«День» — «На дні»

Якщо неможливо побороти паніку, то можна її очолити і зробити з неї... фестиваль. У соцмережі Фейсбук з’явився жартівливий пост журналістки Тетяни Яїцької про «Фестиваль паніки і істерики «На дні» з майстер-класами «Орієнтування по місцях здачі вторсировини», йога-практиками «Медитативне прийняття зарплати в гривні» й подіями «Український тиждень моди нищеброда» — кращі дизайнери і стилісти країни презентують свої колекції, зібрані з куп секонд-хенда». За три дні легкий жарт переріс у реальний захід, охочих прийти на такий фестиваль стало більше 30 тисяч,  фестиваль має офіційні сторінки. Безліч користувачів соцмережі підхопили естафету стьобу і самоіронії, викладаючи свої жарти про курс долара, бензин і ділячись досвідом, як правильно битися в паніці і істериці без травматичних наслідків.

Сміятися з самих себе і проживати з гумором будь-яку ситуацію — це те, що у нас дуже добре виходить. Анекдоти — адже це в певному сенсі й соціальний зріз, і вияв власної ментальності, і водночас рефлексія. Можна бігти стрімголов і скуповувати гречку і сіль (у котрий раз), а можна добродушно над цим посміятися. «Це просто якісно інший рівень ставлення до навколишньої дійсності і свого місця на цьому світі. Крім усього іншого, набагато життєздатніший. Це все я пригадала, ридаючи над пропозиціями щодо фестивалю «На дні», — написала на своїй Фейсбук-сторінці українська журналістка, критик й історик моди Зоя Звиняцьківська, яка теж візьме участь у фестивалі. — Не знаю, чим все закінчиться, але я точно хочу бути на цьому боці. Крім усього іншого, тут весело».

А завершиться ця ініціатива реальним фестивалем, — як розповіла «Дню» Тетяна ЯЇЦЬКА, зараз вона вже їздить і оглядає найбільші майданчики і локації, де можна прийняти тисячі людей. «Я вирішила написати у себе жартівливий пост про фестиваль з усіма цими майстер-класами, і люди почали трохи «лайкати», — ділиться передісторією ініціаторка фестивалю. — Мабуть зараз це актуально, — подумала я, — зроблю я home party (домашню вечірку), куди просто прийдуть зі своїми вареннями-закрутками, поп’ємо чай, посміємося, і всім стане легко. І запросила близько 200 своїх друзів... Через кілька годин рахунок пішов на тисячі, зараз це вже десятки тисяч... Так, ми жартуємо, але фестиваль відбудеться насправді. Не розумію, чому всі не вірять. Там будуть справжні жартівні майстер-класи, які, з одного боку, зніматимуть стрес, тривогу, паніку, істерику, або, навпаки, хитро її обігравати, а з другого боку — давати людям якісь корисні ідеї і поради. Я зараз більше говорю про прийняття курсу долара, ніж про сукню з туалетного паперу».

На реальний фестиваль не потрібно нікого запрошувати — усі вже самі хочуть прийти. Усім потрібна така розрядка. І не лише в Києві. «Це вже перетворилося на якийсь всеукраїнський рух, — розповідає Тетяна. — Мені пишуть люди з інших міст, які хочуть організовувати такі заходи. І ми дійсно робитимемо всеукраїнський флеш-моб. Ми вміємо посміятися з себе і в цьому наша сила. Це означає, що ми приймаємо свої комплекси, не виставляємо їх, не боїмося, а отже — є надія, що все у нас буде добре. Я не психолог, але мені здається, що один з найкрутіших способів боротьби зі страхом, панікою і тривогою — це сміх. І ми займемося цим у формі фестивалю веселої народної актуальної творчості».

До речі, українська народна творчість у царині гумору і самоіронічних анекдотів і приказок дуже багата. Без нього у Котляревського не вийшла б така жива і соковита «Енеїда», не було б Остапа Вишні з його сміховинними мисливськими байками. Але ж тим і багатий український  гумор, що не лише про «кумів» і «сало» у нас жарти. У нашій сміховій культурі тісно переплелися традиції багатьох народностей, і якщо умовно виокремити три складові українського гумору, то це, напевно, буде українська м’якість, російська гострота і єврейська мудрість.

«Українська земля дала ґрунт для розквіту гумористичних талантів, — упевнений Дмитро ЧЕКАЛКІН, одна з граней діяльності якого — шоу і розіграші. — Якщо говорити про сучасну російську традицію, або колишню традицію Російської імперії чи того ж Ізраїлю, то видатні гумористи вийшли саме з України. Просто деякі з них були російського або єврейського походження, наприклад, Бабель і Петров — з Одеси. З нашої території поширилася іронія і самоіронія, властива класикам гумористичної літератури, завдяки переплетенню різних мов і культурних традицій. В Одесі, Києві, Львові, Дніпропетровську століттями співіснували люди різних народностей. Я сам виріс у Києві, в якому була дуже яскрава складова колориту — єврейський гумор. Треба цінувати цю традицію і різноманіття різних культур. Найголовніше — в гуморі має бути правда життя.

Гумор дуже різного рівня, сорту, потреби, тому робити узагальнення — небезпечно. На смак і колір фломастери різні. Як то кажуть, він буває блискучим, а буває матовим, що більш зрозуміло. Важливо, що українська традиція досить м’яка, життєлюбна, людинолюбна. Якщо брати побутовий російський імперський гумор, то там переважно глузували з нацменшостей — чукчів, молдаван. Важливо не перейти межу, коли розповідаєш жарт. У мене на сторінці у Фейсбуці кожного тижня з’являється добірка «почутого в Одесі» або єврейського гумору. Важливо не «пересолити обличчям», адже якщо єврей каже євреєві «їдьте до Ізраїлю» — це напутнє слово, а якщо це каже росіянин або українець — це антисемітизм. Якщо порівнювати український і російський сегмент соцмереж, то в їх сьогоднішніх жартах значно більше злорадства, ненависті і ксенофобії», — зауважує шоумен і генеральний директор «DIVA production».

І це правда, лише вільні люди можуть посміятися самі над собою. Адже сміх — це не тільки і не стільки застільні розмови або побутові комічні випадки. Це — і щит від агресії, і дотепна сатирична зброя. Як говорила Леся Українка: «Щоб не плакати, я сміялася». Зараз багато хто свідомо або підсвідомо сприймає фразу як керівництво до дії. Адже розбиває найстрашнішу ненависть і злість. «У Росії принизливий сміх зараз не в моді, тому що там керівництво стало виділяти і культивувати ген імперії, коментує «Дню» український журналіст, який працює в жанрі політичної сатири Євген КУЗЬМЕНКО. — «Російська імперія» над собою не сміється, оскільки уявляє себе сильним утворенням. Але по-справжньому сильні люди можуть над собою посміятися. У них немає потреби постійно самостверджуватися, стукаючи кулаком по столу. Росія — це псевдоімперія на останньому видиху. Тому вона вся напоготові.

Останні 10-15 років вони були втрачені для гумору, було мало політичної сатири. Перше, що спадає на думку — «Ляльки» Віктора Шендеровича, які били по всіх представниках влади і тому мали резонанс. І вже при Путіні на телеканалі «ОРТ» намагався таких самих «Ляльок» завести Михайло Леонтьєв, але намір швидко провалилася, тому сміялися переважно над опозицією. А сатира так побудована, що сміятися потрібно над сильними, а не над слабкими, інакше глядач або читач відразу відчуває, що це — несправжнє. І погляньте на наші анекдоти, вони — втілення сміху над сміхом. У нас народ з великою дещицею іронії. Якщо ти смієшся над самим собою — образити тебе набагато складніше. Я точно знаю — люди, які вміють жартувати, — це справжні психотерапевти в нашій ситуації».

Примітно, що коли в російських соцмережах пишуть про сьогоднішню ситуацію, вживають рефрени на кшталт «голодуватиму і любитиму Путіна», «вітчизняне краще за західне, обійдемося» — і це з таким апломбом і пафосом. Кожен уявляє себе голодуючим інтелігентом або частинкою «великого» народу. А що роблять українці? Створюють «секту свідків долара по дві гривни» і пригощають один одного пиріжками з вермішеллю «вітамінна бомба». Тому наша історія про те, як можна «поделиться улыбкою своей» навіть у скрутну хвилину. А у когось — недолугі жарти про «тупих американців» (який там у них ВВП? «Отож»). Що називається, відчуйте різницю.

«Тема матеріального світу ніколи не зникала з жартів, але сьогодні це на вустах у всіх, «порядок денний», — говорить Дмитро Чекалкін. — Те, чому присвячені розмови людей у транспорті, в офісах, стає об’єктом для анекдотів, люди не можуть абстрагуватися від цих реалій. Добре, що сприймають це з гумором. В Бомарше був вислів: «Я поспішаю засміятися, інакше мені довелося б заплакати». Гумор — це кращий амортизатор, рятівне коло на хвилях життя, а іронія і самоіронія — найкраща форма подолання земної гравітації. Це техніка безпеки буття».