Всім без розбору?

Після того як Верховна Рада у вівторок ухвалила Постанову №1854 про визнання Росії державою-агресором, на сайті телеканала «24» з’явилося інтерв’ю з міністром інформаційної політики Юрієм Стецем. Деякі питання стосувалися зокрема й російських журналістів. На питання журналістки: «Чи буде Міністерство інформації не дозволяти акредитовуватися російським ЗМІ для роботи в Україні?» Юрій Стець відповів: «...Щодо журналістів або медіа-представників країни-агресора, то їх перебування на території України я вважаю неможливим, бо вони працюють не на медіа, а на ФСБ, яка повністю контролює засоби масової інформації.... Я кажу, що важливо, щоб вони не могли отримувати цю акредитацію... Нащо боротися, треба просто заборонити, та й усе».

Заборонити завжди найлегше, особливо якщо всім без розбору. Та чи можна назвати такий підхід справедливим і демократичним? Як бути з тією невеликою кількістю професійних журналістів, які справді перебувають у Росії у внутрішньому екзилі, а не тільки називаються опозиціонерами? Замість того, щоб залучити на свій бік і зробити своїми союзниками тих, хто, наприклад, працює над темами антисталінізму, антиімперіалізму разом із правозахисниками, хто пише правду про російських солдатів на сході України і взагалі виступає проти політики Путіна, — міністр зважує можливості поставити перед ними залізну завісу. Частина таких журналістів, не маючи можливості друкуватися в Росії, виступають на шпальтах «Дня». До речі, за допомогою російської версії нашої газети їх активно читає не лише українська, а, власне, й російська аудиторії. Як бути з частиною тих росіян, які хочуть дізнатися правду про події в Україні?

Що ж справді мала б зробити українська влада, щоб промаркувати дії російських пропагандистів і убезпечити український інформаційний простір?

«День» звернувся за коментарем до директора Інституту Медіа Права Тараса ШЕВЧЕНКА:

— Після ухвалення Закону «Про доступ до публічної інформації» 2011 року було скасовано інститут акредитації іноземних журналістів, що відповідає демократичним стандартам. Зараз йде намагання повернути цей інститут для того, щоб не надавати таку акредитацію росіянам. У разі ухвалення такого закону цілком природною є відмова в акредитації журналістам пропагандистських видань, яких важко назвати журналістами. Це може стати інструментом недопущення представників російських пропагандистських медіа до виконання обов’язків в Україні. Вважаємо, що такий варіант у принципі є прийнятним, але не найкращим. В даній ситуації можливий також вибірковий підхід, який буде враховувати, які саме мас-медіа представляє журналіст, і таким чином зможе диференціювати пропагандистів від незалежних ЗМІ. Але у варіанті акредитації у мене враження, що ми більше наслідуємо російські недемократичні практики, як вони обмежують діяльність в тому числі й українських журналістів — ми добре пам’ятаємо, як у РФ журналіста «1+1» було затримано і йому висунуто обвинувачення, що він нібито незаконно здійснює журналістську діяльність і не має акредитації.

Найкращий варіант, про який ми говоримо з початку конфлікту  з часів Майдану, — прокуратура мала порушити кримінальні справи за розпалення міжнаціональної ворожнечі. Це мали би бути найгучніші кримінальні справи, по яких би проходити десятки і сотні журналістів, особливо працівники телеканалів «Звезда», LifeNews, Russia Today та інші. Щойно б нові журналісти цих видань потрапляли в Україну, їх мали затримувати і допитувати по цих кримінальних справах. В розпаленні військового конфлікту, в першу чергу на Донбасі й не тільки, винні представники російських ЗМІ, які — хтось свідомо, хтось несвідомо — втягнуті в абсолютно продуману і сплановану акцію по розпалюванню війни. Акцію, що спричинила  тяжкі наслідки і тисячі загиблих. На наше переконання, правоохоронні органи, як і більшість органів держави, демонструють неефективність під час здійснення своїх службових повноважень. Розслідування таких кримінальних справ потрібні були зокрема і для гарантування інформаційної безпеки, і з точки зору ведення дискурсу зі сходом і  західними країнами. Щоб пояснити, в чому саме претензії до російських медіа, ми мали б базуватися на матеріалах кримінальної справи. На це мали нанизувати в тому числі рішення Нацради з питань телебачення і радіомовлення щодо відмови в ретрансляції. А так виходить, що базу в нас не збирають, натомість ми шукаємо інші шляхи, як не допустити журналістів.