Коротко / КУЛЬТУРА

«Напівсонними листами» — по напівсонному буттю

Млявий плин українського літературного життя столиці порушила ініціатива Володимира Яворського, який вирішив започаткувати відкриті літературні дискусії письменників — членів АУП (Асоціації українських письменників). Апробував Яворський свій задум на собі — перше засідання, яке нещодавно відбулося в Києво-Могилянській академії, було присвячене обговоренню його нового твору «Напівсонні листи...», що друкувався у журналі «Сучасність». Проте, як і передбачали організатори, дискусія швидко вийшла за межі суто обговорення тексту роману, це насамперед підтвердило те, що письменникові, хоч би яким самітником він був, не вистачає живого спілкування з критиками й читачами, можливості почути живу реакцію на свої твори, та й просто відчути зацікавлення з боку колег і читачів до власних писань. Планується, що дискусії відбуватимуться останньої середи кожного місяця. Листопадова зустріч літераторів АУП буде називатися «Місто як цивілізація» і буде присвячена обговоренню творчості В'ячеслава Медвідя та Євгенії Кононенко.

Геній із «Труби» дає сольний концерт

У біографії Ігоря Завадського, сьомої дитини у шахтарській сім'ї, було багато славних і важких сторінок. Одна з них — музикування у відомому київському підземному переході, так званій, «Трубі». Саме там студент Київської державної консерваторії зірвав перші оплески. Потім був розподіл у Бориспіль, де він три роки працював художнім керівником і директором місцевого будинку культури. А на серйозні майданчики офіційна культура Завадського допускати не поспішала. Визнання прийшло, як часто буває, з-за кордону. Про Ігоря Завадського на батьківщині заговорили, коли у 1993 році він завоював «Кубок світу» на конкурсі акордеоністів у Португалії. А потім щороку — гучні перемоги на найпрестижніших музичних оглядах у Франції й Італії. І нарешті, в 95-му він стає єдиним в Україні володарем «Золотої ліри» — спеціального призу всесвітньовідомої конфедерації акордеоністів. Сьогодні Ігор викладає у Київському національному університеті культури і мистецтв, гастролює. А на київській сцені він, як і раніше, рідкісний гість. Так що, завтра не пропустіть його сольний концерт, який артист дає у Колонному залі ім. Лисенка Національної філармонії України. У програмі — твори Й. С. Баха, А. Вівальді, В. А. Моцарта, Л. Бетховена, А. П'єцоллі у власному перекладенні виконавця для кнопкового акордеона. А також — оригінальні імпровізації на відомі українські, російські та французькі теми. Інф. «Дня»

Праісторична героїня на казковому бикові

У галереї «Кольори», в Лаврі, відкрилася виставка робіт ужгородського подружжя керамистів Мирослави Росул та В'ячеслава Віньковського. Їх загальною улюбленою технікою є шамот, однак риси і якості, загальні для робіт обох художників, і визначити можна тільки досить «загально» — декоративність, виразність, прекрасне почуття матеріалу. Ще, мабуть, ужгородських художників об'єднує інтерес до древніх культур. У іншому ж вони абсолютно несхожі. Кераміку Мирослави Росул присвячено, фактично, одній героїні — Жінці; вона — рівна все народжуючій і все приймаючій Землі велична Праматір («До сонця», «Астарта», «Предвічна»), але вона ж — і гротескова в міру вгодована пляжниця («Ню»). Обидві іпостасі співіснують не просто мирно — гармонійно. Герої В'ячеслава Віньковського — тварини, частіше — міфологічні або, швидше, казкові («Рибобик», «Химера», «Хорн», «Жінка-кішка»), але нерідко — й цілком буденні, що повернулися раптом до світу своєю казковою, справжньою суттю («Джмеляче гніздо», «Тритон»). Однак ужгородські керамісти не виключають і спільної творчості. Доказ цього — «Викрадення Європи»: праісторична героїня Мирослави Росул на казковому бикові В'ячеслав Віньковського. Саме ця робота й стала символом нинішньої виставки, повідомляє Оксана ЛАМОНОВА .

Падіння Пізанської вежі зупинили

Нещодавно з фундаменту знаменитої Пізанської вежі, якій у скорому часі загрожувало падіння, витягнули три блоки по 10 тонн вагою кожен. Автор проекту Пауль Хеінайєр розрахував (і як показала практика, справедливо), що після такого хірургічного втручання вежа випростувалася на 20 міліметрів. Саме це й було потрібно вежі для того, щоб її падіння зупинилось. «Нянька» вежі професор Мікеле Джаміолкоскі щасливий від досягнутого результату. П'єрфранческо Пачіні, президент фонду Primaziale, який і займається таким специфічним ремонтом, також тішиться: «Ми задоволені, що можемо звільнити вежу від небезпеки й повернути її в первісній красі як нашому місту, так і всьому світові». Свого часу вежу «підперли» 85-ма блоками, загальна вага яких (разом із видаленими трьома) складає 850 тонн. Після робіт, що вестимуться дуже обережно та поетапно, дзвіниця випростується на 40 сантиметрів. Крім зняття блоків, роботи передбачають і «підкопи», в які вводитимуться спеціальні рурки. Перший крок був лише експериментом, який завершився успіхом і до кінця 2000 року триватиме відновлення Пізанської вежі. На думку архітекторів, блоки, якими колись намагалися випрямити дзвіницю, були помилкою, й тепер ця унікальна пам'ятка вчитиметься міцно стояти на власних ногах. Фірма гарантує, що роботи проводитимуться з максимальною безпекою для пам'ятки. Професор Мікеле Джаміолкоскі стверджує,

Колюча поезія Івана Андрусяка

Шарга — це холодний вітер із дощем і снігом, це також холодна плівка насту по відлизі. Невипадково Іван Андрусяк вибрав для збірки своїх віршів, а відтак і прикінцевої новели саме таку назву. Його поезія, його поема «Ad hominem» неприязливо колючі, його новела тонка й лірична, але ж яка непевна й холодна та лірика. Попри вишуканість верлібрів і рим, майстерну обробку прозових періодів, читача, на загал, не полишає відчуття штучності. Але, дивно, ця штучність не зоставляє байдужим, вона виходить за затісні для неї літературні рамки, вважає Дмитро ГЛАМАЗДА . Іван Андрусяк — поет відомий. Лауреат «Зорі Аркади», член літгурту «Нова дегенерація». Нова збірка тільки підтвердила те, що його зболіла поезія жива й сильна.