Афiша
КОНЦЕРТ ТИЖНЯ
«Італійський звук» — 15 вересня, Національна філармонія України
Новий 152-й сезон столична Філармонія відкриє гранд-концертом популярного у київських меломанів циклу Suono Italiano («Італійський звук»). Вечір відбудеться за підтримки Посольства Італійської Республіки в Україні та Італійського інституту культури. Симфонічний оркестр під орудою Романа Кофмана (на фото) і соліста — скрипаля-віртуоза Доменіко Нордіо підготував розкішну програму, яку відкриє увертюра до опери Миколи Лисенка «Тарас Бульба». А потім пролунає концерт для скрипки з оркестром Й.Брамса. До речі, знаменитий диригент і піаніст Ганс фон Бюлов, порівнюючи концерт Брамса зі скрипковим концертом Бруха, стверджував, що концерт Бруха написано «для скрипки», а концерт Брамса — «проти скрипки». Мабуть тому довгі роки цей твір дуже рідко звучав зі сцени, бо віртуози не хотіли витрачати «даремно» свою майстерність. І тільки нещодавно скрипковий концерт Брамса визнано однією з вершин його творчості!
ВИСТАВА ТИЖНЯ
«Сталкери» — 17 вересня, Молодий театр (Камерна сцена)
ФОТО ВІОЛИ СОКОЛАН
Ця вистава — спільний проект Молодого театру і театру «Золоті ворота». П’єсу «Баба Пріся» Павла Ар’є поставив режисер Стас Жирков. У драмі йдеться про сім’ю, яка мешкає у Чорнобильській зоні. Головує у ній дуже стара і чудернацька баба Пріся (цю роль грає харизматична Ірма Вітовська), що «товаришує» з русалками, під’їдає... галюциногенні гриби і запевняє що у війну зарізала дванадцятьох німців. Із нею живуть онук і хвороблива донька, яку свого часу покинув чоловік. У виставі територія «Чорнобильської зони» стає метафорою країни загалом. Ми всі — в «зоні», ми мріємо про ЄС, НАТО та безвізовий режим, як онук Вовчик про «Макдональдс», але вони лишаються десь там, за обрієм... І «сталкери» — це всі ми, які від покоління до покоління рухалися замкненим колом, не в змозі його розірвати... Перший акт можна визначити як фарс, насичений фірмовими «гегами» режисера Жиркова, а другий перетворюється на трагігротеск.
КНИЖКА ТИЖНЯ
Олексій Чупа. «Казки мого бомбосховища»
Книжку видало видавництво «Клуб сімейного дозвілля». Олексій Чупа пише українською мовою для покоління, яке не жило в жодній іншій країні, крім України. За останні півроку в Олексія Чупи вийшло дві книжки — «10 слів про вітчизну» і «Бомжі Донбасу». Книжки Чупи — це спроби осмислити історію та простір Донбасу. Автор наче шукає якесь послання для донеччан. Нову книжку «Казки мого бомбосховища» він написав улітку 2014 р. в Макіївці. А через кілька днів, після того, як було поставлено крапку, почалася війна на сході... Перший артобстріл автор та його герої зустріли разом — у бомбосховищі. Цей твір — реквієм за рідним містом, у якому автор прожив усе життя...Типовий під’їзд звичайного будинку у спальному районі. Хто мешкає за їхніми дверима? Дванадцять історій — кумедних і сумних, щасливих і болісних, божевільних і буденних, — немов фрагменти мозаїки, складаються в один день звичайного життя.
ВИСТАВКА ТИЖНЯ
«Україна — понад усе» (плакати Юрія Нерослика) — Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара»
ФОТОІЛЮСТРАЦІЯ З САЙТА MUSEUM-UKRAINE.ORG.UA
Це перша виставка, яку організовано Музеєм Івана Гончара спільно з БО «Благодійний фонд учасників бойових дій «Єдність побратимів». На ній представлено плакати харківського художника та учасника АТО на сході України Юрія Нерослика. Він є членом Плакатної сотні та бійцем 92 окремої механізованої бригади, побував у найгарячіших точках військових дій, створив цікаву серію патріотичних плакатів, що нараховує вже понад тисячу робіт. Малював плакати для батальйонів «Айдар», «Миротворець», «Київщина». У створенні плакатів автор використовує різні графічні редактори та притримується єдиного стилю. Юрій каже: «Плакат — моя зброя». Через власне художнє бачення мистець показує, що відбувається на лінії фронту та відображує сподівання всіх українців на перемогу і мир. Захід відбувається в рамках Мистецької оборонної толоки «Захистимо Батьківщину разом!» Виставка триватиме до 27 вересня.
ФІЛЬМ ТИЖНЯ
«Taксi» — у кінотеатрах України
ФОТО З САЙТА AFISHA.UA
Стрічка — володар головного призу Берлінського кінофестивалю «Золотий ведмідь» іранського режисера-дисидента Джофара Панахі вийшла в український прокат. Це фільм-подорож вулицями Тегерана в машині, за кермом якої сидить сам режисер. Нині він — жертва заборони на професію, а тому освоїв іншу і як таксист підвозить пасажирів, а кілька камер і відеореєстратор знімають те, що зустрічається на його шляху. За всієї своєї вимушеної скромності «Таксі» — маленький кіношедевр Джофара Панахі (як режисера, сценариста і виконавця головної ролі) і потужне висловлювання на тему несвободи. Хоча спочатку фільм глядачі сприймають як комедію на моральні теми. Поступово мотив несвободи стане головним у картині. Спочатку разом із Панахі ми станемо співучасниками побутових «розборок» різних героїв-пасажирів. А до кінця фільму глядачі починають відчувати простір несвободи, який хапає за горло клаустрофобію мегаполісу. Це невсипущий нагляд, присутність всевидющого «ока», що відслідковує маршрут машини з небезпечним дисидентом. Це почуття тим очевидніше, чим вільніше рухається камера, і чим частіше з’являється втомлена посмішка на обличчі Д. Панахі, яка трохи схожа на маску Чарлі Чапліна...
