Фотокореспонденти столичних ЗМІ зібралися на заплановану акцію, приводом якої став напад на журналіста «Букви» Олександра Кужельного. Його колеги принесли до будівлі МВС фотоапарати і каски з вимогою покарати винних у нападі на журналістів. Співробітники ЗМІ принесли з собою також плакати з написами «Безпека де?», «Журналісти НЕ мішень».  Постраждалий від нападу Олексанлр Кужельний був присутній на акції і  висловив готовність довести справу про напад на себе до суду.

Як відомо, у минулу суботу, 14 серпня, фотокореспондент видання «Букви» Олександр Кужельний виконував редакційне завдання – робив фотозйомку акції «Зупинимо капітуляцію!». Після акції на фотокореспондента було вчинено напад, який самі нападники зняли на відео і розмістити в інтернеті.

Представниця ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Тереза Рібейро відреагувала на напад на фотокореспондента «Літер» Олександра Кужельного та закликала до захисту преси в Україні. Очільник «Нацкорпусу» Андрій Білецький в свою чергу заявив, що нападники, яких були затримано, не мають відношення до його організації.

В ході акції член Інституту масової інформації Ганна Чабарай повідомила, що з початку цього року її організація зафіксувала 111 випадків агресії, яка була спрямована на співробітників ЗМІ.

До журналістів вийшов представник МВС Артем Шевченко і запевнив, що справи щодо нападу на їхніх колег розслідуються та зауважив, що для їхньої безпеки важливо носити розпізнавальні знаки «преса».

І хоч два нападники на Кужельного принесли своє вибачення за побиття, їм мають обрати запобіжний захід.  Зауважимо також, що насправді нападників було більше, що видно і по розповсюдженому відео.

Необхідно зазначити, що робота кореспондентів в тому числі фотографів та операторів має особливу значимість, адже розкриває «очі» читачам, дозволяє отримати максимально повне уявлення про події. Внаслідок цього саме вони часто стають не лише об’єктами для нападу, як носії інформації, фіксатори подій, які важко спотворити в кадрі, але й потрапляють в небезпечні зони з посиленою ймовірністю зазнати випадкових травм. Саме тому вони, не як учасники подій, але як їх оглядачі, документалісти потребують особливої уваги для захисту.

«НА ПОЛІЦІЮ У МЕНЕ НА ЖАЛЬ НЕМАЄ СПОДІВАНЬ»

Стас КОЗЛЮК, фотограф, учасник акції:

- Коли я йду на якусь акцію, то сподівань на поліцію у мене немає. Від 2014-го року у нас було десятки і десятки нападів на журналістів. Були випадки, коли сама поліція била журналістів, використовувала проти них сльозогінний газ. В результаті – нічого. Ніхто за це не поніс ніякого покарання. Можемо пригадати історію Дмитра Реплянчука, якого спецпідрозділ поліції побив в приміщення Святошинського суду. Потім керівництво поліції просило Дмитра прийти до них на зустріч поговорити. Вони поговорили і про результат розслідування цієї історії є особисто не знаю. Є інші приклади. Київ, наприклад, є дійсно містом незаконних забудов. Щотижня відбуваються якісь акції пов’язані з цим. Звісно, що фотокореспонденти приходять на ці акції, вони їх знімають і часто потрапляють під роздачу. І це при тому, що представники поліції бачать,що це журналісти, це фотографи з камерами, з наліпками «Преса». Були історії, коли вдалося знайти фотографії правоохоронців, які це робили, але поліція чомусь не може встановити їх імена. Історії з нападами на журналістів часів Майдану взагалі стали жахливим образом ставлення тодішньої міліції до цивільних і зокрема журналістів. Це більше 40 постраждалих журналістів, а частину «беркутівців» з командирами досі «судять». І зараз є випадки, коли сам суд виправдав нападника. Тому на поліцію у мене на жаль немає сподівань. Так само як і на суди. Але, коли я іду на ту чи іншу акцію, то сам усвідомлюю ризики і можливу небезпеку. Тому прогнозую і слідую низці правил й відповідно почуваюсь у безпеці. Можна опинитись не в тому місці і не в той час. Наприклад, ні в якому разі не можна ставати між сторонами конфлікту, якщо відбувається штовханина між ними або летять якісь предмети. В такі моменти люди просто не звертають на тебе увагу і їм байдуже хто ти. В таких випадках моїм головним завданням ж вийти з території небезпеки. У мене був такий випадок і я на собі це перевірив ще в 2013-му році. З того моменту я добре засвоїв згадане правило.

Але зазвичай в бік фотографів немає агресії. Бували випадки, коли просили видалити фото і тоді я максимально спокійно намагався пояснити, що в публічному заході я маю робити фотографії з ними адже вони стоять в натовпі. Якщо говорити про історію з Олександром Кужельним, то там якісь конфлікт навколо суду по білоруському активісту Балєнковим, який тягнеться вже більше місяця. Комусь здалося, що він працює на якісь ліворадикальні рухи і нібито зливає їм якісь фотографії. Це звичайно звучить доволі дивно враховуючи ще й те, що знімало акцію дуже багато фотографів. Тим більше нападники самі задокументували все, що вони робили. Повторюю, я особисто не відчуваю небезпеки на акціях, але більше турбуюсь про те, що якщо зі мною щось станеться, то тоді вже ні до кого буде звернутись, це не розслідують, а якщо й розслідують, то нікого не засудять.