Людина і БогоGoogle

У червні у вільному продажі США (проте видання можна замовити з будь-якої точки світу) з’явилася нова монографія The Marvelous Clouds (Peters, John Durham. The Marvelous Clouds: Toward a Philosophy of Elemental Media. — Chicago : University of Chicago Press, 2015. — 416 p.) — дослідження не лише про сучасні медіа, а й про історію технологій, які спричинили появу найсучасніших iTunes i Google. Цю книжку вже встигли порівняти з «Мобі Діком», наголошуючи водночас на новому епістемологічному реалізмі, який запроваджує науковець. Автор, професор університету Айови Джон Дарем Пітерс (John Durham Peters, його дослідження «Слова на вітрі» було опубліковано і в українському перекладі у Видавничому домі «Києво-Могилянська академія» 2005 року) використовує підназву «На шляху до філософії стихії медіа» (Toward a Philosophy of Elemenal Media), визначаючи за медіа епістемологічну, філософську основу. Робота професора Пітерса має фундаментальний характер. Самі медіа не визначаються більше технологізованим додатком до буття (фюсису), а розкриваються як продовження людського самопізнання.  Романтики заклали основи світогляду, відповідно до якого медіа — це додаток до людини та інструмент, а не саме буття. Професор Пітерс називає сучасний Google тим, що мав на увазі Геґель, пишучи про абсолютний дух, який, відповідно до вчення німецького філософа,  привласнює собі предметний світ або, навпаки, виробляє своє поняття із себе, об’єктивуючи його й стаючи у такий спосіб буттям. Дух усвідомлює себе у цій предметності. Пітерс визначає за сучасними технологіями окремий простір, наділений інтелектом, який прагне дорівнятися Богові. Отже, сучасний медіасвіт — не додаток до людини, а реальність, яка існує над людиною, маючи свою онтологію, непізнаванну для людини. «Google is a medium, and media have ontological effects» («медіа мають онтологічні ефекти»), — зазначає дослідник.

Дослідження складається з семи розділів («Осмислюючи медіа», «Про китоподібних і кораблі, або Причали нашого єства», «Вогненна проповідь», «Небесні вогні: небесні медіа І (хронос)», «Хвилини і доби року: медіа ІI (кайрос)», «Обличчя і книжка», «Бог і  Google») і висновків («Саббат значення»). Кожний розділ у монографії Дж. Пітерса потверджує тезу, яку дослідник висловлює на початку і в якій прагне переконати свого читача: дослідження медіа сьогодні — це щось середнє між теологією і зоологією, бо вивчення інформаційних технологій передбачає роботу з тим, що виходить за рамки чуттєвого пізнання, що має особливий інтелект, який важко назвати «людським». Медіаісторія — це антропологічне дослідження, яке має дедалі більшу інтердисциплінарність. Теорія комунікації уже давно не є предметом суто лінгвістики, а є самодостатньою галуззю, що існує на перетині кількох доменів знання, як астрофізика, етологія, технології тощо.

Пітерс наголошує на тому, як розвиток Google-індустрії показав, що людина у принципі реалізувала проект Вавилонської вежі, який суперечить Біблії, Євангелію від Іоанна. Дж. Пітерс згадує біблійну цитату про те, що може зробити Бог, і що не вистачить місця у жодній книжці, аби зафіксувати всі Його діяння (Євангеліє від Іоанна 21:25). Google прагне зафіксувати все, знайти для кожного запису своє місце. Прагнення перетворити медіасвіт на простір тотальної фіксації, як показує дослідження Пітерса, змінює уявлення про світ у свідомості сучасної людини. Дедалі більше ми впевнені у тому, що смерті як такої просто не існує, оскільки Google і технології «хмар» дають можливість зберегти все в якомусь секторі й зафіксувати кожний пошук будь-чого у часі й просторі.

На думку дослідника, Google нині виконує функцію не просто поштовика чи пошуковика, а й священика та віщуна. У середовищі Google наявні календарі, інформація про погоду в будь-якій точці планети, гороскопи, дані про те, що відбувалося цього ж дня, тільки десять чи сто років тому. Фактично Google виконує роль не просто соціалізації людини, а й задовольняє релігійні потреби в Богові. Джон Пітерс звертає увагу на те, що однією з найпоширеніших пошукових фраз є «Google і Бог» (він саме так називає свій останній розділ). Google перейняв на себе функцію Бога, бо лише Всевишній може володіти такими здібностями. Принаймні Google — це той, хто змагається з традиційним уявленням про Бога.

Професор комунікації зауважує, що Google прагне здійснити тотальну класифікацію всіх речей у світі, усього потрібного і непотрібного. Google — величезна бібліотека, яка водночас має власний розум. Наскільки можливо і загалом наскільки природно все пам’ятати? Пітерс у ремарці зазначає, що коли його монографія готувалася до друку,  в цей самий час у Європі набував поширення рух за право інформації помирати («The «right to forgotten», taken seriously in the European Union, promises to be a source of controversy in the comings years»). Водночас американський дослідник наголошує на тому, що велике знання Бога є неподільним і цілісним, тобто це знання має концептуальну оформленість. Диявол ховається в деталях. Прагнення зафіксувати абсолютно всі деталі кожної події може мати свої небезпеки. Конфуцій ніколи не прагнув мати написаної, тобто зафіксованої у часі, доктрини — системи поглядів на природу речей. Це саме стосується і Сократа, який також не фіксував своїх ідей — і який помер, вивчаючи нову поезію і розучуючи нову мелодію. Христос помирав у агонії, але був свідомий своєї визначеної долі. І він також, проповідуючи, не мав фіксованих у часі думок. Чому? Відповідь професора комунікацій така: ні Сократ, ані Ісус, ані Конфуцій, який помер у глибокій старості, не боялися смерті. Тому не прагнули фіксувати знання, думок, ідей. Те, що народжується, мусить померти. Покоління Facebook i Wikipedia прагне все зафіксувати, тобто розкласти всі події у часі. Найбільше це стocується суспільств, які мали тоталітарний досвід і в яких було забрано їхню історію. Загалом пам’ятати все неприродно. Древні мудреці, відмовляючись від писаних доктрин, у такий спосіб проголошували, що все має право не тільки на народження, а й на смерть. Абсолютне знання теоретично можливе, проте в момент його досягнення відбудеться тотальний колапс Всесвіту — все в ньому зупиниться. Людина, не володіючи абсолютним знанням, здатна до змін, а отже, і до відкриття нового.

Сучасні медіа прагнуть допомогти людині пам’ятати і зберігати знання, змінюючи сам антропологічний стан. Незабаром людина може опинитися перед вибором. Що можна назвати справжнім: те, про що людина може довідатися, чи те, що відбувається десь поза межами людського пізнання? Але це вже запитання для нових досліджень Джона Пітерса. У Еклезіаста 12:7 записано: «І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його», проте це дослідження показує, що сучасна людина підійшла дуже близько до того, хто може бути новим Богом у світі, де один геній чи божевільний проголосив, що Бог помер. Людство непомітно для себе у пошуках нових форм медіа і комунікацій дійшло до потреби в чомусь, що є значно більшим за людський ресурс.