Росіяни можуть продовжити грабувати українські музеї: під загрозою Херсонес
Приміщення розграбованого російськими загарбниками Херсонського краєзнавчого музею в Україні і простора світла зала музею новгородського кремля в російському великому новгороді з експонатами, вивезеними окупантами з Національного заповідника «Херсонес Таврійський» навесні 2023 року, повідомляє Український південь.
Ці поставлені поряд світлини якнайкраще ілюструють доповідь «Переміщення культурних цінностей під час війни і фактор окупованого Криму», виголошену під час Міжнародного Форуму Експертної мережі Кримської платформи «Бачення майбутнього: експертний погляд». Її представили експертки Евеліна Кравченко з Інституту археології України НАН України та Дарина Підгорна з Регіонального Центру прав людини в межах панельної дискусії «Відновлення справедливості та роль експертів у процесі».
З огляду на це посилена увага, яку приділяє російська федерація привласненню української культурної спадщини, є цілком зрозумілою. Ставлячи завдання «денацифікації», вище російське військово-політичне керівництво має на меті знищити ідентичність української нації. Одним із головних способів такого нищення є позбавлення народу культурної спадщини і привласнення її собі.
Робиться це насамперед на символічному, ідеологічному, квазінауковому рівнях, коли наголошується, що України немов би ніколи не існувало. Натомість росія буцімто має тисячолітню історію, й усе, до чого колись змогла дотягнути свої мацаки російська держава, є частиною російського культурного спадку. Усе загарбане колись імперією — від давньосхідної держави Урарту, яка колись існувала, зокрема на території сучасної Вірменії, до архітектури Кенігсберга ХІХ століття — росіяни вважають невід’ємною частиною свого культурного спадку.
Імперську російську свідомість не зупиняють жодні державні кордони, росіяни впевнені, що якщо колись сучасні незалежні держави були частиною російської імперії, то цього достатньо для того, щоб вважати їхню культуру частиною «великої російської культури». Це недобре вже на символічному рівні, бо призводить до того, що культурам інших народів імперці відмовляють у самостійності та самодостатності. Однак ще гіршими є практичні наслідки такого ставлення — за логікою росіян, якщо культура певного народу і певної країни є лише складовою частиною «великої російської культури», то і сам цей народ, і сама ця країна мусять бути частиною «великої російської держави».
Саме ця імперська культурна зверхність лежить зрештою в основі російської агресії проти українського народу та держави Україна. Самостійної та самодостатньої української культури ніколи не існувало, щиро вважають росіяни, тому вся культурна спадщина з території України, на їхнє глибоке переконання, є питомо російською — від стоянок доби палеоліту до Дніпрогесу чи Запорізької АЕС. З огляду на це агресія проти України не є в їхньому розумінні агресією, бо Україна не має в їхньому сприйнятті світу суб’єктності.
Це обумовлює другий складник привласнення росією українського культурного спадку — пряме відкрите викрадення історичних артефактів і творів мистецтва з тимчасово окупованих територій і вивезення їх до імперських столиць. За імперською логікою, все цінне, знайдене на підвладній або колись підвладній імперії території мусить бути вивезене до метрополії. Особливо активно і навіть гарячково викрадати і вивозити предмети, що належать до культурного спадку, починають у разі можливості визволення тимчасово окупованих територій Збройними Силами України. Сприймаючи це як загрозу, окупанти вивозять все найцінніше, подаючи свої дії як порятунок «імперськими колонізаторами» експонатів від «місцевих варварів-тубільців», буцімто неспроможних ні оцінити, ані тим більше зберегти культурні цінності.
