Укріплення Київської фортеці першої половини ХІХ століття не брали участі в бойових діях, але мали велике значення як потужний військовий табір, для забезпечення спорядженням і боєприпасами. Саме їх існування, так би мовити, морально тиснуло на ворогів. Сьогодні у Києві не точаться бойові дії, але війна підійшла впритул до фортеці: сусідство з Головним військовим клінічним госпіталем дуже змінило тамтешній уклад. Та й саму фортецю, визнану однією з найбільших оборонних споруд у Європі, треба захищати. Під час марш-кидка Національним історико-архітектурним музеєм «Київська фортеця» його генеральна директорка Оксана НОВІКОВА-ВИГРАН розповіла і про історію пам’ятки, і про її сучасні проблеми.

НЕПАРАДНИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ КАПОНІР

На зустріч пані Оксана приходить зі стосом паперів — це багаторічна переписка з Міністерством оборони, Міністерством культури, громадськими й пам’яткоохоронними організаціями та іншими установами щодо проблем пам’ятки. Оксана Новікова-Вигран прийшла працювати до музею в 1997 році, якраз коли тут почалася реставрація, що тривала до 2000-го.

— Місто виділило на це великі кошти. Саме тоді були відновлені Ескарпова стіна, Капонір другого полігону, а також В’їзна вежа з капоніром і мостом, які на той час перебували в оренді тоді ще історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця». Щоб Ескарпова стіна стала на рідний фундамент, довелося понизити рівень ґрунту приблизно на метр. Центральний капонір В’їзної вежі також був закопаний по самі вікна, — згадує пані Оксана.

Між іншим, одна з причин такого занепаду — те, що у 1950—1960-ті цінна цегла з цих фортечних споруд вивозилася на дачі номенклатурників.

ОКСАНА НОВІКОВА-ВИГРАН ПОКАЗУЄ, ЯКА РОЗРУХА ВІДБУВАЄТЬСЯ ЗА ЕСКАРПОВОЮ СТІНОЮ, НА ПЕРШОМУ ПОВЕРСІ В’ЇЗНОЇ ВЕЖІ

Як розповідає пані Оксана, після реставрації госпіталь заявив права на споруди та згодом в односторонньому порядку розірвав із музеєм угоду про оренду.

— На сьогодні маємо сумну картину: бійниці В’їзної вежі вщент зруйновані. Якщо не почати терміново щось робити, цю пам’ятку архітектури національного значення ми просто втратимо, — констатує директорка «Київської фортеці».

Вхідна мостова група виглядає гнітюче: хлипкі дерев’яні перила, по краях лежать шматки цегли.

— Музей багато разів звертався до КЕУ МОУ (квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України. — Авт.) з проханням привести об’єкти культурної спадщини до належного стану. Торік напередодні фіналу Ліги чемпіонів (відбувся 26 травня на столичному НСК «Олімпійський». Територія музею потрапила до зони гостинності. — Авт.) сталася скандальна ситуація, коли дерев’яні опори мосту дійшли до вкрай критичного стану. Я була змушена перекрити прохід через міст, — говорить Оксана Новікова-Вигран.

За кілька тижнів після фіналу міст був відремонтований, а вхідна мостова група ремонту так і не дочекалася. Співробітники музею самостійно пофарбували перила, щоб вони мали більш пристойний вигляд, і закріпили їх, щоб вони не впали.

МАЙЖЕ ПЕРШОКВІТНЕВИЙ РОЗІГРАШ

Пані Оксана зачитує постанову Верховної Ради від 4 березня 2004 року, де йдеться про передачу на баланс тоді історико-архітектурної пам’ятки-музею всіх земляних та кам’яних пам’яток Київської фортеці до 1 вересня 2004-го. Показує доручення президента, проте пояснює, що нічого досі не відбувається. 

— Київське КЕУ МОУ поводиться, як собака на сіні. Ці приміщення неможливо використати ані під медицину, ані під офіси, проте це пам’ятки Київської фортеці, і вони знаходяться на екскурсійному маршруті, — зітхає Оксана Новікова-Вигран, дістаючи листи до Мінкульту, управління охорони культурної спадщини КМДА, до Центру пам’яткознавства НАН України тощо.

Ми заходимо за Ескарпову стіну, на перший поверх В’їзної вежі, де треба уважно дивитися під ноги, бо на землі купа битого скла. А ще тут одразу відчувається вогкість.

— Бачите, на цій вежі відсутнє покриття. Тож через дощі й сніг вода зверху донизу пронизала ці вікові стіни. Під час морозу мокру цеглу починає розривати, — пані Оксана показує уламки цегли під ногами. — Тут досі зверху протікає вода — це ще із зими.

За решіткою на дверях видні старі сходи. Моя співрозмовниця мріє, що колись вони стануть частиною екскурсійного маршруту.

У КИЇВСЬКІЙ ФОРТЕЦІ ЗНАХОДИТЬСЯ УНІКАЛЬНА ЕКСПОЗИЦІЯ, ПРИСВЯЧЕНА ІСТОРІЇ АРТИЛЕРІЇ У СНАРЯДІ

До речі, 1 квітня, після чергового листа до КЕУ щодо критичного стану пам’ятки, до музею зателефонували з госпіталю і пообіцяли допомогти в передачі на баланс музею В’їзної вежі з капоніром і мостом. За два тижні у госпіталі написали лист-погодження про передачу їх в оренду, крім двох кімнат, де розташовуються кафе та аптека. Але у цьому листі чомусь не вказали терміну оренди.

— Нікому не вірю, — каже Оксана Новікова-Вигран. — Неодноразово обіцяли віддати споруди і щоразу зривали перемовини. А зараз — це просто знущання. Таке враження, що довели пам’ятки до руйнації і хочуть, щоб місто їх відремонтувало, а тоді скажуть: «Дякуємо, ми знову розриваємо договір оренди».

Пані Оксана цитує відповідь Київського КЕУ на чергове звернення щодо незадовільного стану пам’яток Київської фортеці, які перебувають у нього на балансі: «Питання їх ремонту буде вирішуватися залежно від передбаченого для цих потреб фінансування. На жаль, на даний час кошти, що виділяються, складають 30% від реальної потреби». У листі немає ані слова про реставрацію об’єктів національної спадщини.

ПРИМАРНИЙ РЕМОНТ НАПІВБАШТИ

Наступна історія стосується Північної напівбашти, що знаходиться на площі перед входом до госпіталю. Ще здалеку видні тріщини в стіні цієї споруди. У грудні 2007 року з’явилися рішення Міноборони і Київради про передачу музею правого крила будівлі, де розташовувався військово-медичний департамент МОУ.

— Вони віддали нам ключі від усіх приміщень, залишили сигналізацію, люстри, столи, стільці, сейфи — усе. Знялися і пішли. Тоді нашому директору треба було підписати акт прийому-передачі. Він сказав, що зробить це лише після того, як йому передадуть всю будівлю, і так і не підписав документ, — говорить Оксана Новікова-Вигран.

Тож зараз музей займає праве крило напівбашти, по суті, незаконно.

— У нас немає ані договору оренди, ані акту прийому-передачі. Скільки ми просимо про це! Спочатку не було правок до законодавства (про те, що місто може орендувати у держави приміщення за 1 гривню на рік. — Авт.), і нам нарахували більше 300 тисяч гривень оренди. Місто пішло на це, бо у нас державні фонди. Потім і поправки до законодавства ухвалили, але у Міноборони не хочуть узгоджувати це питання. Лише останні два роки ми перестали отримувати листи з проханням звільнити приміщення, — перераховує митарства пані Оксана.

Наприкінці 2017 року відбулася виїзна нарада за участю представників КЕУ Міноборони, госпіталю та адміністрації музею. Домовилися, що оскільки споруда перебуває в аварійному стані й її треба рятувати, поліклініка і музей на час реставрації мають звільнити приміщення.

НА ДАХУ В’ЇЗНОЇ ВЕЖІ СИТУАЦІЯ ТЕЖ КЕПСЬКА. ЗВІДСИ ВІДКРИВАЄТЬСЯ ВИД НА БРУКОВАНУ ПЛОЩУ, ДЕ ЩЕ КІЛЬКА ДЕСЯТИЛІТЬ ТОМУ БУЛО ЗЕМЛІ ПО КОЛІНА

— Було складено протокол, і коли його передали мені на підпис, виявилося, що тільки музей повинен звільнити приміщення. Безумовно, я відмовилася підписувати протокол, в якому частина просто була відсутня. Мені пообіцяли виправити це, але досі ніяких нових протоколів нам не передали, — резюмує директорка Київської фортеці.

ПРИБИРАЮТЬ УСІ

Брукована площа з’явилася на Госпітальному укріпленні після реставрації наприкінці 1990-х. У фондах музею є світлини, як тут було раніше: землі — по коліна, ростуть груша-дичка, алича, тополі, підв’язані до штахетників.

Ми проходимо площею і піднімаємося на Головний вал, щоб побачити дах В’їзної вежі. Загалом там розруха і лише один клапоть даху накритий металопластиковою черепицею.

— У ліве крило вежі заїхала аптека, і щоб на голову не капало, вони на свій розсуд зробили накриття, — коментує Оксана Новікова-Вигран. — Але ніхто не може виконувати жодних робіт на пам’ятці архітектури національного значення без проекту, який має пройти державну експертизу. Це споруда 1843 року — пам’ятка архітектури національного значення, що знаходиться в оперативному управлінні госпіталю.  

Коли спускаємося, щоб продовжити оглядини, з пані Оксаною вітається чоловік із реманентом для прибирання. Виявляється, це провідний інженер Київської фортеці, який іде допомагати робітнику з благоустрою чистити ливнівки.

— Фізично не вистачає рук, щоб це робити, — коментує директорка музею. — Наш штат дуже невеликий, попри те, що цього року нам додали десять одиниць, і зараз в музеї 59 з половиною одиниць за штатом, — адже музейна територія становить майже 135 гектарів. При цьому важко знайти людей, бо невеликі зарплати. У Києві є п’ять музеїв, які, маючи статус національних, перебувають у комунальній власності. Від того зарплата в них у рази менша, ніж у музеїв зі статусом національних у власності держави.

ЗАЙВА «ПОБЕДА»

Якщо подивитися із внутрішнього боку Головного валу Госпітального укріплення Київської фортеці, то стає зрозуміло, навіщо робітнику з благоустрою група підтримки: тут напрочуд багато сміття — свіжих стаканчиків з-під кави, пляшок тощо. Поруч — справжній, не імпровізований великий смітник за залізним парканом і колишні теплиці госпіталю. Одинокий турист з Азії фотографує ці розкішні розвали.

— Це смітник госпіталю, — говорить пані Оксана. — Позаминулого року ми навісили замок з нашого боку, щоб вони не могли завозити до цих теплиць листя. Через ці ворота не один рік поспіль, через нашу територію, госпіталь машинами завозив листя, гілля, і воно тут вічне. Раніше його спалювали, а тепер просто складують. Порозбивали газони, тут валяються підгузки, шприці, голки, бинти, вата. Ідуть екскурсанти, а тут усі вали засипані брудом. Скільки листів писали, але...

З іншого боку видно паркан Національного спорткомплексу «Олімпійський», який височіє над меморіалом загиблим саперам і селенгівцям. Оксана Новікова-Вигран розповідає, що торік, перед фіналом Ліги чемпіонів, туди звезли практично все сміття зі спорткомплексу.

— Ми подавали скарги, але так воно і лишилося, — продовжує директорка Київської фортеці. — Зараз подали на НСК «Олімпійський» до суду, бо їхні споруди і весь цей безлад — на території національної пам’ятки. Просимо прибрати сміття і покинути нашу територію, яку на сьогодні НСК «Олімпійський» обніс парканом. Потрапити туди неможливо, оскільки там охорона та собаки.

Вже почався судовий розгляд справи, призначена земельно-технічна експертиза.

— Якщо чесно, ми знаходимося на незавершеній стадії першого етапу реставрації, — сміючись, каже Оксана Новікова-Вигран, дивлячись на гаражі поруч зі смітниками. — Це гаражний кооператив «Победа», чиї споруди мали прибрати в рамках першого етапу реставрації. Сам цей етап мав закінчитися у 2000 році. Ми тричі відкривалися, будемо вважати, що зробили це. Музей працює, незважаючи ні на що.

МОРАЛЬНА ПІДТРИМКА

Початок війни мобілізував музей. Тепер Київська фортеця працює щодня, тільки по понеділках, і то — лише з 1 квітня цього року, закривається на три години раніше, щоб провести прибирання.

— Територіально ми знаходимося пліч-о-пліч з Головним військовим клінічним госпіталем, і коли до нас приходять хлопці з ампутаціями, після важких поранень, з контузіями, ми ж не можемо сказати: «Сонечко, у нас вихідний, прийди завтра». Тому колектив одноголосно прийняв рішення працювати щодня, — ділиться пані Оксана.

Заходимо до Капоніру другого полігону. Камінну залу готують до відкриття фотовиставки «Війна очима добровольців». Загалом у цій залі проходять семінари, конференції, презентації, концерти, літературно-музичні вечори та багато іншого.

Музей активно співпрацює з миротворцями, учасниками АТО та ООС, волонтерами, науковими інституціями, посольствами, вишами, громадськими об’єднаннями, одне з яких — Психологічна кризова служба.

— Спочатку ми не знали, як поводитися з бійцями. Робили виставку дитячих малюнків, у залі стояв довгий дубовий стіл, скатертина, квіти. Психолог зайшла і одразу каже: «Швидко прибирайте!» Пояснює, що цей стіл з квітами сприймається, як труна з вінком. Ніхто навіть подумати не міг, просто виставка дитячих малюнків... — розповідає Оксана Новікова-Вигран.

На той час кризових психологів в Україні було обмаль, але зрештою музей знайшов фахівців, з якими співпрацює, зі згаданою Психологічною кризовою службою навіть підписав відповідну угоду. Психологи проводять у Київській фортеці заняття з військовими, організовують семінари, куди запрошують спеціалістів зі Штатів, Польщі, Франції.

КОСИ, ПЕРЕКОВАНІ НА ЗБРОЮ

Найвідоміша споруда Київської фортеці — Косий капонір. Він будувався як оборонна споруда, а з 1863 року, з початком Січневого польського повстання «За нашу і вашу вольність», його переобладнали на військово-слідчий ізолятор. Найвідоміший в’язень Косого капоніру — Дмитро Богров, убивця російського прем’єр-міністра Петра Столипіна. Тут він десять днів чекав на вирок, а потім був повішений на Лисій горі.

До речі, один із перших експонатів Косого капоніру — чорна карета смертників, оригінал 1903 року, взятий із Лук’янівської в’язниці. Всередині — маленькі чорні кабінки з решітками на дверях, там сиділи в’язні. У цій кареті засуджених вивозили на Лисогірській форт, де їх розстрілювали або вішали.

Нагадаємо, шляхетське повстання 1863 — 1864 років, що проводилося на території колишньої Речі Посполитої і за методами нагадувало партизанську війну, називають найбільшим повстанням, що знайшло підтримку міжнародної громадської думки. Та ця підтримка, як трапляється і сьогодні, мало допомогла на практиці. Через Київську фортецю пройшло понад 3100 поляків. У потерні Косого капоніру на інформаційних дошках викарбовано прізвища 815 ув’язнених учасників повстання.

Ще в експозиції Косого капоніру експонуються шаблі 1863 року з написом: «Боже, бережи Польщу», трофейні російські шаблі, на яких зчесані герби, а також коси, перековані на зброю.

Для польського народу важлива пам’ять про своїх героїв і про події, пов’язані з Київською фортецею. Так, польські організації і посольство Республіки Польща допомогли з оформленням експозиції в тематичній залі.

ТЕ, ЩО ВБИВАЄ І РЯТУЄ

У Київській фортеці — унікальна експозиція, присвячена історії артилерії у снаряді. Вона починається з ядер 1645 року і закінчується артефактами нинішньої війни з Росією. Ця експозиція з’явилася завдяки співпраці музею з Київським міським військово-патріотичним клубом «Пошук».

— У 2013-му, перед війною, це знайшли на Лисій горі, — Оксана Новікова-Вигран показує на гірку снарядів. —  Було встановлено, що на Лисогірському форті під час Другої світової війни була школа підривників. Там знайшли міни, виготовлені різними країнами, годинники до мін, детонатори. Прикро, що ніхто ніколи цього не досліджував. До 1981 року на Лисій горі містилася військова частина, а у 1994-му там відкрили регіональний ландшафтний парк. Ніхто не перевіряв територію цього парку на наявність вибухонебезпечних предметів. А в 2017 році там виявили, вивезли і знешкодили 125 протипіхотних мін.

Минулого року музею виділили 750 тисяч гривень на роботи з виявлення вибухонебезпечних предметів, які проводили співробітники ДСНС. Цього року на такі роботи виділено ще 750 тисяч. Роботи з виявлення, вивезення та знешкодження вибухонебезпечних предметів мають закінчитися до кінця 2019 року.

Багато емоцій від експонатів, пов’язаних із сьогоденням. Наприклад, смартфон, в екрані якого застрягла куля. Хто його приніс, не вказано, бо людині не можна розкривати ім’я.

З оптимістичних експонатів — вже знаменита «Жужа», машина народного героя України Всеволода Стеблюка, чиї гумові шльопанці лежать на задньому сидінні. На цьому малолітражному ЛуАЗі лікар-хірург вивіз з Іловайського котла 87 людей, живих і мертвих. Дітям можна залазити до автівки. Всеволод Стеблюк жартома сказав, що тут нічого зламати не можна, тож нехай бавляться.

ВУЛИЦЯ VS ПРОВУЛОК

Північна напівбашта належить до військового містечка МОУ, як і двоповерхова споруда з боксами, що розташовані за рогом. Із цією територією теж пов’язана дивна історія. Як розповідає Оксана Новікова-Вигран, у 2005 році Міністерство оборони здало ці приміщення в оренду одній фірмі на десять років, адреса зазначалася як вулиця Госпітальна, 16. Водночас іншій фірмі ці приміщення продали за адресою: провулок Госпітальний, 16. Ця земельна ділянка, що знаходиться в постійному користуванні музею, неодноразово ставала жертвою рейдерських захоплень.

— У 2005 році несподівано залетіли джипи, почали ставити паркан... Музей виграв усі суди, аж до Верховного, — згадує директорка Київської фортеці. — У 2013 році вдруге відбувається захоплення цих споруд. За цей час представники фірми «Мунлайт-Іст», дотичної до тої, з якою ми судилися, приїхали і почепили таблички: «Провулок Госпітальний, 16». Сказали, що у них є всі рішення суду і дозвільні документи — хоча ніхто ці документи мені не показував.

Юристи музею відправили до компанії дві претензії, у Київській фортеці готуватимуть судовий позов.

«ЦЯ ПЛОЩА МАЄ ПРАЦЮВАТИ НА ЛЮДЕЙ»

— Музей має величезну територію з експозицією просто неба, а також дві музейні експозиції, розміщені у фортифікаційних спорудах — капонірах. Ми змінюємо музей поступово, позалово — там мапу поміняли, там підсвітку, там фоторепродукції розмістили, — каже Оксана Новікова-Вигран. — Цю територію ми маємо змусити працювати на людей.

Директорка Київської фортеці відзначає, що хотілося б більше застосовувати новітні технології. Власними зусиллями музей виготовив і розмістив на більшості предметів у експозиціях QR-коди, на території пам’ятки встановлені вказівники, для людей з особливими потребами зроблені пандуси та кнопка виклику екскурсоводів. Також у музеї активно оцифровують фонди, відповідно до своєї стратегії розвитку. Торік Київська фортеця виграла грант Українського культурного фонду на розробку програмного рішення з обліку музейних фондів.

— Не треба жалітися, що не вистачає коштів. Треба вмикати мізки, розробляти цікаві програми, нові проекти, створювати фільми, вистави, словом все те, що потребує мінімальних затрат і робить музей цікавим, популярним і доступним, — розмірковує музейниця. — Режим роботи важкий, але коли робиш справу, яка подобається, то в кайф щось вигадувати.

Так, у музеї були започатковані міжнародний фестиваль історичного кіно «Поза часом», фестиваль дитячих аматорських театрів «Джойфест. Діти», театралізовані екскурсії, квести та багато іншого.

ЗАХИСНИЦІ

Пані Оксана очолила Київську фортецю в 2017 році, а працює тут майже 22 роки.

— Я прийшла сюди в 1997 році, у 1999-му — Олена Іванівна Ющенко (перша заступниця генерального директора. — Авт.). У 1997 році вийшло розпорядження КМДА про реставрацію та музеєфікацію Госпітального укріплення. Ви не уявляєте, що то було! Коли почалася реставрація, було одне музейне приміщення — Косий капонір, і він не працював. Решта — у жахливому стані. Не було ні світла, ні води. Весь колектив взимку відпускали о 12—13 годині, бо холодно, працювати неможливо, у тебе немає навіть робочого місця як такого, єдина друкарська машинка стояла у мене. Тоді ми всі збиралися в одному кабінеті, у нас були бурочки, тілогрійки, включали два обігрівачі, працювали, складали, перевіряли та друкували кошториси — а це тонюсінькі колоночки цифр. Це ж друкарська машинка, один раз помилився — виправляти сім екземплярів по одному. 

У роки відбудови фортеці музейники бувало йшли з роботи додому о третій чи о четвертій ранку, а о пів на сьому вже були на нараді.

— Не знаю, з чим це порівняти, якась одержимість. Нам хотілося підняти все це, — згадує Оксана Новікова-Вигран. — Премії були по 10— 15 гривень, оклади — 140. Усі ці вали були в деревах, і курсанти допомагали нам корчувати пеньки — був наказ міністра оборони про допомогу музею. Серед ночі Галина Іванівна (Галина Галка, завідувачка господарським відділом. — Авт.) приймала бруківку, ми півночі шили накриття на атріум Капоніру другого полігону. Якось прорвало воду, глина пішла у теплопункт, і ми відрами виносили мокру глину. Клінкерну цеглу в розчині, по три-чотири цеглини, піднімали із землі — та на борт вантажівки! А скільки непідйомного металу та каміння прибрали з двору капоніру другого полігону! І все — жіночими руками!

У 2004 році до музею приїхали міжнародні фортифікатори із Франції, Німеччини, Бельгії, які визнали, що Київська фортеця є однією з найбільших збережених оборонних споруд Європи. Після того музейники чекали, щоб Київській фортеці дали статус національного музею. Такий указ з’явився 5 травня 2007 року, але по суті це був просто папірець. Статус із реєстрацією отримали 21 січня 2013 року — символічно, що це сталося напередодні 150-ї річниці польського повстання, такого важливого для історії пам’ятки.

— Ми з Оленою Іванівною пішли у Печерську райдержадміністрацію, вистояли чергу і отримали виписку з ЄДРПОУ — Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця». Це був довгоочікуваний документ. Ми були такі щасливі! — захоплено каже пані Оксана і додає вже з сумом: — На жаль, статус національного не допоміг у передачі музею всіх пам’яток Київської фортеці. А бачити, як вони руйнуються, дуже важко. Розумієш, що це ти не спав, твої діти не бачили тебе три роки, ти не додала дітям уваги, любові. Це вкрадений у них час. І результат? Сам себе з’їдаєш. Я не єдина така. Жінки цю фортецю вистраждали.