Експонати з «Музею історії моди» Марини Іванової показують у Музеї історії міста Києва. Одяг і матеріали, з яких його зробили, вражають. Наприклад, доломан для прогулянок в екіпажі, створений у середині ХІХ століття у Європі: довге пальто, оздоблене хутром білої тибетської вівці. Тканина – щільний шовковий репс зеленого кольору. А ще – муарові банти тілесного кольору і велика хутряна муфта, обтягнута зеленим шовком у смужку. Манто для прогулянок, яке 150 років тому носила мешканка Лондону, утеплене лебединим пухом і простьобане вручну. Цей предмет одягу для холодної пори року пошитий з тонкої вовни, по якій йде малюнок – гілки бузку. Щоб не мерзла голова, манто доповнює шапка з лебединого пуху. Цікаво, модниці ХІХ століття не любили теплий одяг так само, як і сучасні дівчата, котрі щороку страждають через необхідність надягати грубі, але теплі куртки?

КОСТЮМИ З ІСТОРІЯМИ

«Красивих зимових речей – кожухів з каракулем, норкою – мало. У музеях є бальні, весільні речі, а зимових майже немає. Тому ми довго збирали та реставрували експонати. Виставку готували цілий рік», – ділиться Марина Іванова. При підготовці проекту траплялися приємні сюрпризи. Наприклад, для оздоблення сукні були потрібні пір’я рідкісного фіолетового кольору, а для одного капелюшка – чотири спеціальні булавки. Несподівано Марині Івановій зателефонувала киянка Маргарита Титаренко і запропонувала подарувати речі своєї мами. Серед цього вбрання Марина знайшла потрібні пір’я і булавки.

Речі родини Маргарити Титаренко представили на окремому стенді. Тут і віяла зі страусового пір’я, і дамські гаманці, і капелюшки. Серед цих коштовностей затесався непоказний гачок з ручкою. «Раніше дами носили взуття з численними ґудзиками, які руками не можна було застібнути. І тим гачком, що всіх інтригує, застібали взуття, – пояснює Маргарита Титаренко. – Мій дідусь був полковником Генерального штабу, брав участь у підкоренні Сибіру. На переправі через гірську річку, приток Єнісею, він загинув. Бабуся у 25 років лишилася одна з чотирма дітьми. З Омська вона переїхала до Києва, всіх сиріт взяв під опіку російський імператор. Речі моєї родини на виставці – рештки того, що колись було. Я все розтріпала, коли була дитиною. Дуже любила крутитися перед дзеркалом і все це на себе натягати».

На виставці є два костюми відомої співачки і піаністки Есфір Сальної. Один з них пошитий з бірюзового бархату і шовкового репсу. Корсет-кіраса туго обтягував корпус – ширина у талії 50 сантиметрів. Сукня має маленькі пишні рукава у вигляді крилець – такий фасон називається «жокей». Внизу – спідниця-дзвін. І все це прикрашене крученими стрічками з бархату, репсу і бісеру. Сукню пошили наприкінці ХІХ століття у Санкт-Петербурзі. Її власниця має трагічну долю: Есфір Сальна, донька багатого промисловця, відома артистка, загинула від голоду у 1942 році.

КОМІР РЕСТАВРУВАЛИ РІК

В експозиції є не лише жіноче вбрання та аксесуари, а й одяг для дітей, ляльки, новорічні іграшки. «Колекція почалася з моєї родини – бабуся була розумною і практичною жінкою, нічого не викидала, і у нас вдома зберігалися костюми моєї прабабки, пошиті на початку ХХ століття, – розповідає Марина Іванова. – У моїй колекції є бальні накидки, коробки для капелюхів, весільні туфлі і віночок, що належали моїй родині. Я викладала курси крою і шиття, і мені хотілося показати своїм студентам щось унікальне. Свою колекцію спочатку збирала для студентів. З цього захоплення з’явилася серйозна колекція: вже зібрала близько 150 повних костюмів – з парасольками, туфлями, капелюхами, віялами».

Унікальний одяг Марина Іванова шукає по всьому світу. «У нас складно знайти гарне старовинне вбрання: були війни, пожежі, колективізація, революція. Люди рятували своє життя і про одяг не думали. Тому часто знаходжу експонати за кордоном, зокрема, в антикварних магазинах. Нещодавно була у Парижі, там купила один костюм», – каже Марина Іванова. 

Деякі речі треба доводити до ладу роками. Одяг, якому більше ста років, тріскається, боїться сухості, вологості, світла. Один комір колекціонерка реставрувала рік: річ була густо розшита бісером, під яким зогнила сітка. Кожну бісеринку довелося вручну ставити наново. Марина Іванова зізнається: «Ми не знаємо, що буде з цими костюмами за п’ять, десять, двадцять років. Ти купуєш костюм за декілька тисяч доларів, а він може розпастися за тиждень».

Тож, не проґавте можливості побачити унікальний старовинний одяг. Виставка «Різдвяна казка кінця ХІХ століття» триватиме у Музеї історії Києва до 20 січня 2016 року.