Уявіть, що гуляєте набережною і раптом помічаєте одяг захисного кольору, розкладений на асфальті. Або поспішаєте на роботу, вистрибуєте з автобуса і ледь не наступаєте на камуфляж. Як зреагуєте? Фотограф і доброволець Олесь Кромпляс за допомогою камери дослідив реакцію людей на військове вбрання у мирному житті та їхнэ ставлення до теми війни. Його проект «Камуфляж» зараз можна побачити у просторі платформи культурних ініціатив «ІЗОЛЯЦІЯ».

ІДЕЯ

З 2014 року Олесь побував в усіх основних гарячих точках на сході України: брав участь у визволенні Маріуполя, знімав у донецькому аеропорту, авдіївській промзоні, Пісках, Мар’їнці. «Коли повертався з фронту, зі своїх експедицій, ходив у камуфляжі. Я вже у Києві, а мозок працює, ніби я на сході, займаюся проектом, і постійно фіксує реакцію оточуючих на мене, на камуфляж та всі ознаки людини, що повернулася з війни, — розповідає Олесь. — Спочатку тобі сигналили, зупиняли, сунули гроші у кишеню, руки тиснули. Потім почали казати щось на кшталт: «Гаразд, ви молодці». Потім, бачачи людину в камуфляжі, в оточуючих виникало німе питання: «Та коли ж це закінчиться?». Реакцію, яку маємо зараз, намагався відобразити у проекті «Камуфляж». Вона мене здивувала і схвилювала».

У проекті Олесь використав, як каже, сучасну мову фотографії, коли дослідження, певна ідея та сценографія мають навіть більшу цінність, ніж знімок. Водночас він іронізує над тими, хто створює подібні проекти. «Часто такими речами займаються хіпстери, які вже четвертий рік роблять вигляд, що у нас немає війни, а їм заважають надихатися та творити», — додає фотограф.

«ПЕКЛО ПЕРФЕКЦІОНІСТА»

Камуфляж на знімках — з шафи Олеся. Він різних типів: мультикам, «ліс», але немає «пікселю», який носять військовослужбовці Збройних сил України, це — одяг добровольців. «Я виходив у місця, де багато людей, де вони відпочивають, гуляють, працюють, і посеред вулиці, залу, набережної розкладав цей камуфляж. Потім стояв збоку годину-півтори і фотографував, як поводяться люди», — говорить Олесь Кромпляс.

Деякі люди підходили до фотографа і розпитували, що він робить, дехто реагував агресивно, траплялось, безхатченки намагались забрати камуфляж. Але, наголошує автор, у 90% випадків оточуючі просто ігнорували те, що відбувається. «Ти розкладаєш цю річ — і навіть у найбільш людному місці навколо одразу виникає порожнеча, — констатує Олесь. — Тобто, фактично, я робив фотографії пустот. По-перше, камуфляж — без людини, по-друге, перехожі створюють порожнечу в просторі і, по суті, є порожнеча в їхніх головах і серцях. Я розкладав камуфляж на відкритому місці, щоб не застати людей зненацька, щоб його було добре видно за 20—30 метрів, щоб можна було його ідентифікувати і мати пару секунд на реакцію. На знімках помітно, що люди з усіх сил намагаються не звертати на це уваги».

Фотограф хотів передати цю незручність і технічно. Знімки зроблені на різні камери та плівки: слайдову, кольорову, прострочену, нову. Роботи схожі за якістю зображення, але відтінки трохи різняться, усюди дещо завалений горизонт. Автор коментує: «Так прагнув створити емоційну напругу. Це наче «пекло перфекціоніста», де все трохи не збігається».

«БЕЗ ПІДТРИМКИ РЕІНТЕГРАЦІЯ ЗАЙМАЄ РІК»

Сам Олесь сьогодні вдягає камуфляж, коли їде за місто тренуватися у стрільбі, коли знімає на фронті чи коли треба зробити щось по господарству. «Це теж окрема тема. У нас нерідко можна побачити людей у камуфляжі, коли вони виконують чорну роботу, наприклад, кладуть бруківку. Інколи це аж «судомить», — зізнається він. 

На думку фотографа, який теж має досвід повернення до мирного життя, ключовим у реінтеграції є працевлаштування. «Знайома помітила, що без підтримки реінтеграція займає рік. У мене десь так і було. Перші три-чотири місяці ходиш собі, все круто. Потім замислюєшся, чи не знайти роботу. За пару місяців починаєш її шукати і ще півроку не знаходиш. Не розумієш, чому. Потім прибираєш з резюме те, що був в АТО, і швидко її знаходиш. Ще один рік потрібен на стабілізацію і повернення до стану, який був до війни, — перераховує Олесь. — Завдяки роботі одразу відчуваєш, що ти потрібний. Продовжуєш робити щось корисне, розвиваєшся. Найцінніше, що можна отримати на війні, — відчуття власної правоти. Коли приходиш у «цивільний» світ, важливо одразу спрямувати це відчуття в інше русло. Інакше почнеться депресія, а це — підвал, з якого доведеться лізти на нульовий поверх».

До речі, Олесь сам допомагає бійцям повертатися до мирного життя. Донедавна він працював у центрі допомоги військовим, котрі пройшли війну на Донбасі. Тепер працює у Громадському хабі, який допомагає неурядовим організаціям втілювати власні проекти. Й одна з ініціатив, яку там зараз запускають, стосується соціального підприємництва і ветеранів АТО.

БРОНЕЖИЛЕТ У КВІТОЧКУ

На виставці в «ІЗОЛЯЦІЇ» камуфляж є не лише на фото. Він лежить при вході до виставки, висить біля робіт, щоб посилити відчуття незручності. А ще збивають з пантелику три бронежилети з «цивільної» тканини: у горошок, клітинку, квіточку. «Це справжні моделі бронежилета, в які можна вставити бронеплити і так ходити, — коментує Олесь. — Вони вдягнені на манекенів, голови яких — з пакетів, набитих пакетами. Цим хочу показати, що у людей, які ігнорують війну, голови перетворюються на такі пакети, забиті думками, що ж купити. А «цивільні» бронежилети показують, що ці люди, по суті, самі у камуфляжі — зі звичайної тканини. Немає людей, які ставляться до війни байдуже. Ігноруванням люди захищаються від почуття незручності».

Фотограф підкреслює, що своїм проектом просто хоче матеріалізувати незручну тему. «Я не берусь за біблейські наративи — подивіться, які бездушні люди тощо, — стверджує Олесь Кромпляс. — Звісно, ми знаємо про це ігнорування військових. Але я хотів його матеріалізувати. І якщо показати ці речі, то легше покращити ситуацію».

Виставка «Камуфляж» триває на території фонду «ІЗОЛЯЦІЯ» до 12 грудня.