Поза історією та епохами...

Цей форум  тривав тиждень, попередні заходи відбувалися в залах Національної філармонії України та в Будинку актора. Не применшуючи достоїнств названих залів, треба сказати, що сам факт події в «Мистецькому Арсеналі» автоматично надає їй статусу «модної». Така репутація в цього приміщення, місця проведення першого «ГогольFest’у», Arsenale та інших гучних проектів. Не випадково заключний концерт фестивалю класичної музики за участю Національного ансамблю «Київські солісти» відзначився, зокрема, й присутністю столичних селебріті, які стали центром уваги і головною «мішенню» фотооб’єктивів проворних папараці.

Нагадаємо, ідея проводити Chamber Art Music у нашій столиці належить ініціативним хлопцям зі струнного квартету Collegium, випускникам НМАУ, лауреатам міжнародних конкурсів. Вони починали музичну кар’єру з «Київськими солістами», виступали ще за Богодара Которовича, і грають у складі колективу й сьогодні. Власне тому «Київські солісти» є постійним учасником і головним «оркестровим» супроводом фестивалю. За чотири роки Chamber Art Music здобув славу серед меломанів та критиків, завів друзів (зокрема й за кордоном), і посів певне місце на київській фестивальній мапі. Щорічний (на відміну від схожого за концепцією та назвою фестивалю Chamber music session, що відбувається раз на два роки), він не спрямований на популяризацію сучасного мистецтва, що зараз, можна сказати, перебуває в авангарді культурних подій. Точніше, сферою його інтересу є добра музика, зокрема й сучасна, але насамперед — це перевірені часом класичні зразки. Одним з основних завдань проекту є надання можливості виступити в Києві відомим виконавцям з Європи, бувати на концертах яких у Берліні, Парижі чи Цюріху не кожен  може собі дозволити. І, як бонус, безкоштовні майстер-класи європейських артистів для українських студентів.

У програмі заключного концерту одне ім’я було для київської публіки загадкою: Крістіан Гуїнжене, французький композитор, якому зараз 72 роки. Але ще більшою несподіванкою був його твір, написаний у стилі... Моцарта... Спочатку навіть подумалося, що в останній момент змінили програму, дали Моцарта або когось із сучасників класика. Але ні! Так мислить автор ХХІ століття! І це не схоже на стилізацію.

Незвично пролунав відомий бароковий «шлягер», Концерт Бенедетто Марчелло (той, що в оригіналі для гобоя, і який відомий у фортепіанній транскрипції Баха), оскільки сольна партія прозвучала у тромбона, соліст — француз Жак Можe. Специфічний тембр тромбона надав твору драматизму, навіть трагічних ноток (традиція Чайковського, Малера), але, разом з тим, лишилося відчуття чогось величного й по-філософськи піднесеного. Після бурхливих оплесків тромбоніст скористався шансом продемонструвати, що він насправді веселий хлопець, і на біс зіграв фрагмент із найвіртуознішої п’єси — «Політ джмеля» Римського-Корсакова, якби композитор був у залі, то першим аплодував би стоячи!

Кларнетист Дмитро Ашкеназі (син відомого російсько-ісландського піаніста і диригента Володимира Ашкеназі), другий «герой» вечора, відкрив публіці Андрія Ешпая, незаслужено забутого композитора покоління 60-х, більш відомого як автора музики до кінофільмів («Бабське царство», «Сибірячка» та ін.). Його Концерт для кларнета і струнного оркестру (до речі, написаний 1994-го) — це модерн, такий собі оригінальний «синтез» Берга і Шостаковича, але за ним стоїть міцний автор, добрий поліфоніст.  І насамкінець «Київські солісти» зіграли «Тиху музику» Валентина Сильвестрова. От ми дивувалися, що композитора К. Гуїнжене мислить законами класичного сонатно-симфонічного циклу, а В. Сильвестрова, не знай про нього нічого, хіба не можна «зачислити» до постромантиків?! Коротко кажучи, музика живе своїм життям, поза історією та епохами...