Минулої п’ятниці в затишному дворику на Андріївському узвозі найближче коло прихильників «Дня», зокрема й Благодійний фонд сприяння ініціативам газети, зібралося на «Дні» осінньому», щоб відзначити 25-річчя видання і вихід нової важливої книги – «Детокс».

Вечір робили теплим невимушене спілкування, щирі спогади, небайдужі думки і відгуки, атмосфера вдячності і пам’яті (фоторепортаж із зустрічі див. за посиланням https://day.kyiv.ua/uk/photo/rozkish-zhyty-v-rozumnomu-sviti ). Але так само – спрямованості в більш осмислене суспільством майбутнє, до появи якого «День» і ті, хто його підтримує, докладають максимум зусиль. І не планують зупинятися на цьому шляху.

Присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять Євгена Марчука – видатного державника, політика та громадського діяча, аналітика, чиї здібності могли свого часу кардинально змінити країну. Андрій СЕНЧЕНКО, громадський, політичний діяч, автор «Дня», висловлюючи свої співчуття, подякував головній редакторці газети Ларисі Івшині «за те, що не зупиняєтесь на цьому шляху очищення нашої держави і розбудови зовсім іншої України» і наголосив: «Наше з вами спільне завдання – бути не поряд, а разом на цьому шляху».

«МИ СТВОРИЛИ КОЛО ЛЮДЕЙ, ЯКІ НАМ ВІРЯТЬ»

«Наступного року виповниться 20 нашій першій книжці, «бабусі» книжкового газетного проєкту «Україна Incognita». І сьогодні вона найактивніше перевидається. Це говорить про те, що суспільство вчиться. І не треба цього соромитися. Насправді ми так само з кожною новою книгою стаємо на нову сходинку вище і бачимо горизонти нашої країни трошки іншими. Книга «Детокс» стала сходинкою після всіх попередніх. І в «Україні Incognita», і в книзі «Дві Русі», яка попередньо мала трошки іншу назву, в «Силі м’якого знака», в «Поверненні в Царгород», «Короні, або Спадщині Королівства Руського», книзі «Сестра моя, Софія…»  ці мотиви певною мірою вже звучали, але все одно точка збирання, синергія відбулася в книжці «Детокс». Мені здається, що той, хто уважно стежить за розвитком нашої Бібліотеки, бачить той шлях і долає його разом із нами. А хто не встиг, може приєднатися «по дорозі», – переконана Лариса Олексіївна. Вона подякувала за щирий порух зокрема й авторам нової книги, які охоче приєдналися до її створення, навіть не знаючи ще повністю її майбутньої композиції. «Багаторічна довіра – це велика цінність і великий капітал для газети «День». Ще один капітал – це коли ми оголошуємо передоплату на книгу, люди, які ще не знають, про що буде книга, не бачили її обкладинки, її замовляють задовго до виходу з друку. Думаю, що ми створили коло людей, які нам вірять. Це дуже велика цінність у країні, яка ще, м’яко кажучи, не в тому стані, щоб автоматично вірити всім у владі й навколо себе. В світі спокус, коли багатьох «розкладають», коли інститут репутації не працює, великої ваги набувають люди, які ставлять на справжні цінності. Такі люди в газеті «День» і навколо неї, такі люди її підтримують, і це є сенсом у нашому житті», – наголосила головна редакторка «Дня».

УНІКАЛЬНІСТЬ КНИГИ «ДЕТОКС»

«Для мене особисто чим є ця книга? Це розрахунок із Росією. Факти, факти і знову факти – це єдина потрібна зброя. Тут цієї зброї задосить, у цьому цінність книги «Детокс», – переконаний Ігор СЮНДЮКОВ, ведучий історичних рубрик у «Дні», упорядник книги «Детокс».

«У цій книзі є прихований драматизм. Сюжет вражає: українці зробили величезний внесок у створення Російської імперії, і вони ж наприкінці минулого століття сказали вирішальне слово і «вибили» фундамент цієї імперії так, що вона завалилася. Щоправда, цей процес далеко не завершений, він триває і хотілося б вірити, що завершиться так, як належить, – розповів Ігор Радикович і продовжив: – Але ще цінність цієї книги в тому, що вона не спрощує дуже складний, трагічний і драматичний історичний процес. Ось, приміром, Феофан Прокопович, він є в цій книзі. З одного боку, видатний учений, геніальна в чомусь людина, ерудована, європейського рівня. З другого - саме він є автором ідеї створення регулярної імперської держави Петра. Може, як ніхто інший він надав ідеологічну підтримку Петру І. Є відомості, що саме він вказав, як треба переназвати московську державу Московію – в античному дусі «Росія». І Петро І пристав на цю пропозицію. Саме Феофан Прокопович є автором книги «Правда волі монаршої». Навіть сама назва промовиста – тобто воля монарха не обговорюється, вона не надається на жодне заперечення чи опір. Ба більше, воля монарха спрямована на загальне благо. А ця концепція була прогресивною і популярною. Тобто підтасовка – Петро І і загальне благо – була майже не прихованою, але це спрацювало. Це тільки один момент».

«Важливе світоглядне питання: чому українці так доклалися до створення імперської держави? Адже ще за 50 років до Феофана Прокоповича гетьман Богдан Хмельницький чітко пов’язував свою козацьку державу з давньоруською – з Київською Руссю. Він розумів цю естафету часів. Але минуло 50 років – і вже Прокопович зайнявся зовсім іншою справою – допомагав створювати російську імперську державу. В чому річ? – ставить запитання Ігор Сюндюков і відповідає: – А річ у тім, що за 50 років у нас відбулася страшна, трагічна Руїна. Річ у тім, що за ці 50 років Україна була розколота по Дніпру. За ці 50 років і московське, і польське, і турецьке військо «гуляли» тут страшно і криваво. У такий спосіб було підірване національне суспільне сприйняття – та національна ідентичність, про яку говорить головна редакторка «Дня» Лариса Івшина і ми. Ось яку страшну ціну довелося заплатити за Руїну».

Пан Ігор застерігає: «Найгірше, що може бути з нами в майбутньому, – це повторення Руїни, наших давніх анархічних звичок: давайте ламати, а там щось буде. В жодному разі! Державу треба берегти і плекати. Головна умова для цього – розумне, свідоме голосування. Якщо ми вже побудували демократичну державу, то головний засіб її змін – на виборчих дільницях. Здавалося б, не так важко збагнути: йдеш на виборчу дільницю, запитай себе: який життєвий шлях цього кандидата, звідки і де він починав, завдяки чому робив кар’єру, які його спонсори, хто його оточення? Всі наші президенти, на жаль, користувалися, а то й спекулювали, неспроможністю значної частини нашого народу чесно відповісти на такі дуже прості, здавалося б, запитання».

«Книга, безперечно, зіграє свою роль і вплине на духовний світ України, за однієї дуже важливої умови – нам потрібна громадська думка, яка б сприйняла ідеї цієї книги. Інтелектуальна, чесна, щоб вона охоплювала всі верстви суспільства», – наголосив Ігор Радикович.

«Дню» ДОВОДИТЬСЯ СВІТИТИ НАДПОТУЖНО»

Прикметно, що зустріч стала приводом і для ширшої розмови – про те, на якому тлі доводиться розвиватися «Дню», про стан нашого суспільства і вітчизняних медіа.

Щодо цього адмірал, експерт з питань оборони та безпеки Ігор КАБАНЕНКО звернув увагу на важливу функцію нашого видання: підштовхувати справжню інтелігенцію, щоб не тільки думала, а й діяла. Тетяна ЮРКОВА, директорка компанії «Аквавіта», що гостинно прийняла в своєму дворику «День» осінній», також переконана, що «День» допомагає українцям «пройти тяжкий шлях до справжньої незалежності». «Газета «День» має правильну назву, тому що вона не дозволяє поширюватися темряві, – каже кінознавець, сценарист, заступник голови Національної спілки кінематографістів України, лавреат Премії імені Джеймса Мейса Сергій ТРИМБАЧ: – Шкода тільки, що в нас таких точок дуже мало. «Дню» доводиться світити надпотужно, але ж не все висвітлиш. Та принаймні в культурі це, мені здається, виходить, і так само це прекрасні, блискучі статті-дослідження з історії».

Такі ж мотиви лунали й у виступах інших промовців:

«ФОРМУВАТИ СУЧАСНИЙ КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР»

Євген ГОЛОВАХА, заступник директора Інституту соціології НАН України:

– Хочу привітати «День» із такою вже серйозною датою. І для мене вона важлива, бо я також почав співпрацювати з «Днем» із першого року існування газети. Я спостерігав, як розвивався цей проєкт. Слід сказати, що газета одразу була дуже цікавою, але коли Лариса Олексіївна стала головною редакторкою, вона стала не просто хорошою газетою, а культурним проєктом.

Сьогодні закладаються основи культури України, яка виникла як незалежна держава. Закладаються основи цивілізованої преси і засобів масової інформації. В усьому цьому газета «День» бере дуже важливу участь. Усі її проєкти я дуже високо ціную, а останній, який є приводом для нашого сьогоднішнього спілкування – вихід книги «Детокс» – вважаю дуже важливим для того, щоб культурний сучасний цивілізований простір дійсно набував таких рис. Я встиг подивитися книгу, бачу, наскільки вона різноманітна, цікава і змістовна. Вона справді дає уявлення про те, як створювалася Україна, і навіть про те, що треба робити, щоб це утворення було демократичним, цивілізованим та відповідало сучасним вимогам до передової культури. Закликаю читати!

«ПИТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ»

Леся ВОРОНЮК, авторка Міжнародного дня вишиванки, керівниця громадської організації «Народний музей України»:

– Хочу пригадати момент, коли я познайомилася з пані Ларисою Івшиною. Я тоді працювала журналісткою новин та прямих ефірів у Чернівцях, а про газету «День» знала як студентка факультету міжнародних відносин, тому що переклад англійською ми використовували на парах, ми так вивчали політологію і міжнародні відносини, бо підручників, присвячених політології і міжнародним відносинам, до речі, не було англійською. Я неймовірно хвилювалася перед зустріччю, адже розуміла, що приїжджає корифей. І після інтерв’ю я подумала: вау! Отак має виглядати редактор, журналіст і ось що він повинен робити – примушувати людей і колектив думати, а не просто ретранслювати новини і пресрелізи. Це для мене стало переломним моментом: я також почала писати в газету «День», ті статті публікувалися, і це для мене було шаленим рівнем, визнанням моїх журналістських потуг. Навіть коли я вже згодом пішла з журналістики, газета «День» усе одно залишалася орієнтиром, який формує мене як гуманітарія, як українку, і досі залишається таким маяком. На жаль, я мушу констатувати, що, напевно, це вже єдиний маяк, який залишився в українській журналістиці і публіцистиці. З одного боку, великі компліменти людям, які роблять газету, книги, які підтримують їх вихід. З іншого - фантастична проблема – ми залишаємося на одному острові газети «День», який ще аналізує і дає дуже глибинні і взаємопов’язані наративи та зв’язки, а не просто щохвилини вкидає величезну кількість інформації. І це є питанням національної безпеки в стані гібридної війни, в яку ми втягнуті. Адже війна на сході – насправді це половина нашої спільної проблеми, а інформаційна війна відбувається всією територією України і ніхто з нас не захищений. Тобто кожен, хто має смартфон, є потенційною жертвою. І звичайно, в таких випадках на допомогу може приходити тільки інтелектуальне, аналітичне бачення і якісна журналістика. Мені здається, що взагалі сьогодні журналістами можна назвати винятково невелику кількість людей, а інших – просто копірайтерами або ж політтехнологами певних процесів. Тому я вам щиро вдячна за вашу багаторічну роботу.

Спасибі за те, що підтримуєте ініціативи і Всесвітнього дня вишиванки, і Народного музею, і Музичного батальйону.

«День» Є ПРИКЛАДОМ, ЯК ТРЕБА ДУМАТИ І ТВОРИТИ СМИСЛИ»

Микола СЕМЕНА, автор «Дня», журналіст проєкту Крим.Реалії:

– Уже більше як 20 років я пов’язаний із газетою «День» як кореспондент, зокрема й два роки на умовах підпілля, коли мені довелося висвітлювати все те, що відбувається в Криму з 2014 року, під псевдонімами, ховаючись від переслідування, від ковпака ФСБ, під яким зараз перебуває фактично весь Крим. Я щиро дякую газеті «День» і вважаю свою співпрацю з нею своїм певним професійним везінням. Хочу подякувати Ларисі Олексіївні за можливість викладати свої думки в матеріалах, які можуть почитати українці.

Сьогодні, коли часто зустрічаємося з колегами з різних видань, зокрема й тут, у Києві, після мого виїзду з Криму, всі починають у дискусіях говорити про те, що українська журналістика перебуває в кризі, що в нас криза жанрів, немає нарисів, фейлетонів, достатньої інформації. Дійсно, копіпаст перемагає, я щоразу в такому разі кажу, що, на жаль, це загальна криза, але ця криза не стосується газети «День». Тому що вона вже стільки років є взірцем і яскравою зіркою на теренах української журналістики і прикладом, як саме треба працювати, як треба думати і творити смисли, на які слід рівнятися. Звичайно, в авангарді цього всього процесу є Лариса Олексіївна, яка є найбільшим генератором сенсів та ідей. Думаю, що не лише я, а й увесь колектив має за честь втілювати ці ідеї в життя.

Я вперше на «Дні» осінньому», але я вже бачу, що тут концентрується надзвичайно великий інтелектуальний потенціал, який зміг стільки років вести газету «День». Висловлюю сподівання, що будуть мозкові штурми, дискусії, і цей великий інтелектуальний потенціал знайде можливість ще на дуже довго років продовжити вік газети «День».

«День» – це дуже яскраве явище в українській журналістиці. Власне, більш глибокого і яскравого, можливо, тривалого і смислового в українській журналістиці практично немає. Тому це справа честі кожного з нас, хто тут присутній, забезпечити повне відродження цього явища для того, щоб ця газета і надалі світила всім українцям і показувала їм шлях у майбутнє.

«ВИ МАЄТЕ РІЗНІ «КАЛІБРИ». ВСІ ВОНИ ВЛУЧНІ І ДОСЯГАЮТЬ СВОЄЇ МЕТИ»

Валерій СУБОТІН, голова правління ГС «Музичний батальйон», генерал-майор:

– Сьогодні триває війна, вона не зупинилася, не зупиняється і ще буде певний час, поки ми не переможемо. На фронті є різні форми боротьби з ворогом. Саме сьогодні ми обговорюємо, наскільки важливо – впливати на ворога на ідеологічному, інформаційному фронті, щоб ми його поставили на місце. Як військовий, можу оцінити газету «День» з позиції того, що ви маєте різні «калібри». Всі вони влучні і досягають своєї мети. Коли ми розпочали співпрацювати, то бачили, як відгукується солдатське серце чи серця мешканців прифронтових регіонів, коли ми привозили в свої рейди газету «День», коли ми передавали книги з Бібліотеки «Дня» у військові колективи, коли ми побачили, наскільки доповнився проєкт фестивалю «Дунайська січ» виставками фото з конкурсу газети «День». Там, у тих регіонах, які думають «какая разница». Ми це підмітили і дякуємо вам. І ми взяли трошки того, чим і ви займається. Бо зрозуміли, що не тільки така повсякденна робота, а повернення нашої молоді і загалом нашого суспільства до історичних витоків і героїзму сьогодення теж впливає. Тож і ми в «Музичному батальйоні» започаткували проєкт «Українська історія в камені»…

«УСЬОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ПОЛІТИКУМУ ТРЕБА МАТИ «ДЕТОКС»

Михайло ПОЖИВАНОВ, підприємець, громадський діяч, голова Наглядової ради Благодійного фонду сприяння ініціативам «Дня»:

– Кращого видання, ніж «День», в Україні немає. Це не просто правдива інформація, це аналітика, це науковий правильний підхід, це виховання нації, це робота над помилками. І це все в одному виданні плюс той колектив, який тут працює, заслуговує не просто на повагу, а я про кожного автора можу сказати як про фахівця з великої літери. Ті, хто друкується, чиї матеріали ви даєте, – це люди, які насправді формують країну. Бо ми можемо казати, що нашій нації тисячі років, нашій відновленій державності сьогодні 30 років, але ми сьогодні досі в полоні тої радянської системи, перекошеної самосвідомості. Тому всім, що робить газета «День» для утворення нової української нації, – я захоплююсь, я це підтримую. Тому я тут завжди.

Коли я побачив перший екземпляр книги «Детокс», то написав, що він дуже підійде для Кремля. Це, знову ж таки, хороша аналітична книга, що розкладає всі історичні події по потрібних поличках, показує, як треба рухатися. Не скажу щодо всього загалу, але як мінімум усьому українському політикуму слід її мати і треба її вивчати, вчитися на помилках попередників. Це має бути основною. Я завжди дуже поважав Макіавелі та його працю «Державець» і завжди всім політикам, які приходили, особливо на перші посади, радив її читати. Там у кількох реченнях є такі поради, які мають формувати свідомість будь-якого управлінця. Те саме стосується в цілому України.

***

Як ми вже зазначили, коло прихильників нашого видання залишається активним: на «Дні» осінньому» президент Благодійного фонду сприяння ініціативам газети «День» Микола ГРИЦЕНКО висловив спільну думку всіх членів правління фонду: «книга «Детокс» дуже потрібна російською мовою. Для тих, хто отам «за поребриком», або і по цей бік кордону, але читають російською. Вже є прецедент, коли саме завдяки Благодійному фонду сприяння ініціативам газети «День» ми спільними зусиллями зробили переклад книги «Сестра моя, Софія…» болгарською мовою і видали її. Тому думаю, що настане той час, і не такий далекий, коли цю книгу ми побачимо і російською». Приємно також, що під час заходу Микола Семенович отримав нагороду від ГС «Музичний батальйон» «за особистий внесок у боротьбу за утвердження української національної культури, підтримку українського воїнства та волонтерську діяльність під час російської збройної агресії проти України».

Тим часом кожен охочий може придбати «Детокс» (окремо або разом із особливим артсупроводом у вигляді цілющого чаю та аромасвічки) просто зараз: на сайті https://day.kyiv.ua/uk/library/books/detoks чи в редакції за адресою: м.Київ, вулиця Івана Франка, 42Б (деталі, як це здійснити, за телефонами: 067 242 54 00; (044) 303-96-23).