Із Чорнобильської АЕС починалася атомна енергетика України. Але в один момент підприємство перетворилося з передовика на величезний головний біль, який ще довго нагадуватиме про себе. Напередодні річниці аварії на ЧАЕС кореспонденти «Дня» вирушили в зону відчуження, щоб дізнатися, чи є шанс на відновлення екологічного status quo тієї території.

БЕЗПЕЧНЕ ВІДЧУЖЕННЯ

Адміністрацію зони навколо АЕС утворили ще 1991 року як підрозділ Міністерства у справах захисту населення від Чорнобильської катастрофи. Після численних трансформацій вона отримала теперішню назву — Державне агентство України з управління зоною відчуження — та перейшла в підпорядкування до Міністерства екології.

Голова ДАЗВ Віталій ПЕТРУК каже: «Основна мета ДАЗВ — безпека та захист людей і довкілля від наслідків аварії та потенційної загрози, яку несуть радіоактивні відходи та використане ядерне паливо». За його словами, при будівництві нової інфраструктури в зоні відчуження використовуються найсучасніші технології. Матеріальну та технічну підтримку цим проектам надають різні країни. До того ж минулого року Верховна Рада відновила фонд поводження з радіоактивними відходами, який акумулюватиме цільові кошти з надходжень до державного бюджету.

Нещодавно парламент підтримав у першому читанні законопроект із новою класифікацією радіоактивних відходів та європейськими стандартами їх захоронення. Кабмін також подав законопроект, яким пропонує створити навколо атомної станції зону спеціального промислового використання. Ці нормативно-правові акти доповнюють оновлену програму зняття з експлуатації ЧАЕС та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему. «Є надія, що цього року державна програма буде схвалена, і в наступні п’ять років ми матимемо стабільне інституційне середовище, фінансування та план дій», — сподівається Петрук. 

Валерій СЕЙДА, перший заступник гендиректора Чорнобильської АЕС, ділиться планами на 2018-й. За його словами, наприкінці року введуть у експлуатацію новий безпечний конфайнмент (НБК) — ключовий елемент для екологічної безпеки. Захисна арка накрила саркофаг ще в листопаді 2016-го. Під спорудженням, яке могло б замаскувати Колізей і Статую Свободи, після введення його в експлуатацію поступово демонтовуватимуть старі нестабільні конструкції та реакторне обладнання.

Приблизно в цей самий час розпочнуться «гарячі» випробування нового сховища відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-2). Туди перевезуть вміст СВЯП-1, термін використання якого вичерпується. Поки в новому сховищі тривають «холодні» випробування — завершується монтаж обладнання та налаштування систем.

«РЕЗЕРВУАР ФЛОРИ ТА ФАУНИ»

Під спеціальне використання відведуть приблизно третину зони відчуження. На іншій території створять Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, який буде підпорядковуватися ДАЗВ. Таке розділення зумовлене протиріччям законодавчих норм по об’єктах природно-заповідного фонду та правового режиму зони відчуження. Перші не допускають втручання людини в природні процеси в заповіднику, тоді як правовий режим передбачає низку безпекових дій — протипожежні рубки, укріплення дамб, будівництво захисних споруд тощо. З цих самих причин в Україні, на відміну від Білорусі, не вдалося незабаром після аварії створити об’єкт природно-заповідного фонду.

Президент України видав указ про створення цього заповідника два роки тому, проте державну установу зареєстрували тільки в березні минулого року, а фінансування надійшло в липні.

В. о. директора заповідника Тарас МЕЛЬНИЧУК розповів, що вже почалося формування основних відділів — науково-дослідницького та інформаційно-просвітницького, скоро запустять природоохоронні патрулі. В майбутньому штат заповідника розшириться до 600 людей. Він матиме три офіси — головний у Іванкові, представництво в Києві та пункт для вахтових працівників та патрульних у Чорнобилі. Наступні завдання — за допомогою іноземних інвесторів і фахівців скласти план організації території та розробити проект землеустрою.

ЧАЕС ОСТАТОЧНО ПРИПИНИЛА ГЕНЕРУВАТИ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЮ 2000 РОКУ — НАБАГАТО РАНІШЕ ПРОЕКТНОГО ТЕРМІНУ

Керівництво розглядає майбутній заповідник як територію відродження характерних для Полісся флори та фауни. «До аварії ця територія була дуже змінена антропогенним впливом. Великі сільськогосподарські та бідні мисливські угіддя, розгалужена меліорація, соснові ліси переважно післявоєнного насадження, — перераховує керівник відділу екології флори та фауни Чорнобильського заповідника Денис ВИШНЕВСЬКИЙ. — Втрати після аварії були переважно локальними, наприклад, сумнозвісний «рудий ліс». Проте за шість-сім років після згортання людиною діяльності на цій території екосистема перебудувалася. Пов’язані з людиною рослини та тварини поступово зникли з зони відчуження, але їхнє місце зайняли інші».

Нині в зоні відчуження наявні близько 450 видів хребетних тварин та 2000 видів судинних рослин. Поширені тут близько 50 видів із Червоної книги України. Наприклад, на охолоджувальному ставі біля ЧАЕС помічали орлана-білохвоста, сліди рисі бачили навколо станції та в Прип’яті. Майже господарем у місті-привиді є лис Семен, який навіть «веде» власну сторінку в «Фейсбуці». Його сородичів, а також вовків, зайців і деяких інших тварин неодноразово фіксували фотопастки. Кажуть, у попередні роки в зоні відчуження з’являлися й ведмеді. Тим часом бобри перебудовують на свій лад водно-меліораційну систему зони відчуження — підтопили одне з сіл і спостережний пост.

За 20 років добре освоїлися на цій території й завезені коні Пржевальського. За словами Вишневського, експеримент став успішним завдяки великій кількості відкритих ландшафтів, схожих на степ, та подібності виду з лісовим тарпаном, який водився на цій територій кілька століть тому.

Утім, коней Пржевальського чи інших тварин без тривалого очікування побачити майже нереально. А от експансію лісів у колишні населені пункти видно неозброєним оком. 1996 року лісами було вкрито 55% зони відчуження. За наступні 20 років до цієї цифри додалося ще 15%.  

«Якщо сприймати заповідник як резервуар флори та фауни, то де-факто він існує з 1990-х, коли завершилося відселення людей і з’явилася постійна охорона, — каже Денис Вишневський. — Сподіваємося, після юридичного оформлення та укладення основоположних документів цей інструмент управління стане більш ефективним і системним».

ЕНЕРГЕТИЧНА ВЕРБА ТА ІНШІ ПЕРСПЕКТИВИ

Голова ДАЗВ розповідає, що відомство намагається приділяти увагу і неосновним за статутом, але актуальним напрямам.

Перший — звичайно, туризм. Цей термін не дуже доречний, оскільки рекреаційна діяльність у зоні відчуження заборонена, утім, останніми роками цікавість усе частіше перемагає страх. Тож щодня КПП «Дитятки» проїжджають десятки охочих побачити на власні очі поглинуті лісом села, покинуті міста та гіганта, який більше не продукує енергію.

У НАСОСНІЙ ЗАЛІ 3-ГО ЕНЕРГОБЛОКУ ЧАЕС МОЖНА ПЕРЕБУВАТИ 4-5 ГОДИН БЕЗ ЗНАЧНОЇ ШКОДИ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я

Команда ДАЗВ узгоджує свої нормативно-правові акти, хоче спростити та пришвидшити процес проходження КПП за допомогою електронних перепусток. Сьогодні фахівці розмірковують над тим, які найпопулярніші серед відвідувачів об’єкти (наприклад, прип’ятські будинки, що швидко руйнуються) та яким чином можна зберегти для наступних поколінь. У майбутньому туристам обіцяють надавати якісніші базові послуги на кшталт, харчування, туалетів чи місць для переодягання. Готуються і тендерні процедури для страхових компаній. Віталій Петрук обіцяє: монополіста тут не буде, але до конкурсу допустять тільки великих і перевірених гравців, адже ризики надто високі.

Другий напрям роботи — використання потенціалу зони відчуження, її площ і станційної інфраструктури. Не перший рік обговорюється ідея парку сонячних батарей. «Звичайно, з точки зору інвесторів, південь України цікавіший за північ. Але зона відчуження приблизно на рівні з півднем Німеччини, де дуже велика частка альтернативної енергетики. Отже, й у нас перспективи непогані, — переконаний Віталій Петрук. — Інфраструктура з видачі електроенергії побудована ще для ЧАЕС, після її зняття з експлуатації вивільнився кваліфікований персонал. Є великі вільні від лісу та забудови території, колишні сільгоспугіддя».

І «Укренерго», і французькі партнери зробили техніко-економічні обґрунтування та дійшли висновку, що проект сонячного парку потужністю трохи більшою за атомний енергоблок можливо реалізувати. Є невирішені питання з регулювання потоку енергії, але Петрук упевнений: дефіцитний Київський регіон поглине навіть понаднормову електроенергію.

Проводилися в зоні й експерименти з використанням твердого палива замість газу. З’ясувалося, що з забрудненої деревини за умови правильної фільтрації та поводження з попелом можна виробляти теплову енергію, принаймні для приміщень АЕС і вахтового містечка. Тож можна сміливо розширювати плантації енергетичної верби в зоні відчуження.

***

У завданнях на найближчі 50 років — приведення майданчику ЧАЕС до умовного стану «бурої плями». Це означає, що всі споруди демонтують, відходи заховають, а радіоактивне випромінювання потребуватиме лише обмеженого контролю. Утім, у найближчій перспективі наміри дещо інші — керівництво ДАЗВ спробує робити зону відчуження прибутковою. Так, серед планів — заробляння коштів на переробці та зберіганні відходів, а також здача в оренду деяких площ. Роботи з демонтажу та зачистки розпочнуться не раніше наступного року.

Важко передбачити, на скільки розтягнуться обіцяні півстоліття, адже під шарами бетону та арматури нас чекає занадто багато небезпечних сюрпризів. Однак це справа фахівців. Насправді в Україні потенційних «гарячих точок» немало. І йдеться не лише про кілька АЕС, а й про центри хімічної промисловості. Наприклад, Калуш на Івано-Франківщині чи Горлівка на окупованих територіях Донеччини. Могильники небезпечних відходів, застарілі корпуси виробництв, кар’єри та напівзатоплені шахти — бомби вже закладені.

Тож поки ЧАЕС і залишки населених пунктів навколо ще близькі до первинного вигляду, сюди варто приїхати. Щоб одягти багатошаровий захисний костюм, пройти коридорами третього реактора, близнюка смертельного четвертого, побачити величезний пульт управління з однією смертельною кнопкою та усвідомити, якою небезпечною є людська самовпевненість у грі з вибуховими в усіх сенсах речовинами. Щоб побачити в Чорнобилі вибиті шибки, білизну, що сохне 30 років, алею з сотнями табличок зниклих після аварії населених пунктів і не допустити, щоб твій дім і твоя історія були поховані під черговим саркофагом.