Актор без амплуа

Дивно, але факт: одного з найбільш впізнаваних й улюблених акторів радянського кінематографа Юрія Яковлєва, якому виповнилося 85 років, приймальна комісія у ВДІКу в далеких 1940-х визнала «некіногенічним», пишуть ria.ru. Двері у світ кіно закрилися (як виявилось, лише тимчасово), проте відкрилися інші — до Театру Вахтангова. На його сцені Яковлєв грає вже більше 60 років. Тут він створив абсолютно різних героїв — від водевільних до трагічних: Трилецького в чеховскій «П’єсі без назви», самого Антона Павловича в драмі Малюгіна «Глузливе моє щастя», Казанову в постановці «Три віки Казанови», майора в п’єсі «Пані та гусари» (вистава йшла понад 20 років), Прокоф’єва в «Уроках майстерності», Глумова в постановці «На всякого мудреця досить простоти».

Головна якість Яковлєва-актора, яка дозволяє йому створювати персонажів, що запам’ятовуються, — уміння імпровізувати. За словами актора, він не може «дві вистави зіграти однаково», йому завжди потрібно щось вигадати. Так він сам відмовився грати мецента Дудукіна (одну з найкращих його театральних ролей) у виставі Петра Фоменка «Без вини винуваті», коли відчув, що постановка «померла», і він не може більше імпровізувати.

Популярність Юрієві Васильовичу приніс, звичайно ж, кінематограф. При цьому йому одному з небагатьох у кіно вдалося не стати так званим «характерним актором», уникнути типажності. Сам Яковлєв називає себе актором, у якого немає амплуа. «Я граю абсолютно різні ролі. Вони просто пов’язані між собою моїм загальним ставленням до людей. Моїм світоглядом, чи що. Я люблю грати добрих людей. Я це стверджую. Доброта для мене — еталон», — розповідав він в одному з інтерв’ю.

Заговорили про Яковлєва після ролі князя Мишкіна у фільмі Івана Пир’єва «Ідіот». Режисер кілька років не міг знайти актора на головну роль і, нарешті, зустрів свого Мишкіна на «чужих» пробах. «У всьому вигляді актора відчувалося якась природна шляхетність. Йому була властива простота, м’якість. Він володів задушевним голосом. І увесь він був оповитий атмосферою якоїсь незбагненної, але надзвичайної чарівливості, яка враз вабить до себе», — згадував Пир’єв про молодого Яковлєва.

Шарм і природне благородство Яковлєва не залишали байдужими й жінок. Він був одружений три рази, з останньою дружиною Іриною Сергєєвой, яка працювала директором музею при Театрі Вахтангова, вони разом вже п’ятий десяток. Діти актора — Олена, Олексій та Антон (всі від різних дружин) — пішли батьковими слідами і пов’язали своє життя зі світом кіно й театру.

Глядацьку прихильність Юрію Яковлєву принесли персонажі комедійних фільмів Ельдара Рязанова — поручик Ржевський в «Гусарській баладі» та Іпполіт в «Іронії долі, або З легкою парою!». Хто ж не пам’ятає і час від часу не цитує слова п’яного Іпполіта «Какая гадость эта ваша заливная рыба ...»?!.

Багато реплік кіногероїв Яковлєва стали крилатими. Найпопулярнішою кіноцитатою радянського кіно вважається фраза кербуда Бунша «Вимагаю продовження банкету» з комедії «Іван Васильович змінює професію». У фільмі майстра комедії Леоніда Гайдая він зіграв одразу дві різні ролі — кербуда і царя Івана Грозного.

Сам Яковлєв вважає однією з найкращих своїх робіт в кіно роль Стіви Облонського в «Анні Кареніній» Олександра Зархі. На його думку, в цій картині у нього вийшло «абсолютно точне, стовідсоткове попадання» в образ. Також він зіграв Соломатіна у фільмі «Карнавал», Девятова в «Ми, що підписалися нижче», Бі у фантастичному фільмі Георгія Данелії «Кін-дза-дза».

Останнім часом Юрій Яковлєв у кіно майже не знімається (окрім участі в сучасній версії «Іронії долі» Тимура Бекмамбетова). Однак його можна побачити в театрі у виставі «Пристань», де він грає Миколу Олексійовича в частині «Темні алеї» за Буніним.