Танцювальні... кросворди

Цей вечір, який відбувся на Малій сцені Палацу «Україна», можна назвати днем народження ідеї. Організатори заходу вирішили познайомити глядачів із процесами, які нині відбуваються в царині сучасної хореографії. Авторами фестивалю виступили Раду Поклітару (художній керівник театру «Київ модерн-балет» і керманич новоствореного Національного центру сучасної хореографії) та Ольга Кебас (завідувачка відділення сучасної хореографії КМУАТ ім. Сержа Лифаря та перформер), які представили номери, що віддзеркалюють українську актуальну хореографію.

— Тут можна побачити зріз сучасної хореографії нашої країни, яка довгий час перебувала в андеграундному стані, — підкреслив Раду ПОКЛІТАРУ, відкриваючи фестиваль. — Тепер балетмейстери мають змогу показати свої номери на одному з найголовніших майданчиків нашої країни — Палаці «Україна». І хай поки що це відбувається на Малій сцені, але це лише перший крок, а в перспективі — Велика сцена палацу та фестиваль, у якому братимуть участь митці з різних регіонів України... Мої колеги — хореографи й танцівники — показують своє мистецтво мовою різних стилів: від неокласики до контактної імпровізації... Цей форум є початком роботи Національного центру сучасної хореографії в Україні.

А Ольга Кебас додала, що саме «такі акції відкривають для широкого загалу українських митців танцю, які своїми наробками розвивають і пропагують сучасну сценічно-хореографічну культуру. Ми мріємо, щоб форум став осередком творчості, який би консолідував молодих і знаних режисерів, хореографів, виконавців і продюсерів»...

Треба зазначити, що Фестиваль сучасних сценічних мистецтв став лабораторією для експериментів. У залі зібралися поціновувачі балету й сучасного танцю, студенти, викладачі творчих вишів, професійні танцівники, а також учасники телешоу «Танцюють всі!» різних сезонів. Отже, публіка була підготовленою й активно підтримувала кожен номер. На сцені свої творчі пошуки й креативний підхід продемонстрували 12 хореографів (11 киян і харків’янка Ірина Авдєєва). Кожен із них намагався розкрити своє творче «я», бути почутим і зрозумілим публікою. Хоча деякі номери нагадували кросворди, а глядачі намагалися їх розгадати, щось сприймаючи, а щось виглядало, як епатаж.

Наприклад, хореограф і танцівник Антон Овчінніков у «Тунельному ефекті» представив номер-перформанс із відеоінсталяцією — хвилин десять стукав молотком і будував шпаківню, а тлом слугував мікс різних звуків. Його партнеркою виступила студентка II курсу КНУКіМ Аліна Цховрєбова. Дівчина просила навчити її танцювати... Цей же творчий дует здивував глядачів і «композицією» під назвою «Сон колійного обхідника» — абсолютно пуста сцена, з динаміків чути, як проходить репетиція, а у фіналі танцівниця вийшла на поклон публіці...

Нагадаю, сучасна сценічна хореографія не дотримується базових принципів класичної хореографії (наприклад, вигорнутість, натягнута стопа, округлі положення рук, рівний тулуб, витягнута шия та осаджені лопатки тощо) і містить в собі синтез кількох мистецтв. Постановники широко залучають до лексики танцю елементи ритмопластики, гімнастики, акробатики тощо, щоб надати номерам динамічності. І все це цікаво, але не всім артистам вдалося розкрити образи, які вони виконували; часто вуха слухачів «різала» какофонія звуків, де стукіт коліс, ллється вода, трелі птахів, гуркіт сучасного мегаполісу, людські крики, декламація віршів у виконанні дитини, музмікси, що змінювали одне одного...

Чомусь переважна більшість робіт, які представили на форумі, мала депресивний підтекст, а артисти виглядали немов манекени чи то механічні ляльки... Хтось через тіло і рух намагався розказати про сенс буття: «Багатовимірність» (постановка Людмили Мови та Ольги Кебас), «Чайка» і «Третій не зайвий» ( хореографія Руслана Сантаха), «Сумнів» і «Невагомість» (хореографія Христини Шишкарьової) та інші.

Утім, три роботи викликали трепет у душах глядачів і вигуки «браво!». Це філософська притча «Сходження» відомого балетмейстера Алли Рубіної на музику Едуарда Артем’єва у виконанні Олесі Шайтанової (кінець світу вже відмінився, тож настав час думати про Світ і про Танець)! Схвилювала композиція-роздум «Шкіра, в якій я живу», яку поставив Сергій Кон (він є артистом театру «Київ модерн-балет») на музику Ф. Шопена для чудової танцівниці Миї Нагасави. Вона зуміла дуже переконливо передати страждання дівчини, яка живе не у своїй шкірі, ховаючи від жорстоких людей свою романтичну й ліричну душу. А фінальним акордом фесту став дуетний номер «Альбом» на музику Leo Ferre Анастасії Харченко та Олексія Буська (він також є хореографом-постановником композиції, провідним артистом театру «Київ модерн-балет»). Це сумна історія кохання і розтавання двох людей, які не зуміли зберегти своє кохання...

— У майбутньому наш форум презентуватиме не лише сучасну хореографію, а й показуватиме театральні вистави, ми проводитимемо перформенси та інше, —сказав ПОКЛІТАРУ. — Вважаю, що в одній програмі доречно показувати творчі пошуки двох- трьох митців. Вечір був чудовим, наповненим духом співтворчості. Тут було найголовніше — відчуття життя в різних його проявах, розказаних мовою сучасного танцю.