Все, що ми зараз знаємо про Кобзаря

Шевченко — цілий світ. Безкінечний, невичерпний, незглибимий. І вічний, бо він творив дух, совість і моральний «код» нашої нації не на десятки років — для безлічі грядущих поколінь ще «ненароджених». Тому шлях до генія є непідвладним часові. До кінця своїх земних днів і довго ще по смерті Шевченко буде перебувати під пильним оком деспотичної системи — і царської, і радянської. І за життя він не корився, не жив смиренно, бунтуючи своїм гнівним та правдивим словом, і після завершення земного шляху його слово (і сьогодні «колюче»!), як і його страдницька доля й національна слава, надихає (як-от на Майдані Гідності) прийдешні покоління борців за національне самоствердження.

Це, здавалось би, азбучні істини, але про них мусимо нагадувати знову, бо забути Шевченка — то значить наразитись на жорстоку кару Історії, а отже, зректися себе. Саме тому особливої, загальнонаціональної (без перебільшення) значущості набуває масштабний, уже здійснений (!) гуманітарний проект — «Шевченківська енциклопедія» в шести томах, яка містить найповніший на сьогодні обсяг знань про великого поета й митця. Видання цілком заслужено висунуто на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки. В Енциклопедії подано цілісний комплекс відомостей про основні моменти біографії письменника, осмислено всю літературну, образотворчу, епістолярну спадщину Шевченка, головні теми і мотиви його творчості, жанри, зв’язки з іншими видами мистецтва. Доробок митця представлено в усій складності й багатогранності естетичного, політичного, історичного вимірів. Вперше в таких масштабах розглядається Шевченкова образотворча спадщина.

Енциклопедія містить 6307 статей різного обсягу — від короткої довідки до розлогого монографічного нарису, 5800 ілюстрацій, із яких 453 — на кольорових вклейках. Її загальний обсяг становить 5360 сторінок. Зі сказаного видно, яким є масштаб цього видання, випущеного на замовлення Держкомтелерадіо України у 2012 — 2015 рр. за програмою «Українська книга».

Про історію і задум «Шевченківської енциклопедії», структуру видання, про те, чим є постать Шевченка для сучасних українців, «Дню» розповів директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік НАН України Микола ЖУЛИНСЬКИЙ.

— Миколо Григоровичу, спочатку поговоримо на дещо «філософську» тему — але аж ніяк не абстрактну. Як ви гадаєте, ким є Шевченко для наших сучасників? І для вас у тому числі? Уже 156 років, як його немає серед нас   — але його дух, його ідеї й сьогодні є «пекучими». Чому?

— Хотілося б тут уникати занадто «високих» слів, адже ми бачили, що комуністичний режим ставив на «п’єдестал» не лише Шевченка, а й Івана Франка, Лесю Українку, багатьох інших корифеїв українського слова, і як наслідок, до певної міри відбулась девальвація патетичних висловів і надмірних звеличувань. Тому, коли я думаю про Шевченка, то прагну уникати гучних слів, але просто не можу не подивуватися цьому феномену. Кожен рік перечитую «Кобзаря» (доводиться багато писати про Поета), і ось скажу вам: коли перечитуєш Шевченка — часом навіть аж моторошно стає... Ходиш по кімнаті й запитуєш себе: як міг постати такий феномен?! Мимоволі починаєш думати про якесь Господнє веління, що вело за собою Шевченка. Україна була тоді у вкрай тяжкому стані, стані колонії, культурне й духовне життя було дуже притлумлене, загрозливо велика частина інтелектуальної та духовної еліти народу була «витягнута» з України й потрапила в Петербург і Москву.

І тут з’являється Шевченко. Який починає говорити про високу місію Слова. І передусім слова саме українського! Він посилає це слово в Україну з певною місією  — пробудити приспану національну свідомість «земляків». І тому, коли ми говоримо про сьогоднішній день і про значення Шевченка для сучасної України, то бачимо, що Шевченко просто вкрай нам необхідний. Ось я згадую дні Революції Гідності: щодня я ходив в Інститут по вул. Грушевського, саме там розгортались найзапекліші, криваві події січня-лютого 2014-го. У нас жили, ночували демонстранти, майданівці, активісти «Правого сектору» і «Свободи» в тому числі. Виснажені, втомлені, були й поранені. Їх годували, передавали лікарям. І ось я пригадую, як ми в ті дні вивісили на будинку по вул. Грушевського, 4, величезний транспарант із Шевченковими словами: «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає!». Саме з цими словами, можна сказати, пішов на смерть Сергій Нігоян, якого вразила куля снайпера 22 січня 2014 року. І ось у такі драматичні для України миті Шевченко з’являється знову і стає необхідним. Він необхідний нам сьогодні більше, аніж будь-коли, бо є абсолютна потреба в самоідентифікації українця, ми стоїмо перед проблемою консолідації українського суспільства. І Шевченко тут є абсолютно незамінним. Тому вкрай потрібним є Шевченкове слово, осмислення його жертовної долі заради України. Через це, коли ми вже завершували «Шевченківську енциклопедію» в шести томах, я собі думав: слава Богу, що ми можемо прийти до 200-річчя Поета з такою великою, важливою і колосальною працею.

— Ось тут логічним було би перехід до розмови власне про Енциклопедію. Розкажіть, будь ласка, як виник задум, як він реалізувався, які були перешкоди (якщо були), і як вдалося цей задум здійснити?

— Треба згадати, що Інститут Тараса Шевченка (такою була перша назва нашої установи) з’явився у Харкові 1926 року. Головним його завданням було зібрати всю рукописну (літературну) та мистецьку (живописну) спадщину Тараса Григоровича. І цим займався і перший директор Інституту академік Дмитро Іванович Багалій, його заступник, відомий письменник Сергій Пилипенко, і, найбільше — вчений секретар Інституту Ієремія Айзеншток (Пилипенко 1934 року був розстріляний НКВДистами). Усі вони, особливо Айзеншток, їздили не тільки Україною — їздили в Москву, Петербург (Ленінград тоді) й наполегливо, цілеспрямовано збирали рукописи Шевченка          — шукали їх скрізь. І слава Богу, що аж до розвалу СРСР росіяни віддавали ці рукописи, бо хіба ж вони могли собі уявити, що колись Україна стане таки незалежною?! Отак в Інституті поступово зосередилася майже вся рукописна та малярська спадщина Шевченка, зокрема й та мистецька спадщина, яка нині зберігається в Музеї Тараса Шевченка. 1936 року наш Інститут перейшов у систему Академії наук.

І зараз всі шевченкові рукописи зберігаються у нас в Інституті (це — Фонд номер один). Взагалі, зауважу, що наш рукописний фонд української класики справді унікальний: він налічує понад 120 тисяч одиниць збереження! Більше ніде в Україні такого немає. Назву лише колосальну рукописну спадщину Франка, включаючи його єдину у своєму роді бібліотеку.

— І очевидно, це була місія вашого Інституту: створити всеосяжне видання про творчість і життя генія...

— Безумовно, так — а хто б це зробив, крім нас? Ще в 1960-х роках уже розпочалась робота над підготовкою Шевченківської енциклопедії. Працювали видатні шевченкознавці: Євген Кирилюк, Юрій Івакін, Василь Бородін, Василь Шубравський, котрі спільно з редакцією Української Радянської Енциклопедії, яку очолював академік Микола Платонович Бажан, заклали основи майбутнього фундаментального видання. І справа в середині 1970-х років наближалася до завершення (назва «Шевченківська енциклопедія» зберігалася, було заплановано видати два томи), але тут втрутилось «пильне око» Москви...

— А що ж не влаштувало Москву? Адже підтримувався офіційний, лицемірний нібито «культ Шевченка»?

— А річ у тім, що, як виявилося, жодної персональної енциклопедії класиків літератури тоді (у 1976 — 1978 роках) в СРСР взагалі не було! Тому Москва не дала добро: сам Михайло Суслов, другий секретар ЦК КПРС, який відповідав за ідеологію, заявив так: «У нас еще «Пушкинской энциклопедии» нет, а тут уже в Киеве подготовили «Шевченковскую»?» Тому довелося піти на компроміс — уже підготовленій роботі у двох томах дали назву «Шевченківський словник».

— Зараз, 40 років по тому, як, на вашу думку, можна оцінити це видання?

— Довідковий апарат (або ж фактографія) цього Словника і зараз є надзвичайно цінним. Він був повною мірою використаний для нашої «Шевченківської енциклопедії» — деякі статті після відповідних правок навіть перейшли сюди. Але ідеологічний, цензурний прес був дуже жорстким: ані кроку праворуч чи ліворуч! Тому наша, щойно видана «Шевченківська енциклопедія» — це якісно вищий, унікально вищий рівень досліджень спадщини Тараса Григоровича. Тоді оціночні моменти «Словника» мусили відповідати тим настановам і приписам, які надходили згори; а коли ми, вже на початку третього тисячоліття, заново розпочали роботу над «Шевченківською енциклопедією», над нами вже не тяжіла жодна цензура. Інша річ — гроші, фінансування: наші багаторічні звернення до трьох (!) президентів України  — Л. Кучми, В. Ющенка, В. Януковича — щодо створення в Києві Шевченківського дому, науково-дослідного комплексу, де розмістився би фонд рукописів класиків нашої літератури і сам Інститут, — результатів досі не дали. Хоча навіть було видано декілька Указів Президентів. Фінансова скрута... Мабуть, це питання не належить до пріоритетів держави.

— Власне, варто б повернутися до самої Енциклопедії як такої. Очевидно, вона стала результатом багаторічної праці, системних зусиль, які спиралися на здобутки попередників?

— Робота над виданням тривала десять років (це — щонайменше). Кожному віршеві Шевченка (навіть якщо це — лише чотири рядки), кожному його мистецькому творові, кожній людині, яка його знала або так чи інакше вплинула на його життя і твори, — присвячена окрема стаття. Енциклопедія — це понад 6000 статей, які охоплюють всі основні важливі проблеми шевченкознавства, як, приміром, життєпис Шевченка; літературні твори; малярські твори; його поетика, мова, міфологічні та біблійні персонажі; давня, нова та новітня українська література і Шевченко; світова, слов’янська і російська літератури та Шевченко... Я перелічив далеко не всі тематичні напрямки видання.

Що ж до попередників, то, крім «Словника» 1978 року, особливо відзначу величезне значення багатотомного варшавського повного видання творів Шевченка, яке вийшло у світ у 1930-х роках. Попри те, що редактори цього видання не мали, на жаль, доступу до багатьох джерел в Україні та Росії, його наукова вага є беззаперечною. Саме воно стало основою для Повного зібрання літературних і мистецьких творів Шевченка у 12 томах, виданого вже в Україні на початку ХХІ століття.

Зараз підготовлена повна електронна версія Енциклопедії (на сайті Інституту літератури НАН України), і за допомогою Інституту вона увійде до європейського та світового наукового обігу.

— І останнє запитання. Уявімо подумки, що Шевченко встав із домовини, оглянувся навкруги і... Як би він оцінив усе те, що відбувається в Україні?

— Цікаве запитання. До речі, до кінця ХІХ століття Україною ходили перекази, що Тарас живий, аж ніяк не вмер, а в Каневі замість нього поховали зовсім іншу людину. І це не випадково... Що вам сказати? Передусім він, напевно, дуже багато в чому не впізнав би України. А коли б призвичаївся     — то зрадів би, що Україна все таки є, не загинула, але вибухнув би величезним гнівом і страшно сумував би, адже Україна геть далека від його ідеалів...