грав у вихідні матчів чемпіонату. Наші футболісти просто ходили на футбол у Віго як глядачі, подивитись на гру «Сельти» з «Барселоною». Десятиденний відпочинок в Іспанії мав би дати нашим гравцям перевагу перед втомленими фізично і психологічно господарями. Нічого подібного.

У грі з «Сельтою» виявилось: те, що тренер Прокопенко називає командною грою «Шахтаря», такою грою насправді не є. Тобто, у Кривому Розі чи в Маріуполі може й виходить щось, а коли на шляху наших гравців розставити грамотних суперників, то наші саме їм, а не своїм, будуть віддавати передачі. Прямісінько в ноги, що й зупиняти не треба. Якби у футболі рахували гольові передачі, то у Віго гравці «Шахтаря» набрали б дуже багато балів, точними пасами виводячи гостей до власних воріт. Показовим є епізод, коли іспанці забили переможний м’яч. Наші розпочинали атаку в центрі поля. Іспанці перекрили всі напрямки й спокійно чекали. Розгублені «шахтарі» почали передавати м’яч один одному аж доки Старостяк не віддав передачу супернику. За мить той же Старостяк кинувся на гравця гостей, замість того, щоб підстрахувати Зубова, який робив те саме в тому самому місці. У підсумку флангова атака на наші ворота і гол нападника «Сельти» на прізвисько Катанья.

А ось самі Бєлік та Воробей, на жаль, нічого не змогли протидіяти захисникам на чолі з Джоровичем, щораз впираючись в останнього як у бетонний мур. Не варто особливо сумувати за єдиним моментом, який не використав Бєлік. Господарі могли зробити це десять разів. Можливо, іспанські нападники не забивали із подиву, не вірячи, що захист лідера українського чемпіонату може так елементарно провалюватись. Спостерігаючи за безпорадними намаганнями «шахтарів» зробити більше ніж одну точну передачу, не можна було не повертатися спогадами до попереднього вечора, до феєричного матчу «Депортиво»-«Мілан». На жаль, створити напругу біля чужих, а не своїх воріт, змусити захвилюватися уболівальників наші футболісти так і не зуміли. Здавалося, що вони вже подумки у довгоочікуваних відпустках. Справді, наші футбольні професіонали роз’їдуться тепер відпочивати і гратимуть аж у березні. Справжні ж професіонали, в числі яких гравці провідних іспанських, італійських, англійських клубів ще тільки беруть розгін у довгих і захоплюючих перегонах своїх чемпіонатів та єврокубків. На жаль, цього разу це не наші перегони. Україна завершила клубний євросезон 2000/2001 достроково.