Чим зайняти себе у прифронтовому місті? Як під ворожими обстрілами і тотальною пропагандою телеканалів з РФ та «ДНР» залишитися вірним своїм ідеалам та країні? Зрештою, як власноруч допомогти у війні і підтримати моральних дух захисників? — відповіді на всі ці запитання щонайменше півсотні мешканців Красногорівки знайшли... у творчості. Тут, буквально у кількох кілометрах від лінії фронту, місцеві — від найменших діток до літніх людей — об’єдналися у творчу студію «Веселка». У приміщенні дитячого садочка «Золота рибка» красногорівців збираються мало не щодня — малюють, вишивають, влаштовують колективні читання, зокрема й газети «День», яку сюди доставляє волонтер Анна Домбровська.

Заняття у «Веселці» її керівник Ольга Кіцманюк називає психологічною реабілітацією, вкрай потрібною і для дітей, і для дорослих.

— Ми робимо все і з усього, головне правило — своїми руками. Шукаємо активну молодь, дітей, небайдужих пенсіонерів... Усі гуртом малюємо, вишиваємо, шиємо... пишемо листи захисникам. До нас приходить молодь для того, щоб обговорити якісь нагальні теми, ми проводимо дискусійні клуби. Дорослі — просто попити чаю і поговорити про майбутнє міста після війни, — розповідає керівник студії Ольга КІЦМАНЮК. — Те, що діти мають змогу прийти сюди — дуже важливо. Ми тут не думаємо про обстріли і війну, навпаки — за допомогою творчості психологічно відпочиваємо. Розумієте, діти, які до нас ходять, нікуди з родинами не виїжджали, навіть під час найпотужніших обстрілів. Батьки розуміли, що якщо їхня малеча ще кілька днів посидить по підвалах, то матиме психологічні травми на все життя. А ми тут співали, малювали, шили... і всі разом за допомогою творчості — лікували свої душі.

За словами Ольги Кіцманюк, регулярно студію відвідують не лише діти. «Приходить 70-літній чоловік і каже: я скоро зійду з розуму. Що мені робити? Вирішили разом — навчимо його малювати, — продовжує розповідати керівник студії. — ТБ у нас все російське і «ДНР», якщо його дивитися, то розумом можна поїхати. А ще — обстріли, власні думки-переживання, паніка від сусідів та рідних... Звісно, у нас не все ідеально, треба облаштувати нову кімнату, буває прохолодно... Хоча військово-цивільна адміністрація дуже допомогла — з приміщенням (раніше тулились у маленькій кімнаті бібліотеки), дали обігрівачі, швейні машинки... словом, не забувають про нас. Але ми продовжуємо працювати, бо людина вірить в світле майбутнє, коли сама починає творити позитив. Ми не помічаємо руйнувань навколо, бо самі творимо добро.