Камерна і навдивовижу стильна виставка «Спадкоємність відчуттів» триває в одній із зал «Хлібні». На тлі білих стін — пишно оздоблені кожухи, свити, сердаки, цурканки та кептарі ручної роботи кінця ХІХ — початку ХХ століття та речі сучасних українських дизайнерів, створені під впливом традиційного одягу. Усього — три десятки експонатів із приватних колекцій.

Як розповідає кураторка виставки, культуролог Вікторія ЗУБЕНКО, вона хотіла зробити просту і красиву експозицію з акцентом на кожній речі, без зайвих строкатих деталей, які розпорошували б увагу відвідувачів. «Ми вирішили показати саме верхній одяг. Вишиванки всі вже бачили, а ось про верхній одяг знають значно менше, хоча він може так само дивувати тим, як багато оздоблений і скільки в ньому ручної праці, — розповідає Вікторія Зубенко. — Такий мінімалізм, коли представлений не весь стрій, а лише одна річ, дає можливість сконцентрувати увагу на кожному предметі. Кому буде цікаво -зможе дізнатися більше про ту чи ту річ. А кому ні — той просто подивиться на красу».

«Спадкоємність відчуттів» — це вже друга виставка в межах нового проєкту Дому «Майстер Клас» — Art of Fashion. Вона розпочинає цикл виставок, що мають ознайомити відвідувачів із різними видами українського етнічного одягу, який надихає сучасних дизайнерів, художників та митців.

«Ідею проєкту Art of Fashion дала нам Софія Київська. Ще з фестивалю високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage ми зрозуміли, що це місце об’єднує. Людей, жанри, ідеї. І коли ми тут почали робити музичні проєкти, то відчули потребу і в арт-проєкті, в основі якого була б ідея об’єднання, — розповідає Ірина БУДАНСЬКА, співзасновниця Дому «Майстер Клас» і Bouquet Kyiv Stage. — Першу виставку в межах цього проєкту представив український дизайнер Федір Возіанов. Друга народилася спонтанно — на неї надихнули зимові свята. Кураторкою стала Вікторія Зубенко, яка дуже чутлива до стилю, до мистецтва і яка вміє майстерно об’єднувати ці речі. Нам було вкрай важливо об’єднати нашу спадщину і сучасність — так виник проєкт «Спадкоємність відчуттів». Софія задала цей тон, а ми просто підхопили».

Старовинний верхній одяг Гуцульщини, Лемківщини, Закарпаття, Покуття та Буковини з приватних колекцій розвішаний на манекенах і стінах упереміш із авторськими виробами українських дизайнерів Роксолани Богуцької, Віти Кін, Федора Возіанова, Христини Рачицької, Ірини Габ’як та художниці Зінаїди Кубар, а також бренду «Зерно». Кожна річ приковує увагу до себе, але водночас усі вони — такі різні — в єдиному просторі звучать в унісон.

На відкритті виставки кожен міг приміряти будь-яку старовинну чи дизайнерську річ і прислухатися до відчуттів, які вони викликають. Люди обережно знімали з манекенів свити та камізелі, акуратно приміряли та одразу змінювалися, розправляли плечі, усміхалися та неспішно прогулювалися простором виставки. Як пояснює Вікторія Зубенко, це дало можливість людям відчути енергетику і силу цих речей. «Наш етнічний haute cоuture надзвичайно впливовий на рівні відчуттів. До мене підходять і підходять люди і дякують, що змогли приміряти ці речі, що вони нарешті зрозуміли і відчули, як це може бути, що ці речі можна просто носити. Та й самі речі, подивіться, просто просять, щоб їх одягли. Це не музейні експонати, це живі речі. На думку спадає порівняння з левом у зоопарку і левом на волі. Це ж те саме», — каже кураторка виставки.

Тут же на стінах повісили два килими, на тлі яких фотографуються люди в етнічному одязі та хустках, які також можна приміряти на виставці.

Марія Бєляєва приміряє камізельку початку ХХ століття з Тернопільщини. Розповідає, що була й на попередній виставці Федора Возіанова, і прийшла на цю. «Мені було цікаво подивитися, хто з сучасних дизайнерів працює з цією темою і як ці всі речі взаємодіють у єдиному просторі, — розповідає Марія Бєляєва. — Часом мені було важко розрізнити, де старовинне, а де сучасне, бо деякі речі початку ХХ сторіччя мають дуже сучасний вигляд».

Марія розповідає, що примірила і старовинні речі, і сучасні дизайнерські. Говорить, це цікавий досвід, особливо це стосується старовинного одягу. «Ти розумієш, що ця річ має історію, що її носило, можливо, не одне покоління людей. Кожушок, що на мені, з Тернопільської області. Одразу уявляєш хату, господиню в цьому кожушку, — розповідає Марія Бєляєва. — Це дуже добре, що тут є можливість приміряти ці речі, бо зазвичай вони в музеях стоять на манекенах і ти їх бачиш, але не можеш торкнутися. В мене є вишиванка, яку пошила моя двоюрідна бабуся, це теж десь середина ХХ століття. Вона з льону, я її дуже бережу, одягаю раз чи двічі на рік. Це класно, якщо такі речі вдається зберегти».

Вікторія Зубенко розповідає, що це питання, довкола якого тривають дискусії, — чи можна носити старовинні речі, чи їм місце в музеях. «Носити чи не носити такі речі — це індивідуальна позиція. Коли Великдень або Різдво, я відчуваю дику потребу одягти саме старовинну вишиванку, чому ні? — пояснює вона. — А от різати старовинні вишиванки — це страх, ніхто не має права це робити».

Виставка «Спадкоємність відчуттів» у залі «Хлібня» на території Національного заповідника «Софія Київська» триватиме до 29 лютого.