Чим тішить і чим засмучує сучасна Терпсихора?

Це свято було  засноване  1982 року і приурочене до дня народження Жана Жоржа Новерра, реформатора танцювального мистецтва, який жив у XVIII сторіччі і своїм мистецтвом випередив час, ставши прикладом для багатьох хореографів майбутнього. Новерр вважав балет таким же важливим і самостійним як і театр драматичний. Він пов’язував мистецтво танцю з музикою, літературою, живописом, оформленням сцени та костюмами. Деякі постановники,  наслідуючи його епістолярний жанр,  навіть писали символічні листи Ж.Новерру, висловлюючи йому відданість. А як же сьогодні щодо втілення заповітів метра танцю?

На жаль, у нинішнього  танцю немає прямої,  генеральної лінії. Він давно розмежувався на безліч різних напрямів, течій і жанрів. Так, балет вважається вищою формою хореографічного мистецтва. Але його актуальність визнають далеко не всі. Інакше звідки б взятися трактуванням старих балетів, героїв яких сучасні хореографи наближають до сучасності? Пригадаймо, хоча б нещодавню «Жізель» Раду Поклітару («Київ модерн-балет»).

Є й інший спосіб, аби не дратувати завзятих балетоманів і змусити танець говорити сучасною та доступною мовою. Наприклад, зняти пуанти (їх не любила ще геніальна «босоніжка» Айседора Дункан) і творити на сцені танець, народжений «тут і зараз». Багато хореографів так і роблять. Але біда в тому, що в такому танці, який у ХХ сторіччі запропонували називати «контемпорари», вже з’явилися свої штампи та завчені комбінації, які нічого не говорять — ні розуму ні серцю. Українському фольклорному танцю давно віддають  перевагу над народно-сценічним, завчені комбінації та сюжети якого теж не завадило б поновити.

У цьому можна було переконатися, побувавши на різних фестивалях і конкурсах, проведених у Києві  та  Харкові. Так, на симпозіумі у столиці України спільно з учасниками польського проекту «Територія хореографії — східне партнерство» обговорювалося багато проблем сучасного танцю, який сьогодні набагато ширший, ніж традиційний  балет. Це і взаємовплив Сходу та Заходу, конфлікти авангардних і традиційних  напрямків, погляд на танець у сфері розваг, фольклорний танець і формування  культурної самобутності й, нарешті, на місце танцю в сучасній культурі (а не лише в мистецтві).

Польським колегам було чим проілюструвати результати творчого пошуку: на сцені поставали теми соціально гострі, для танцю незвичні, але дуже емоційні та змістовні. Таке враження виникало на деяких виставах, які показали на V Міжнародному фестивалі сучасного танцювального театру Zelyonka Fest, який нещодавно завершився. Цей форум уже давно з фахової тусовки для хореографів і танцівників  виріс у платформу регулярних подій сучасного, перформативного мистецтва, аудиторія яких постійно розширюється. Але подібних прикладів, на жаль, небагато. Турботи про розвиток сучасного танцю покладені, в основному, на тих, хто його пропагує.

Україна, маючи на те  справедливу підставу, позиціонує себе як країна танцююча,  але разом із тим не секрет, що ми втрачаємо балетні кадри, виховані з такою любов’ю в спеціалізованих навчальних закладах. Виїжджають працювати за кордон і танцівники неакадемічних стилів — для них завжди, особливо влітку, знаходиться місце в зарубіжних розважальних центрах. Така сумна статистика, змінити яку може лише зацікавленість держави, її турбота про танець як форпост національної культури.