«Як не посварилися в Києві...»

У виставці, що триває в Музеї історії Києва, беруть участь шість його філій: Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського, Літературно-меморіальний музей Михаїла Булгакова, Музей української діаспори, Музей Шолом-Алейхема, Київський музей О.С. Пушкіна, Музей шістдесятництва.

Наче в музичний твір, закохуєшся у цю виставку: звучать різні мелодії, кожна чарує по-своєму, і раптом усвідомлюєш, як гармонійно розкривається їхня краса саме в поєднанні всіх тем — жодна не має зникнути! А ще час від часу мерехтить усмішка, сяє неповторний київський гумор, і в цьому особлива привабливість експозиції.  

Сценарій проекту «Як не посварилися в Києві...» ( писали його разом завідувачі шістьох музеїв) має підзаголовок «П’єса-фантазія». Молодшому науковому співробітникові Музею історії міста Києва наснилося неймовірне: у черзі в касу Театру ім.І. Франка за квитками на виставу «Тев’є-Тевель» зустрілися... Пушкін, Грушевський, Булгаков, Шолом-Алейхем — і вирішили прогулятися сучасним містом. Біля  Національної опери до них приєднався Серж Лифар, а у фіналі герої познайомилися з молодими шістдесятниками. А може, то був не сон — і учасники небувалої компанії не заблукали в лабіринті часу, а справді знайшли спільну мову? 

МІСТО ОЧИМА ВИДАТНИХ КИЯН

Головний герой виставки — Київ очима великих киян, і Людмила Губіанурі, директор Музею М. Булгакова, запропонувала форму, щоб розповісти про Київ, яким його бачили патрони. А художник Андрій Романченко вирішив простір навколо головних тем і відтворив відомі та забуті куточки вічного міста. Це Софійський собор і Київська духовна академія, університет і Перша гімназія, Оперний театр і Володимирська гірка, книгарня Луки Ільницького, перший український клуб в домі Олександра Кониського і винний льох Бабунідзе та Долаберідзе. 

ГРАФІКА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ (ЕКСПОНАТ ІЗ МУЗЕЮ М.ГРУШЕВСЬКОГО)

Бессарабка Шолом-Алейхема відрізняється від Андріївського узвозу Булгакова, а Паньківщина Грушевського—  від давнього Києва часів Пушкіна. Подорож виставкою хвилює, її фрагменти зупиняють надовго. У панорамне зображення Володимирської гірки вмонтовано зроблені саме тут два фотознімки: на одному Михаїл Булгаков із дружиною Єленою Сергіївною 1934 р. (його письменник надіслав братові в Париж зі словами: «Мы в зелени. Это зелень моей родины»). На іншому — Надія та Іван Світличні, лідери шістдесятницького руху опору, і радісно бачити людей світла в «найкращому місці у світі». Поруч — дуже «київська» поема Пушкіна «Руслан і Людмила», 1820 року видання: так проростає крізь віки легендарний Київ, а в його саду — прижиттєве видання роману у віршах Пушкіна «Евгений Онегин» (1829), ця поема з коментарями Лифаря (1937) — С. Лифарь «Третий праздник Пушкина» (Париж, 1937). 

Вражає інсталяція Андрія Романченка: «затанцьовані» до дір балетки, наче зворотний бік слави, а  над ними вільно ширяє в просторі киянин — лицар балету на плакаті «Серж Лифар» (Поль Колін, Париж, 1935). 

Несподівана зустріч з іншим киянином, який подарував улюбленому місту ніжне ім’я Єгупець, очікує в книгарні Луки Ільницького: «Літературно-науковий вісник» (Київ, 1919) містить працю Шолом-Алейхема «Німець». А на одній із численних афіш театрального розділу в репертуарі гастрольної подорожі 1945 р. Київського державного єврейського театру дві п’єси за творами Шолом-Алейхема — «Кравець» і «Тев’є молошник». Через багато років вистава «Тев’є-Тевель» Національного театру Івана Франка з Богданом Ступкою в головній ролі та сценографією Даниїла Лідера стала київською легендою.

Ось три парти з Першої гімназії, де навчалися Булгаков і Лифар. А під склом старовинного письмового столу — портрети і документи трьох Михайлів, випускників Київського університету: Грушевського, Булгакова, Брайчевського. Дипломна робота Грушевського була удостоєна золотої медалі 1890 року; Булгаков отримав звання «лікар з відзнакою» 1916-го, а історик Брайчевський — диплом із відзнакою 1948 року. 

ПОДОРОЖ, ОСВЯЧЕНА ЛЮБОВ’Ю

Острів стареньких друкарських машинок, в які вставлено листки з текстами самвидаву, проштемпельовані КДБ у 1970-х. Серед них — стаття Григорія Кочура «Мігель Сервантес і Дон Кіхот», відкритий лист в ЦК КПУ і Президію Спілки письменників України Василя Стуса проти цензурних утисків, вірш Станіслава Тельнюка «Пісенька останнього гурона» з присвятою Ліні Костенко. А на стіні — аркуш чернетки рукопису поеми Пушкіна «Полтава» з малюнком шибениці.

ПЛАКАТ ПОЛЯ КОЛІНА, ПРИСВЯЧЕНИЙ ЗІРЦІ БАЛЕТУ ПАРИЗЬКОЇ ГРАНД-ОПЕРИ СЕРЖУ ЛИФАРЮ (ПАРИЖ, 1935 р.)

І територія особистого життя: світлини шістдесятників, що випромінюють справжність кохання та сімейного щастя у надзвичайних обставинах: Василь Стус із дружиною Валентиною Попелюх та сином Дмитром; Алла Горська та Віктор Зарецький; Світлана Кириченко і Юрій Бадзьо; Іван Світличний з дружиною Леонідою, а В’ячеслав Чорновіл та Атена Пашко на засланні в Якутії — у вишиванках. Які красиві пари! 

Невипадково подорож, освячена любов’ю до Києва, завершується в грузинському винному льосі Бабунідзе та Долаберідзе — за спогадами сучасників, коли туди приходив Грушевський, «кавказький «погребок» ставав казковою печерою». І диво сталося — розділені часом, різні за поглядами та національною приналежністю, герої винаходять справжнє порозуміння в дружній застільній бесіді. 

Перший, вкрай незвичайний, проект відбувся дуже на часі: шість музеїв надали чимало унікальних оригіналів і втілили класичну ідею багатонаціонального Києва — об’єднання людей культури для відродження країни. Така співпраця відкриває шлях до нових можливостей професійного існування, адже створення виставок — один із головних напрямів музейної діяльності. 

Виставка працюватиме  до 4 вересня.