Про військові й дипломатичні «успіхи»

Слухав я нещодавно радіостанцію «Ера-FM» і чим більше слухав, тим більше дивувався. Якийсь діяч добре поставленим голосом розповідав про те, як спокійно, добре з упевненістю в завтрашньому дні жили українці при Кучмі, якою мудрою була його зовнішня політика багатовекторності. А на Майдан народ, мабуть, вийшов 2004 року тому, що «з жиру бісився». Звичайно, ваш покірний слуга зацікавився, хто ж цей бадьорий оратор. Виявилось, якийсь Василь Волга, недавно випущений із в’язниці, де сидів за хабар на посту керівника Комісії з цінних паперів. Брав він хабарі чи не брав? Якщо брав, чому випустили? А якщо не брав, то чому не посадили тих, хто відправив за ґрати невинну людину? Загалом темна історія. А нині Василь Волга очолює політичну партію «Союз лівих сил». Він розповідав, яким величезний вплив у світі має Росія, як залежать від неї США, Європейський Союз та всі інші, й закликав будувати «єдиний простір» від Лісабона до Курил. Кілька років тому під час президентської виборчої кампанії Арсенія Яценюка мене закликали будувати таке «від Ужгорода до Владивостока».

Ми це вже проходили. Такі загальні простори закінчуються артилерійськими нальотами на наші міста і села. Загалом все зрозуміло, оскільки Партія регіонів, «Опозиційний блок» і КПУ провалилися, то тепер зроблять ставку на «Союз лівих сил». Потрібен хтось свіжіший, ніж Симоненко, а лівий фланг українського політикуму порожній. З виступу звільненого з в’язниці Волги стало ясно, з чим він може вийти на вибори. Фігурант обіцяв молочні ріки в киселевих берегах у разі підпорядкування України Митному союзу. Закликав не ненавидіти агресора, який напав на нас. Волгу вже починають розкручувати. Хто за цим стоїть? Ми доки не знаємо, але скоро дізнаємося.

МОЛОЧНІ РІКИ В КИСЕЛЕВИХ БЕРЕГАХ

В ефірі відбувалася активна агітація цілковито пораженської властивості, мовляв, ніколи нам Росію не здолати. Але не можна домовитися з тим, хто задався метою тебе знищити. Дипломатичного рішення такий конфлікт не має.

Волга крутив, хитрував і маневрував, ухиляючись від прямих відповідей і визнання очевидних фактів. Неокомуністи хитріші за традиційних, гнучкіші, виверткіші. П.М. Симоненко на їхньому тлі виглядає повним нафталіном. Журналіст «Ера-FM» замість серйозних запитань піддакував Волзі і явно грав із ним в одній команді, блокуючи всі спроби слухачів висловити незгоду.

Були дрібніші, але не менш прикрі журналістські огріхи. На телеканалі TBі розповідали про поїздку канцлера Німеччини до Брюсселя, але чомусь показали Будапешт, а замість Меркель — угорського прем’єра Віктора Орбана, та і самобутню угорську військову форму почесної варти ніяк не переплутаєш з бельгійською.

На цьому «чудеса» не закінчилися. На екрані з’явився відомий експерт з енергетичних питань пан Марунич, а з титрів виходило, що це нібито колишній голова «Нафтогазу» України пан Землянський. Як можна настільки недбало ставитися до службових обов’язків.

На «5-му каналі» обговорювали військові і дипломатичні «успіхи». Аналітик Григорій Перепелиця пояснив, що наші поразки на фронті пов’язані з фемінізацією дипломатії. А в Путіна дипломатія закріплює його військові успіхи, вона підпорядкована бойовим діям. У нас же навпаки, армія — заручниця політичних кулуарів. Це фундаментальна помилка. Зовсім незрозуміло, чому до цього часу не признається факт війни, яку ховають за фіговим листочком «АТО». Боюся, що наївні спроби П. Порошенка всіх перемудрувати закінчаться для нашої країни погано. Та і з «миротворцями» ми можемо догратися, отримавши легітимну російську окупацію частини території України. Адже найпершим про «миротворчі війська» заговорив Путін. А враховуючи, що ми до цього часу не вийшли з СНД, цю структуру Москва може використовувати для реалізації плану Путіна.

На тому ж TBi обговорювали сумний «ювілей» — річницю російської збройної інтервенції в Криму. Відомий у минулому кримський діяч, нардеп Сергій Куніцин сказав, що доки наша держава робить дуже мало для повернення Криму. А війна на Донбасі використовується Кремлем для відвернення уваги від півострова.

Торкнулися також терористичних актів у Харкові. Загалом нічого дивного. Йде війна, а кордон України — прохідний двір. Громадяни РФ вільно переміщаються на територію України. Зокрема, акцію в Харкові, як стверджують у СБУ, координували з пограничного з Україною російського міста Білгорода.

Серед учасників дискусії відчувалося незадоволення діями української влади, її військовою політикою, слабкістю і беззубістю в протистоянні антиукраїнським силам. Більше того, є речі абсолютно скандальні: попри пропагандистські завірення армія до цього часу не одягнена і не озброєна належним чином. Як висловився Сергій Куніцин: «Ми в Афганістані були краще озброєні, ніж сьогодні хлопці, які вмирають за Україну». А як назвати ситуацію, коли до окупованого Криму йде з материкової України величезний потік продовольства, якого вистачає не лише окупантам, але і частина транзитом вирушає до Росії і в «ДНР» і «ЛНР»? Уповноважений Президента України Мустафа Джемілєв просить про повну економічну блокаду Криму. Чи почують Джемілєва? Та й як образити «любих друзів», що збагачуються на торгівлі з окупованими територіями?

ЗАКРИТИ КОРДОН ІЗ АГРЕСОРОМ

Знову звучав голос волаючого в пустелі у виконанні «свободівця» пана Мирного, який закликав закрити кордон з агресором, ввести візовий режим. Мирний повідомив, що під час кримських подій лютого-березня 2014 року тодішній виконуючий обов’язки міністра оборони адмірал Ігор Тенюх сформував п’ятитисячну штурмову бригаду для удару по «зелених чоловічках» у Криму. Але всі ці спроби були блоковані Турчиновим і Яценюком, які посилалися на неготовність України до війни. Сергій Куніцин повідомив, що в той період 120 російських спецназівців у Криму протистояли декільком тисячам українських спецвійськ і формувань МВС, а берегова оборона Військово-морських сил України (п’ять тисяч бійців) була готова боронити півострів. Але не було письмового наказу про захист Криму, не було політичної волі.

Мустафа Джемілєв розповів, що в лютому 2014-го сотня російських військових захопила Верховну Раду і Радмін Криму. Влада в Києві нічого не зробила, аби їх нейтралізувати. Кримські татари були готові знову масово вийти на вулиці Сімферополя, але зі столиці надійшла пропозиція: не чинити опору.

Тепер Крим втрачено, на Донбасі йде кровопролитна, важка війна. Такі наслідки боязкості влади, яка і на Сході часто діє за кримським зразком. Хоча в квітні-травні заколот на Донбасі можна було придушити у зародку. Замість цього вважають за краще повільно «поступатися» українською територією, прикриваючись оливковою гілкою «миротворчості».

На «5-му каналі» журналіст із США Сергій Лойко, який кілька днів провів у Донецькому аеропорту з «кіборгами», говорив про бездарність ведення бойових дій нашим командуванням. До того ж не відчувається жодної роботи над помилками. На думку Лойка: «Ще один Іловайськ, і навряд чи влада Порошенка утримається».

На каналі «112» говорили про це ж саме, ще, мовляв, не відомо, чим закінчиться відведення української артилерії з фронту. Але президент вже вичерпав ліміт «наступання на граблі». Ще одного провалу йому не пробачать. Станеться накладення невдач на фронті на украй важке соціально-економічне становище в тилу.

Колишній командувач аеромобільними військами полковник Іван Якубець висловився в тому сенсі, що нам потрібно виконувати Мінські угоди так, щоб нас знову (як вже було багато разів) не зробили дурнями. Можливий новий танковий удар противника. До нього треба бути готовим. Для чого ворог підсилює свої угрупування в районі Маріуполя, Волновахи і Артемівська? Просто так, без усілякої мети? Коли, нарешті, робитимуть висновки з наших поразок? Якубець закінчив так: «Країна не готується до оборони. Ось про це треба говорити. А не про «миротворців».

ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗЕРВИ

Плавно перейшли до соціальної ситуації, зокрема до пропозицій Кабміну про зняття 15 % пенсій із працюючих пенсіонерів. А чом би не зняти 15 % з доходів мільйонерів, мільярдерів і вищих чиновників? Якщо країні важко, то важко повинно бути всім. Тягар треба розкласти на всіх пропорційно. Але ж ні. Важко у нас не всім. Кому війна, а кому — мати рідна. Як би чинна влада не привела до вибуху в країні, виконавши план Путіна.

Резерви є: припинити розкрадання країни, узяти під контроль держзакупівлі, припинити корупцію на вищих щаблях влади й управління, закрити офшори, знизити норму прибутку для олігархів, навести лад на митниці, у податковій службі, в банківській системі (зараз всі бачать, як багато там зловживань). У програмі «Право на владу» на каналі «1+1» Юрій Луценко сказав: «Багато банків створюються лише для того, щоб узяти в держави мільярди на рефінансування. Вивести їх в офшор, оголосити банк банкрутом і жити за кордоном розкошуючи». Саме так поводяться банкіри в Україні. Але без співучасті державної влади і Нацбанку це було б неможливо. На Заході, коли банк банкрутує, банкіри часто здійснюють суїцид. А у нас прекрасно почуваються. Адже розорився банк, вкладники, але не пани банкіри. У них усе добре.

Є ще один фінансовий резерв: конфіскація капіталів і майна тих олігархів, які фінансували сепаратизм у регіонах України.

Але все це складно і клопітно. Залізти в кишеню до убогих пенсіонерів набагато легше.

Треба сказати правду: чинна влада — це влада олігархів. Це олігархічна демократія на відміну від олігархічної диктатури Януковича. Але влада марно вважає себе недоторканною і незамінною. Історія знає немало прикладів, коли революційна нація, позбавившись режиму меншості, домагалася перемоги і над зовнішнім ворогом. А доки, під прикриттям перемир’я, Путін готує новий удар по Україні. Це очевидно для всіх, окрім нашої миролюбної влади.