Дорога довжиною в тисячу кілометрів починається з перших кроків, а країна — з міст та сіл. Ви хочете змінити на краще ваше село, чи невеличке місто, чи район міста, але не знаєте, як почати? А може, ви вже почали, та зміни відбуваються не так швидко, як хотіли б? Тоді вам обов’язково потрібно прочитати історію активістів із невеличкого села Бобриця, що під Києвом.

***

На годиннику — 8.30 ранку, і ми з колегою їдемо... в «казкове село».

Таксист, почувши мою натхненну відповідь на запитання колеги, чого ми премося з самого ранку в якесь село, здивовано перепитує: «А ви точно в Бобрицю їдете? Я сам із Білогородки. Це — два кілометри від Бобриці... Там — «п’ять хат» і «нуль цивілізації»».

І ці «нуль цивілізації» постукали у вікно нашому таксистові, не встиг він припаркувати свого «ланоса» під двома бронзовими бобрами Бобричанської сільської ради.

— Ви заїхали на тротуар (!) і заважаєте пішоходам (!). Ось знак (!). 100 метрів позаду вас — паркова (!). Переїдьте, будь ласка, а то ви вже наших бабусь рознервували.

***

Перше, що кидається в очі у Бобриці, — це зелений газон у центрі села, урни для роздільного збору сміття, добротний сучасний дитячий майданчик, бювет, велодоріжка, знаки паркування, бокс для буккросингу. І все не зіпсоване, акуратне й доглянуте...

Молода людина, яка почала «виховувати» нашого таксиста, — це місцевий активіст Роман Іваненко. Саме він погодився бути нашим гідом Бобрицею цього дня.

***

Роман Іваненко — бізнесмен. Родом із Полтави. Декілька років прожив у Словенії. 2008 року придбав земельну ділянку у селі Бобриця Києво-Святошинського району (20 кілометрів від Києва). У 2010-му добудував будинок і переїхав жити сюди з сім’єю. Прекрасна природа — сосновий ліс, сім озер, чисте повітря, здавалось би, про що ще мріяти... Але ні інфраструктура села, ні його засміченість, ні купа всього іншого безладу, притаманного нашим малим населеним пунктам, Романа не влаштовувала.

«ДВИГУН» ЗМІН В БОБРИЦІ — БІЗНЕСМЕН РОМАН ІВАНЕНКО, РОЗПОВІДАЄ, ЩО В СЕЛІ АКТИВНО РОЗВИВАЄТЬСЯ БУККРОСІНГ. ЛЮДИ НЕ ПРОСТО БЕРУТЬ КНИЖКИ, А Й ПРИНОСЯТЬ ЇХ, ЩОБ ІНШІ ЧИТАЛИ

— Мене дратувало, що нічого не відбувається, — говорить Роман. — І я прийшов до сільського голови з простим запитанням: «Кажи, що треба робити? Чим тобі допомогти?»

Відповідь, згадує у розмові з «Днем» Роман, була фантастичною: «Нам потрібні нові спонсори, або... нові землі».

***

Схема, до болю знайома усім без винятку українським селам та містам: місцева влада виділяє ділянку землі за символічні гроші в обмін на «послугу»: або для чиновника, або для населеного пункту — залежно від рівня «розвитку» і совісті місцевої влади.

***

Так от у Бобриці так «нароздавалися», що землі, по факту, не лишилося.

— І цей факт нам дуже допоміг. Місцеві чиновники в умовах відсутності ресурсів були готові йти на діалог, — каже Роман.

Економіст за освітою, чоловік оперативно накидав план розвитку для Бобриці на найближчі п’ять років.

— Це не була стратегія. Так — орієнтир, — каже Роман.

Саме тоді вперше з’явилася назва «Бобриця — казкове село».

— А як простими словами людям у селі було пояснити, навіщо це все? Не розказувати ж їм про розвиток туризму, місцевого виробника і про створення комфортних зон спільного користування... 38 пунктів стратегії ти ж не перекажеш? Тебе ніхто слухати не буде! А так — казка. Це те, що близьке і знайоме кожному.

***

— На мій погляд, стійким населеним пунктом є й той, де розуміють, яким чином заробляти собі на життя. Критична проблема українських населених пунктів у тому, що вони не розуміють, чим заробляють собі на життя. І дуже важливо навчити їх самостійно формувати бюджети. Нашим головним завданням у Бобриці було проаналізувати можливості села, визначивши, яким чином воно може заробляти гроші й на що потім ці гроші може використовувати, — розповідає Роман як їм з однодумцями за півтора року вдалося домогтися практично п’ятиразового зростання бюджету села — з 750 тисяч у 2014 році до 6 мільйонів гривень — у 2017-му.

***

Нинішня Бобриця — це продукт Євромайдану, говорить Роман. Саме після революційних подій, а особливо після анексії Криму та початку бойових дій на сході України з’явився найбільший мотив для роботи, зізнається чоловік.

— Дивлюсь, як на сході гинуть люди, і розумію, чому це відбувається... Ми були подібні до тих «друзів» за східним кордоном настільки, що вони подумали нас «розчинити» в собі. І чим більше ми не будемо схожі на них, тим більше у нас шансів вижити. Тому мій особистий проект — це зробити територію України максимально іншою, ніж російська. І максимально близькою до територій інших нормальних держав... Як тільки я втомлююсь і мені стає себе шкода, я згадую про це, — говорить Роман.

***

Уже восени 2014 року в Бобриці з’явилася невеличка ініціативна група з семи осіб. Небагато, з огляду на те, що в Бобриці проживає три тисячі людей — з яких 700 мають бобричанську прописку.

У 2015-му активісти представили на розгляд сесії сільської ради план перетворення Бобриці в казкове село. І місцеві депутати його підтримали.

До речі, на стратсесії з роботи над стратегією, які відбувались у сільському клубі, приходив навіть місцевий священик, він дозволив провести в церкві концерт симфонічної музики. 

А далі — закрутилося...

За півтора року в селі з’явилися сучасна європейська площа, велодоріжка, освітлення вулиць, комунальне підприємство, яке стежить за порядком на узбіччях та забирає сміття у бобричан. Вони збирають його у спеціальні забрендовані мішки, а щовівторка та щосуботи працівники КП об’їжджають село і збирають сміття та відвозять його на полігон. Ціна одного такого мішка на 110 літрів — 20 гривень, на 65 літрів — 10 гривень. Придбати його можна або в КП, або в місцевому магазині. Директор КП «Бобриця».

***

До речі, перш ніж писати стратегію, активісти розібралися з ключовими цінностями, які розділяють односельці. Їх — сім. І одна з головних — це історія, бо «не можливо побудувати якісного майбутнього, не знаючи свого минулого».

У БОБРИЦІ НАВЧИЛИСЯ ЦИВІЛІЗОВАНОМУ ПОВОДЖЕННЮ З ВІДХОДАМИ. ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ІЗ СУСІДНЬОГО З СЕЛОМ ЛІСУ ВИЧИСТИЛИ І ВИВЕЗЛИ 10 КАМАЗІВ З «ПРОДУКТАМИ ЦИВІЛІЗАЦІЇ», ЛЮДИ БІЛЬШЕ НЕ ВЕЗУТЬ ТУДИ СВОЄ СМІТТЯ

Перші відомості про село Бобриця датуються Х — ХІ століттями. Тоді ця місцевість належала полянам і була частиною Київської Русі. Саме тут, уздовж річок Віта та Бобриця, проходила найвідоміша та найзагадковіша лінія оборони київської землі — Змієві вали. Частина одного з них досі збереглася поблизу села. Історики припускають, що вали були побудовані ще у V ст. до н. е. для захисту цілої низки поселень-городищ.

Офіційною датою заснування села як адміністративної одиниці «слобода Бобриця» вважають 1648 рік. Основу його жителів складали утікачі з Речі Посполитої, а також козацько-гайдамацькі загони — опришки. Тоді ці землі належали Київському Золотоверхому Михайлівському монастирю, що підтверджено універсалом гетьмана Мезепи від 20 серпня 1699 року.

Пращури бобричан не знали рабства, адже в ті часи Приірпіння було краєм вільних козаків.

***

— Ми поставили основну мету — Бобриця має стати найкращим населеним пунктом для життя в київському передмісті. Зберегти і захистити природу, розробити інфраструктуру згідно з кращими світовими стандартами. Залучити кожного жителя села до процесу цього перетворення, — говорить Роман.

***

Зараз ініціативна група бобричан розпочала війну за збереження довколишніх лісів від «дивних» санітарних чисток. Але цю історію ми розповімо вже після Нового року.

А поки що ми вітаємо бобрівчан у нашому «клубі» конструкторів ефективного майбутнього для України. Адже 20 років тому газета «День» поставила собі таку ж амбітну мету: відірвати країну від «совка» і повернути до норми.