Учора «День» завдяки підтримці численних партнерів нагородив авторів найзнаковіших, за версією редакційного журі, світлин ХХІ Міжнародного фотоконкурсу. Але насправді кожна відібрана робота – уже переможець, і так скаже кожен, хто побачить 250 знімків, що розміщені на кількох поверхах Будинку кіно (вул. Саксаганського, 6).

Сьогодні – перший день роботи вже ХХІ Міжнародної фотовиставки «Дня». Як завжди, побачити зріз життя країни за рік поспішають і наші постійні читачі та фанати фотовиставки, й інші кияни та гості столиці, які приходять у Будинок кіно цілими родинами. Приходьте і ви та обирайте власних фаворитів, які потім отримають приз глядацьких симпатій!

А для заряду натхнення – враження гостей урочистого відкриття:

«ЖИТТЯ ПОКАЗАНО ТАКИМ, ЯКИМ ВОНО Є»

Ія КІВА, поетка, перекладачка:

– Пам’ятаю, коли ми були в турі на сході «Жива бібліотека», то тоді також заходили на фотовиставку газети «День». Роботи, які представлені на цій фотовиставці, дають зріз нашої країни, життя показано таким, яким воно є. Тут фото і війни, і приватних історій. Наприклад, дуже виразною роботою є фотографія «Капелан. Дмитро Поворотний». Мене також вразили чорно-білі серії про Полтавську лікарню для онкохворих і «Мій батько». Можливо, тому що чорно-білі фото фактурніші, різкіші. Ще є дуже сильний цикл «Після полону». Ти бачиш, що жінки теж були в полоні, а читаючи текстівки до фото, розумієш, що й прості люди потрапляли до нього. Тому що цей наратив, що звичайні, невійськові люди потрапляли в полон – поступово витісняється. «Амазонки» – теж приголомшливий цикл, де фехтувальниці схожі на шахових королев. А розсмішило мене фото, де жінка штовхає «Запорожця». Чесне слово, я бачила її у своєму районі або когось дуже схожого на неї. Водночас складно сконцентруватися на історіях. Але це питання нашого сприйняття: ми воліємо бачити бінарним, а тут усе поряд. Тут ти усміхаєшся, а тут тобі хочеться заплакати.

«ДУЖЕ ЦІННЕ ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО»

Володимир БОЙКО, кандидат історичних наук, директор Чернігівського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій, лауреат Премії імені Джеймса Мейса:

– Перед входом на виставку зустрівся зі Станіславом Кульчицьким. І він висловив думку, з якою я цілком погоджуюсь, що було б добре зробити всі фото архівом – бо це дуже цінне історичне джерело для розуміння подій. З погляду історика для дослідження людей, їхньої реакції, уявлень – у цьому плані виставка феноменальна.

Ця виставка – свого роду літопис, на ній відображені всі ключові події, які так чи інакше сколихнули країну. Немає жодної резонансної події, чи в політичній сфері, чи якійсь іншій, яка б тут не була відображена. Є тут і трагічні події, що пов’язані з моєю рідною Чернігівщиною – Ічня. Ці «знамениті» вибухи. Я нещодавно був у Парафіївці, розмовляв з головою, трохи згадували ті події, бо Парафіївка була фактично першою, що приймала людей з Ічні. Там був утворений штаб. І на виставці я мав шанс побачити ще раз, уже іншими очима, як люди це пережили і в яких це було умовах.

Людина – істота емоційна, вона сприймає інформацію переважно візуально, від цього багато чого залежить. У цьому плані газета «День» і виставка – просто неперевершені. Свідченням цього її тривалість і кількість різних людей, які прийшли подивитися, поспілкуватися і, можливо, відчути те, чого не можна здобути в якийсь інший спосіб.

«ФОТОВИСТАВКА «ДНЯ» – ЦЕ ВНУТРІШНІЙ СТАН УКРАЇНЦЯ»

Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА, театрознавець:

– Я взагалі дуже люблю фотовиставки газети «День», тому що це не тільки портрет України, це внутрішній стан будь-якого українця, особливо українця, який мислить, думає, який слідкує взагалі за своєю країною. Мені дуже імпонує, що є компонування блоками. По-перше, я дуже люблю серію, пов’язану з Донбасом, і завжди відслідковую ці фото, оскільки вони інтимні в плані людської долі. Це маленькі історії в фотографіях тих людей, які відстоюють незалежність України. По-друге, я дуже люблю серію мистецьких фотографій. Мабуть, жодної газети немає в Україні, яка б з таким пієтетом ставилася до творчих людей. Я згадую фотографії Ступки, зараз Скорик, Сіренко, Слабошпицький. І головне, що автори, які подаються на конкурс, вміють фотографувати, а це дуже важко. І це культурне обличчя України. Мені подобається, що є дуже велика серія дитячих фото. Знов-таки – це прийдешнє покоління, яке розвивається, яке, можливо, потім буде працювати в ЗМІ і далі продовжувати цю справу.

Тобто я бачу не просто «звітну виставку», а тут вкладена душа, і якраз місце та роль газети «День» в історії України теж відслідковується в цій фотовиставці й у житті України. Це газета, яку можна читати від «а до я», газета, в якій можна роздивлятися фотографії від першої до останньої.

Цього року так само враження сильні. Я вже багато років обов’язково воджу дітей, і їм це дуже подобається. А діти не збрешуть, і це теж говорить про те, наскільки кожна фотографія, як перлина. Я вітаю всіх фотографів – і аматорів, і професійних!

«ДЕНЬ» – ЦЕ ОБ’ЄДНАННЯ ЗДОРОВОЇ СПІЛЬНОТИ З ГРОМАДЯНСЬКОЮ ПОЗИЦІЄЮ»

Ірина ТИХОМИРОВА, президент Бізнес-школи МІМ:

– Я весь час чекаю, що країна буде щасливою і ми побачимо фотографії щасливого життя. На жаль, в цьому році бачимо ті буремні події, які були, і дуже сумні події. Але всі соціологічні опитування кажуть, що найбільш населення хвилює питання війни, і тому майже в кожному фото – війна. Навіть коли йде мова про Президента чи вибори – знову війна. Ми все ж таки в політиці і війні, й це наш рік. Дуже хочеться, щоб наступного року ми побачили якісь карнавали, поля, любов, кохання. Радісні світлини є, але їх небагато і вони губляться. Навіть повернення з полону – це як радісні фото, але все одно це з полону.

Кажуть, що наше майбутнє – це майбутнє спільнот. Що можуть відмерти країни, міста, але що будуть спільноти. Інформаційні технології нас якраз спонукають до об’єднання в спільноти. Газета «День» – це об’єднання здорової спільноти з громадянською позицією. Найбільше мені запам’ятаються світлини, які пов’язані із поверненням з полону (Зоя Шу «Після полону»). А також світлини із зустрічі звільнених українців. Як їх зустрічають родичі, як поводяться ті, хто повернулися, як їх чекають. Я думаю, що це буде одна з головних подій цього року.

«ФОТОГРАФИ ЗУМІЛИ УХОПИТИ НЕРВ СЬОГОДНІШНЬОЇ НАШОЇ СПІЛЬНОТИ»

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України:

– Ця фотовиставка вже 21-й рік примушує мене якось інакше поставитися до фотографії. Є багато визначень, що таке фотографія. І зараз, особливо на цій виставці, з’ясував, що для мене це момент присутності, включеності, момент співіснування з тими моментами життя, учасником яких я не був, які, можливо, видавалися мені зовсім іншими, далекими. Це ще один вхід до серця, ще одна дорога до серця, ще одна можливість відкриття того, що відгукується в душі. Я думаю, що в людях, які взяли участь в нагородженні митців, теж є це хвилювання і внутрішнє душевне тремтіння, що спонукало їх взяти участь у цій виставці в той чи інший спосіб. Можливо, це єдина газета, в Україні точно одна, а, можливо, єдина у більш широких масштабах, яка таку велику роль надає фотографії. І в контексті тих статей, тих мудрих думок, тих гострих роздумів, які є немов би «тілом» газети, виявляється така не те щоб прикраса чи ілюстрація, а акцент на тих моментах, якими переймається газета, на тому, про що газета хвилюється.

Євген Кирилович Марчук сказав мені таку річ: а чи можемо ми про щось говорити поза війною? Є дуже відомий рядок: «Я не участвую в войне, война участвует во мне». І це правда. Навіть у оптимістичних фотографіях, в яких нема ніякого воєнного тла, все одно відчувається якась координація. Координація з тим, що насправді нас турбує. І це вміння відчути нерв часу, той нерв, який вібрує в кожній людині, в комусь більше, в комусь менше, але він безумовно існує. Мені здається, що ці роботи, цей нерв українців, нерв сьогоднішньої нашої спільноти дуже добре відчули фотографи і зуміли цей момент ухопити. Уявіть собі – ухопити одну ноту симфонії, симфонії життя. Цю одну ноту вихоплює фотограф, і вона виявляється такою, яка може сказати про весь музичний твір. Робота Євгена Сосновського «Чиста нота» мені дуже сподобалась. Але мені все подобається!

«ВІЙНА Й ІНШЕ ЖИТТЯ ДИВНО ПОЄДНУЮТЬСЯ»

Петро КРАЛЮК, проректор Національного університету «Острозька академія»:

– Як завжди, фотовиставка газети «День» відображає українські реалії. Я тут побачив різну країну, яка воює і водночас живе мирним життям. Війна й інше життя дивно поєднуються. Це видно на тій фотографії, яку ми обрали для нагородження – «Снайпери. Три» Олександра Клименка. З одного боку, це нібито робота про війну: там зображені три снайпери, які грають на піаніно. Тобто поєднання, здавалося б, непоєднуваного – військових дій і мистецтва. Загалом багато знімків, присвячених війні на сході. Можливо, дехто думає, що ця війна незабаром закінчиться. На жаль, вона не закінчиться. Думаю, що і на наступній фотовиставці буде чимало фотографій саме з війни.

Чимало знімків присвячено безпосереднім життєвим ситуаціям, можливо, навіть курйозним, і ці роботи сприймаються як ковток свіжого повітря.

Ще один аспект фотовиставки – це політичні зміни, які не так давно відбулись у нашій країні. Особисто мені дуже впала в око робота «Очікування», де Президент Зеленський стоїть біля літака, і невідомо, куди він збирається летіти: чи на схід, до воїнів, чи, можливо, взагалі з України. Чимало робіт так чи інакше відображають непрості вибори, які відбувалися цього року. Як на мене, іноді доволі свіжі погляди на ці передвиборчі дебати.

Фотовиставка газети «День» – це своєрідний літопис. Літопис в образах. Хочу побажати і фотохудожникам, і організаторам, щоб цей літопис писався і писався далі. А «День» – це вікно в український світ.

«ДЕНЬ» НЕСЕ ТУ МІСІЮ, ЯКУ НІХТО НЕ НАВАЖУЄТЬСЯ БРАТИ»

Олександр ХАРЧЕНКО, генеральний директор Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ»:

– Фотографія в Україні може наблизити нашу перемогу у війні. Але для того щоб вона була потужною зброєю, треба щоб були такі фотоконкурси і такі люди, як Лариса Івшина і енергійний колектив «Дня». Тому що спорт завжди є, але олімпійський рух є тоді, коли є Олміпійські ігри. Ми відзначили на конкурсі фотокора парламентської газети «Голос України» Олександра Клименка за серію «Життя Станиці Луганської». Там, можливо жорстко,але показано ті реалії, в яких живе сьогодні країна, коли наприклад на блокпосту перевіряють труну із небіжчиком… Ніякий романіст такого не придумає, а це є в житті зараз. Фантастичні роботи Зої Шу – серія «Після полону». До речі, я саме біля неї стояв, коли підійшов Єфрем Лукацький, метр нашої фотожурналістики, який підтвердив мою, аматорську оцінку, що це дивовижні роботи. Але таких робіт дуже багато.

Загалом на фотовиставці я побачив Україну такою, як вона є, адже тут представлені різні грані життя. І, напевно такою, як ми мріємо про неї, тому що тут є позитивні і яскраві моменти, що торкають душу, їх поки що мало, але це те, що ми хочемо, щоб вони були ще яскравішими, ще колоритнішими.

Для мене «День» – це моє життя, бо я був серед тих людей, які в 1996-му році працював над його створенням. Зараз це для мене справді унікальне видання, яке несе ту місію, яку ніхто не наважується брати. Грошей це не принесе, але це вкрай потрібно суспільству, це історичний і культурний багаж.

«ВИСТАВКА ДАЄ НАТХНЕННЯ ЧОГОСЬ ДОСЯГАТИ, А НЕ ПРОСТО ІСНУВАТИ»

Роман КОРЖ, проректор Національного університету «Львівська політехніка», кандидат технічних наук:

– Я спеціально приїхав на фотовиставку – подякувати газеті «День». Подякувати за небайдужість, за те, що у Львові вибрала «Львівську політехніку» і саме на нашій базі проходять фотовиставки «Дня», куди приходять усі львів’яни. Обираючи світлину для нагородження від нашого університету, не міг не звернути увагу на світлину Костянтина Безрукова «Статика і динаміка» – те, що технічно «ближче» політехніці. Ми цінуємо, любимо «День», бажаємо працювати далі і таким чином допомагати всьому нашому суспільству. А виставка, як кажуть у нас у Львові, бомбезна. Є кадри, які дуже зворушують. Думаю, вийшовши з виставки, ми матимемо заряд натхнення щось робити, досягати, а не просто існувати. Вона життєствердна.

Фотовиставка «Дня» працюватиме в Будинку кіно (вул. Саксаганського, 6) до 17 листопада, з 10.00 до 19.00.