Кращi з наших — кращi й у Гарвардi

Зрештою, що б ми не говорили про «американську мрію», але якби в сьогоднішній ситуації українська молодь була одержима ідеями кар’єрного росту та професійного самовдосконалення — це було б не так вже й погано. Усвідомлення молодими їх вагомих переваг перед представниками старшого покоління в сенсі гнучкості життєвих принципів, енергії, більшої працездатності та бажання використовувати усі можливості росту могли б суттєво вплинути не лише на їх долю, але й на стан економіки в країні.

На питання «Дня» відповів один із представників того нового покоління, яке обирає навчання у Гарварді. Киянин Кирило Дмитрієв в червні цього року отримає диплом магістра бізнес-школи Гарвардского університету (громадянин України вперше отримає диплом цього елітного закладу). До цього було закінчення Футхілл- коледжу в Каліфорнії та Стенфорду, а також робота в консалтинговій фірмі «McKinsey&Co».

— Як ти досяг своєї мети — отримати освіту в США?

— Я навчався у Київській фізико-математичній школі № 145. В Україні система шкільної освіти дуже добра. Програма з фізики та математики, за якою ми навчалися, відповідала програмі механіко-математичного факультету університету. У нас були чудові вчителі та творча атмосфера. Вона дозволяла виявити свої здібності, хоча навчатися було нелегко. Я закінчив школу з медаллю і вирішив вступати до Києво-Могилянської академії — тоді вона тільки-но починала своє відродження, її система навчання базувалася на принципах західних університетів, і це мене зацікавило. Після вступу до академії з’явилась інформація про можливості навчання в США. На той час майже ніхто з України ще не потрапив до престижного американського університету. Мені здавалося, що єдиний шлях довести свої можливості — поступити спершу в американський коледж, а потім спробувати перевестися до університету. Так і трапилося: спочатку я вступив до Футхілл-коледжу в Каліфорнії і жив у чудовій американській сім’ї. Для оплати навчання я зміг отримати п’ять-шість різних невеличких стипендій (за найкращі показники з предметів), а також заробляв гроші, даючи студентам приватні уроки з математики та фізики. Саме тоді стали в нагоді знання, здобуті під час навчання у школі. В коледжі я намагався отримувати найвищі оцінки та брати активну участь у студентському житті. Мене обрали віце-президентом з фінансів студентського уряду та представником студентства у правлінні коледжів, яке керує чотирма коледжами в окрузі. Тобто я представляв інтереси понад 25 тис. студентів на засіданнях правління, до складу якого входило сім осіб. Перед закінченням коледжу я подав документи в декілька університетів, і чотири провідних університети США запропонували мені повну фінансову підтримку. Я вибрав Стенфордський університет як один з найбільш престижних у світі.

— Як би ти охарактеризував якість американської системи освіти? Які перспективи вона відкриває?

— Ця система освіти дає багато ступенів свободи у навчанні, але найголовніше — вона дає змогу реалізувати себе як особистість. Навчання у США цілком відповідає принципу «Що посієш — те й пожнеш». Студенти, які багато працюють і добре навчаються, мають неабиякі шанси досягти вражаючих успіхів. Звісно, матеріальний стан різних студентів дуже відрізняється, проте перед багатьма з них відкриваються майже однакові можливості. Один із нащадків Рокфеллера навчався разом зі мною, і я ніколи не відчував, щоб професори ставилися до нього краще, ніж до будь- якого іншого студента. Американська система освіти намагається довести молодим людям, що їхній успіх залежить від них самих, а не від їхньої сім’ї або різних «зв’язків».

Крім того, характерною рисою американської системи є те, що вона створює умови для всебічного і гармонійного розвитку студента, а не тільки підготовки за спеціальністю. Наприклад, моєю спеціальністю у Стенфорді була економіка, проте я з цікавістю відвідував заняття з математики, інформатики, історії, мистецтва, політології. Вивчення різних дисциплін всіляко заохочується. Американські вузи прагнуть, щоб студенти розвивалися не тільки як фахівці у своїй галузі, але і як особистості.

— Чому ти вирішив не продовжувати навчання в аспірантурі Гарвардського університету?

— Мені потрібно було робити вибір: продовжувати навчання ще протягом п’яти років (після чотирьох років у Футхілл-коледжі та Стенфорді), щоб одержати ступінь доктора економіки від Гарвардського університету, чи почати працювати в McKinsey — одній з провідних консалтингових компаній світу. Я вибрав компанію McKinsey, тому що знання після університету завжди трохи «книжкові», а мені було цікаво отримати досвід практичної роботи та спробувати себе в американському бізнес-середовищі. Мене завжди приваблювала перспектива допомоги американським та українським компаніям працювати разом. Але для цього треба добре розуміти, як саме працюють американські компанії. McKinsey працює з керівниками багатьох найвпливовіших компаній у США, і я не хотів втратити такий шанс. У рік мого випуску одержати запрошення на роботу в McKinsey було досить складно, але мені пощастило потрапити у число семи випускників Стенфордського університету, яким було запропоновано працювати у цій фірмі.

— Який досвід тобі дала робота у McKinsey?

— Розуміння американського бізнес-середовища та навички роботи консультанта, серед яких — визначення головних проблем підприємства та активний пошук їх вирішення. Після дворічної праці в офісі фірми в Лос-Анджелесі я попросив, щоб мене перевели в східноєвропейський офіс, і протягом півроку працював з провідними фірмами в Росії та Чехії. Тут мені стали в нагоді і економічні знання, здобуті у Стенфорді, і мій досвід роботи з американськими компаніями. Поле діяльності консультанта дуже широке. Довелося аналізувати стан справ і розробляти стратегію розвитку для найрізноманітніших підприємств — від металургійного комбінату та заводу з випуску електронних приладів до страхових компаній і банків.

— Які плани на майбутнє, і чи стосуються вони України?

— Зараз мене зацікавили можливості розвитку Інтернету в Україні та Росії. Я хотів би працювати з українськими, російськими та американськими компаніями для того, щоб прискорити створення та розвиток нових технологій в країнах Східної Європи. На жаль, існує величезний бар’єр в довірі та взаєморозумінні між компаніями в Східній Європі та західними компаніями та інвесторами. Цей бар’єр перешкоджає інвестиціям та виконанню спільних проектів з розвитку технологій. Дуже важливо подолати його, і я хотів би брати в цьому найактивнішу участь.

— Що, на твою думку, може вплинути на прискорення економічних реформ в Україні?

— В основі економічних проблем України лежить система, яка не дозволяє людям, котрі енергійно працюють, реалізувати свій потенціал. Для створення таких умов необхідне, насамперед, покращення правової системи, подальша лібералізація економіки, перетворення тіньового бізнесу на легальний. Слід було б підтримати фундаментальну науку, яка, як відомо, є інвестиціями в майбутнє. Нові технологічні компанії, які починають виникати в Україні, мають, на мій погляд, величезний потенціал для покращення економічних процесів та створення більш здорової економіки. Я мрію про той день, коли в Україні будуть створені умови, що дозволять людям вірити у свої можливості та усвідомлювати, що вони отримають гідну винагороду за свою працю.