Кабукі, гейші, нецке — ці символи Японії в уявленні багатьох європейців з’явилися в добу Едо. Цей період, коли країною керували сьоґуни Токуґава, тривав від початку XVII до середини XIX століття. Тоді в Едо, столиці правлячого клану, сформувалась особлива міська культура. Її виразниками були едокко, тобто жителі Едо. Про те, що їх звеселяло, сердило і надихало, можна дізнатися на виставці «Подорожі едокко» в Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві. Подія відбувається в межах Року Японії в Україні. В експозиції представили кольорову гравюру і твори декоративно-ужиткового мистецтва епохи Едо — деталі оформлення зброї, посуд, скульптури нецке.

КМІТЛИВИЙ ЖИТТЄЛЮБ

Наприкінці XVI століття в Японії точилися жорстокі міжусобні війни. 1600 р. Токуґава Іеясу в битві при Секіґахара переміг коаліцію військ князів, а згодом одержав від імператора титул великого сьоґуна — ця подія й започаткувала епоху Едо.

УТАГАВА КУНІСАДА. СЦЕНА З ВИСТАВИ «ЧАЙКИ ТА БІЛІ ХВИЛІ»
 

«Токуґава пильнували за тим, щоб панував мир і порядки, які вони встановили, — розповідає Галина БІЛЕНКО, кураторка виставки, завідувачка наукового відділу мистецтв країн Сходу Музею Ханенків. — Перший із них, Іеясу, зробив своєю столицею Едо, містечко біля Токійської затоки. Його назва японською означає «річкові ворота». Це місто почали стрімко розбудовувати. Токуґава зажадали від лояльних до них князів прибувати до Едо і мешкати там цілий рік. Тож у місті почали зводити панські будинки, вельможі привозили з собою челядь і самураїв, бо їм були потрібні домовпорядники та обслуга. Відтак Едо стало багатолюдним містом, і на початку XVIII століття там уже було мільйонне населення. Тут і постало поняття «дитя Едо», тобто едокко».

У загальних рисах едокко — це такий собі кмітливий життєлюб, котрий не боїться ризикувати, любить театр кабукі та красунь, навчений гарних манер. «Він може бути слугою, але в нього є гонор, власне уявлення про честь та елегантність», — розповідає Галина Біленко.

ЦЕНЗУРА В МИСТЕЦТВІ ТА СВОБОДА В КОХАННІ

Знана японська ксилографія, гравюра укійо-е, з’явилась якраз у добу Едо. Художники оспівували міське життя: малювали гейш, живописні краєвиди, акторів театру кабукі в їхніх зіркових образах.

УТАГАВА ТОЙОКУНІ. АКТОР БАНДО МІЦУГОРІ III В РОЛІ ІДЗАЄМОНА

Тоді панувала жорстка цензура. Від цього, до речі, постраждав відомий художник Кітаґава Утамаро, який створював портрети красунь. «Утамаро зі своїм товаришем-видавцем надрукував серію картин. Токуґава вирішили, що там є жарти над членами їхніх родини. Утамаро з другом заарештували, потім відпустили, але художник сприйняв це дуже болісно і невдовзі помер», — говорить Галина Біленко.

Втім, у дечому Токуґава виявляли лояльність. На початку XVII століття вони створили дозволені «квартали кохання», перший з яких — Йосівара — з’явився в Едо. Але тут містилася хитрість: гейші з кварталу розваг мали відволікати велику кількість чоловічого населення від зайвих бунтівних думок. У таких кварталах, за словами Галини Біленко, і постав образ витонченого предмета кохання чоловіків. Не дивно, адже гейшами незрідка ставали жінки зі збіднілих шляхетних родин, які зналися на літературі, музиці та інших мистецтвах. І самі, звісно, надихали митців свого часу.

500 КІЛОМЕТРІВ ПРИГОД

Значна частина виставки — близько 20 гравюр із серії «53 станції дороги Токайдо», створеної в середині ХІХ століття художником Утаґавою Кунісадою. Токайдо — дорога між Едо і Токіо, тодішньою імператорською столицею. Це була важлива економічна артерія з багатьма містечками, крамницями й пам’ятками. «Упродовж 500 кілометрів цієї дороги розгорталася безліч яскравих подій», -розповідає Галина Біленко. На станціях Токайдо Кунісада зображував акторів кабукі в їхніх знакових образах.

КЕЙСАЙ ЕЙСЕН. «ЖІНКА З ПАРАСОЛЬКОЮ»

Майстерність художника і сам сюжет — зірки театру на тлі відомих пейзажів — обумовили безперечну популярність цій серії. Як зазначає Галина Біленко, згодом виникла думка, що гостям Едо буде цікаво мати альбоми з цими гравюрами як пам’ятку. Тож серія «53 станції дороги Токайдо» була дуже тиражованою, її друкували різні видавці.

ЗАХОПЛЕННЯ СТАРОЮ ЯПОНІЄЮ

1868 року відбулась так звана Революція Мейдзі. Країною вже правив не військовий сьоґунат, а безпосередньо імператор. В Японії почали провадити соціальні та економічні реформи, країна відкривалася світові. Саме тоді доба Едо добігла кінця. Але Едо не занепав: туди перемістилась імператорська резиденція, і сьогодні це місто є столицею Японії — Токіо.

Під час Реставрації Мейдзі країна почала стрімко розвиватися, а її культура зачарувала Європу. Західні митці використовували японські сюжети, а музеї та приватні колекціонери полювали за екзотичними речами звідти. Ось і Богдан Ханенко 1912 року придбав у Парижі 237 аркушів кольорової ксилографії та колекцію з понад 400 цуба, деталей оздоблення самурайських мечів.

Власне, ця збірка й лягла в основу виставки. Чимало робіт, наприклад, із серії «53 станції дороги Токайдо», музей показує вперше. А ще в експозиції є робота сучасного каліграфа Морімото Рюсекі. На великому аркуші тушшю написані ієрогліфи, які означають: «Вчини благородно — і справа сама вирішиться благополучно». Едокко, певно, також мали керуватися цією настановою.

Виставка «Подорожі едокко» триває в Музеї Ханенків до 3 вересня.