У вітринах – товсті книги, в основному, релігійні: різні видання Біблії та Євангелія, Псалтир, молитовники, знаменитий «Києво-Печерський патерик». Друкарня працювала більше 300 років, якраз у приміщенні Музею книги і друкарства, і пережила пожежі, війни, революцію.

Перша книга, створена у цьому закладі – «Часослов», збірка щоденних молитов. Видання видрукували 1616 року, воно зберігається в архівах Києво-Печерської лаври. Експозиція у Музеї книги і друкарства починається з «Бесід на діяння святих апостолів» 1624 року. Поруч – «Служебник», надрукований 1629 року. Також представлена рукописна копія цієї ж книги, зроблена 20 років потому. Темно-коричневі округлі літери трохи поблякли, але все ще чіткі.

Цікавий «Требник» XVII століття з пишними ілюстраціями. Книгу підготував архімандрит Києво-Печерського монастиря Петро Могила. Це – богослужебне видання з описами церковних обрядів, наприклад, хрещення. Книга також містить описи українських звичаїв. «Коли Україна підпорядковувалася Російській імперії, цей требник палили і лишилося мало його примірників», - розповіла завідувач виставковим відділом Музею книги і друкарства Любов Хамаза.

Етапна для установи книга – «Києво-Печерський патерик». На виставці представили його версію 1635 року. Книгу вирізняла велика кількість ілюстрацій – 47 гравюр.  У виданні йдеться про історію Києво-Печерського монастиря і його мешканців, про життя тогочасного Києва. Книгу читали по всій Україні, багато разів перевидавали. За популярністю «Києво-Печерський патерик» порівнюють із «Кобзарем».

Перша друкована книга про історію України – «Синопсис» Інокентія Гізеля, яку у закладі створили 1680 року. Видання передруковували близько 30 разів! «Тут історія України від створення світу і до середини XVII століття, - каже заступник директора Музею книги і друкарства України Дмитро Палій. – Книга навчальна, її використовували як підручник з історії України. Взагалі, важливий напрямок діяльності друкарні – навчальна література. Тут робили букварі та різні підручники для братських шкіл».

Тиражі перших видань друкарні Києво-Печерської лаври різнилися: робили і 500, і три тисячі примірників певної книжки. За день на одному верстаті друкували до тисячі сторінок. У друкарні таких верстатів спочатку було чотири. Видання купували церкви, церковні братства, багатії – останнє приносило друкарні значний прибуток. Книга була коштовністю. Папір був дорогим, робили його з ганчір’я. Дрантя варили, перетирали, знов варили з сіллю, щоб отримати однорідну масу. Потім масу просіювали і викладали на сітку, розміром з майбутню книжну сторінку, проклеювали заготовку желатином і обкатували валиком. Книги робили у шкіряних обкладинках із золотим тисненням.

З приходом до влади більшовиків друкарню націоналізували і підпорядкували Всеукраїнській академії наук. Наприкінці 1920-х років установа відроджувалася: росла база шрифтів, друкували багато книжок на замовлення академії. Тут видавали наукові і освітні праці, зокрема, про історію стародруків і друкарні Києво-Печерської лаври, про книжкову справу в Україні. Також друкували давні літературні пам’ятки, наприклад, «Слово о полку Ігоревім». Та у 1934 році друкарню закрили, бо у будівлі з’явилася велика тріщина. Згодом тут зробили капітальний ремонт і у 1970-х роках відкрили музей.

Друкарня Києво-Печерської лаври мала колосальне значення для утвердження православ’я. Книги, надруковані тут, продавали по всіх православних країнах. Також установа вплинула на культурний поступ. Дмитро Палій пояснює: «Друкарня була не лише поліграфічним підприємством, а й видавництвом. Впродовж декількох століть тут зосереджувалися різні інтелектуальні сили: провідні богослови, історики, художники».

Виставка до 400-річчя друкарні Києво-Печерської лаври триватиме у Музеї книги і друкарства України у Києві до 31 травня.