Шевченко — у новому форматі

Як відомо, наступний рік в Україні оголошено Роком Тараса Шевченка, а навесні минає 200 років від дня народження великого поета. У зв’язку з цим у Національному музеї Тараса Шевченка розпочалася реставрація, яку планують завершити якраз до 9 березня 2014 року. Столичний музей із двома його філіями, по суті, є найбільшим Шевченківським центром в Україні, де зібрано колекцію із 90 тисяч експонатів, присвячених життю і творчості письменника, зокрема є й метрична книга, де значиться день та місце народження українського генія, а також зберігається чи не найбільше оригіналів його літературних і художніх робіт. Тому зустріти ювілей поета з новою експозицією й у відремонтованому приміщенні для працівників музею та любителів Шевченкового слова досить символічно й знаково.

Основна родзинка оновленого музею — це відкриття атріуму у внутрішньому дворику. Саме звідси планується зробити основний вхід. Автор ремонтно-реставраційного проекту, архітектор Лариса СКОРИК запевнила, що кардинально нічого не зміниться: «Реконструюється лише флігель, що розташований усередині двору (він був переданий музею 1989 року після останнього капітального ремонту. — Ред.). Перекривається частина двору, щоб зробити тут аванзал, бо це нужденний і провінційний музей, у якому, як кажуть, людина не може ні нормально роздягнутися, ні відчути себе в сучасному місці».

НАВІЩО МУЗЕЮ ОСУЧАСНЮВАТИСЯ?

Однак не всі прихильники поета позитивно реагують на розпочату в музеї роботу. Когорта письменників, серед яких є й лауреати Шевченківської премії, народні художники та культурологи підготували відкритого листа до Президента України та громадськості. У ньому йдеться, що ремонт музею справді потрібний, але все має бути виконано в рамках класичного академічного музею. Мовляв, ніяких сучасних форматів, скляних конструкцій, надбудов чи перебудов він не потребує. Найбільше підписантів стурбувало те, що осучасненням музею займається саме Лариса СКОРИК, яка вже мала справу з відновленням Національного музею-заповідника «Могила Т. Шевченка» в Каневі. Тоді відкриття нового сучасного музейного комплексу викликало бурю негативних відгуків. Але смаки в усіх різні, а Канівський музей зараз працює й приймає відвідувачів, чого не робив протягом останніх шести-семи років.

«Жоден державний музей України ще не пройшов шлях осучаснення, як це роблять у Європі, — переконаний завідувач відділу виставкових експозицій і зв’язків із громадськістю музею Михайло ЗУБАР. — Ніхто не заперечує традиціям, але ж музей не може залишатися острівцем ХІХ століття. Звісно, замінювати експонати на плазми ми не збираємося. Але йдемо до того, щоб він став музеєм сучасного рівня. Адже новітній музей — це культурний центр, де відбуваються літературні вечори, концерти камерної класичної музики, інсталяції, лекторії, дитячі майстер-класи, цікаві для усіх вікових категорій. І ми все це вже робимо».

ШОВКОВИЦЯ ШЕВЧЕНКА — БУТИ ЧИ НЕ БУТИ?

До речі, схожі атріуми вже давно практикують у закордонних музеях, наприклад, Музеї Пушкіна в Росії та Чюрльоніса в Литві. Але чомусь саме з приводу перебудови флігеля та скверика поряд із ним у авторів претензійного листа виникло обурення. Біля флігеля росли тамариск і шовковиця, яку 30 років тому привезли з Новопетровського укріплення (Казахстан), де відбував заслання Шевченко. Дерева довелося зрубати, бо саме на цьому місці розташовані комунікаційні труби, і якщо не полагодити їх зараз, то музеєві доведеться це робити через рік-два, але вже після плачевних наслідків (як пояснили працівники музею, труби старі й у будь-який момент їх може прорвати).

У самому музеї запевняють — шовковиця оповита більше легендами, ніж фактами, що до неї мав причетність поет. А з приводу тамариску, то його відросток передали в «Київзеленбуд». Коли завершиться ремонт, йому теж знайдуть місце на території музею. А ремонт справді став нагальною потребою, бо останній робили більш ніж 20 років тому. І хвилюватися слід не за дерева, а за збереження експонатів для майбутніх поколінь, наголошують фахівці.

«До ремонту балкони на фасаді музею просто падали, їхні шматки відвалювалися навіть від вітру, тому ремонтувати їх не вдавалося. До речі, вони не автентичні, тобто не часів Терещенка, їх зробили пізніше, поновили під час капремонту в 1980-х роках. Але лишилися фрагменти, за якими зробили нові балкони, сподіваємося, вони прослужать довше, ніж попередні, — розповідає заступник директора з наукової роботи НМТШ Тетяна ЧУЙКО. — У службовому флігелі теж полущилася штукатурка на стінах, усе повідпадало. Але найстрашніше — грибок у внутрішніх приміщеннях флігеля. До минулого року тут ще працювали люди. Та коли до нас прийшли фахівці з Інституту мікробіології, навіть без результатів аналізу сказали, що працювати там слід у респіраторах, бо це дуже небезпечно для здоров’я. Оскільки більшість працівників музею працювали саме на першому поверсі флігеля, який найбільше було поїдено грибком, на час ремонту довелося переселити їх до основного приміщення музею. Відповідно — для створення нових робочих місць треба простір, тому довелося зняти частину експозиції».

ТВОРЧІСТЬ ПОЕТА ПОКАЖУТЬ У 16 ЗАЛАХ

За словами Тетяни Чуйко, теперішню експозицію було відкрито ще 9 березня 1989 року, майже чверть століття тому. Останнє її оновлення було 2006 року. Але ж світ не стояв на місці. «Відбуваються суспільні зміни, з’являється щось нове в шевченкознавстві, переосмислюється постать поета. Музеєві теж хочеться це показувати. У нас найбільший мистецький доробок Шевченка-художника. Але, на жаль, у нас немає можливості показувати акварель в оригіналі. Річ у тім, що вона дуже чутлива до світла, вимагає особливого температурно-вологого режиму, тому ці роботи експонують нетривалий час, наприклад, кілька місяців виставляють, потім вони «відпочивають». Сподіваємося, що це буде враховано під час ремонту музею, й у нас з’явиться необхідне обладнання».

Зустрічати ювілей поета в музеї будуть із новою експозицією. Основний акцент планують зробити на художньому таланті митця. «Ми хочемо показати експозицію, яка б розповіла, що вроджений дар Шевченка-рисувальника виявлявся ще до навчання в Петербурзькій академії мистецтв, а те, чого його навчив великий Брюллов, — це вже зовсім інші речі. Нам слід показати й традицію українського художнього мистецтва в творчості Шевченка, й те, чого навчила його академія, й заодно відтворити відчуття тих стилів, які з’являться в наступні десятиліття після поетової смерті. І це треба зробити на достойному рівні», — додає Тетяна Чуйко.

Уже зараз фахівці музею отримали схвальні рецензії на майбутню експозицію: від філологів-шевченкознавців, філософів та істориків. У музеї обіцяють, що весь другий поверх, як і раніше (а це 16 залів), буде віддано під виставки, присвячені творчості та біографії поета. А також йому присвятять частину залів на першому поверсі. Один із них розповідатиме про родину Терещенків, адже саме в їхньому будинку розташовується музей; інший — про історії музею та формування колекції. Також планується створити експозицію, присвячену темі перепоховання Шевченка та інших діячів української культури, які стали символами об’єднаннями нації. У планах — і розширення приміщення для фондів, адже колекція постійно росте, а також відкриття Дитячого центру (на зразок художніх і творчих шкіл).

Сьогодні, коли у світі поширені айфони, планшети та інші гаджети, було б дивним, якби музеї не старалися йти в ногу з часом. Головне — зберегти якість змісту та інформації. А якщо це буде нова форма подачі, цікава дітям та молоді, то цьому треба тільки радіти.

КОМЕНТАРІ

Сергій КРОЛЕВЕЦЬ, голова Всеукраїнської асоціації музеїв:

— Коли починається якась реконструкція чи реставрація музейного комплексу, обов’язково має бути громадське обговорення, альтернативи цьому немає. Навіть якщо це геніальний проект митців, усе одно потрібно громаді показувати й роз’яснювати, що та як робитиметься, а тим більше — в Музеї Шевченка напередодні 200-річчя від дня народження поета. Можна й про Шевченка сказати, що він провінційний. Його вважали провінціалом тодішні сучасники, коли він навчався в академії, став художником, поетом, потім — пророком України. Хтось вважав, що «напрасно талантливый молодой человек пишет на малороссийском наречии». А хтось вважав, що він митець і так висловлює свою думку. Але чи вважає так громадськість? Тому й потрібне обговорення проектів, змін реекспозицій і реконструкцій. Що значить осучаснити музей — вставити нові мультимедійні системи чи наново трактувати художника як поета, генія? Змінювати справді щось треба — й у зовнішньому вигляді, й у подачі інформації. У тому ж самому дворі з флігелем теж треба навести лад. Архітектори давно повинні були там попрацювати. Але, знову ж таки, має бути врахована думка громадськості.

Василь ПОРТЯК, письменник, кінодраматург, лауреат літературної премії «Благовіст», один із тих, хто підписався під звернення до Президента України проти реконструкції Національного музею Тараса Шевченка:

— Думки в кожного з підписантів можуть бути різними, але тривога одна. Люди, яким небайдужий Національний музей Тараса Шевченка, вирішили у якийсь спосіб привернути увагу і влади, і громадськості до тих проблем, які в музеї виникли. Передусім це роботи з реконструкції замість реставраційних робіт. Їх не можна проводити. Ще — демонтаж експозиції й скорочення її до двох залів без створення тематико-експозиційного плану; потреба взагалі міняти експозицію в музеї, оскільки вона була побудована із затратою великих коштів, оновлена в 2006 році й отримала прекрасні відгуки; доля обладнання цієї експозиції; знищення рекреаційної зони; по суті, зміна архітектурного обрису самої пам’ятки. Крім мого, є сумний досвід канівського музею. Не все маніфестується і заявляється наперед. Важко передбачити наслідки всього цього. За розпорядженням КДМА замовником є будівельна організація, яка спеціалізується на будівництві житла...

 Підготувала Ольга Харченко, «День»