24 лютого біля посольства РФ активісти показали «Кримську нумерологію» - так назвали свій мовчазний перформанс. Люди, що уособлювали різні числа, нагадували дати з хронології репресій на півострові. «3» - бо 3 березня 2014 року Решат Аметов вийшов на центральну площу Сімферополя з мовчазним протестом проти окупації. Його викрали і за кілька днів знайшли мертвим та зі слідами тортур. «6» - це кількість викрадених, яких згодом знайшли мертвими. А «17» - кількість зниклих, про кого немає звісток і про яких відомо правозахисникам. До речі, ще 17 осіб затримали у перші дні окупації, але незабаром відпустили.

«САМІ ВИХОДИМО НА РОДИЧІВ ЗНИКЛИХ»

Щомісячна акція під російським посольством проходить ввосьме, приурочена до викрадення Ервіна Ібрагімова. Заходи ініціює громадська організація «Крим SOS» у рамках кампанії Find&Free.

Нагадаємо, Ервіна, члена виконавчого комітету Всесвітнього конгресу кримських татар і члена регіонального Меджлісу, викрали в Криму у ніч на 25 травня 2016-го. Досі про його місцезнаходження нічого невідомо, це останнє зникнення на півострові, про яке знають правозахисники.

Проте зараз список безвісти зниклих побільшав порівняно з попереднім місяцем. Тільки недавно активісти дізналися  про два випадки, що відбулися ще у 2014 році.

Перший стосується Ескендера Ібраімова, який після анексії Криму переїхав з дружиною до Вінницької області. У червні 2014-го він вирушив до Москви допомогти знайомому перевезти в Україну апаратуру для сервісної майстерні. Цей знайомий, Рустам Манн, розповів, що після приїзду Ескендер телефонував йому і просив зустріти на вокзалі. Рустам приїхав, але там нікого не було. «Родичам Ескендера неофіційно говорили, що він перебуває у «Лефортово», його звинувачують в тероризмі, але жодної достовірної інформації про нього немає», - зауважує Євгенія Андреюк, заступник координатора «Крим SOS».

Другий випадок трапився з кримським татарином Лемаром Алядиновим, який жив в Узбекистані і влітку 2014-го приїхав до Ялти. На початку серпня він перестав виходити на зв’язок, і досі про його долю невідомо нічого.

«Зазвичай про такі випадки дізнаємося від родичів зниклих або з медіа. Власне, про два останніх випадки дізналися, коли рідні вийшли на нас, - коментує Євгенія Андреюк. – Багато родичів настільки залякані, зокрема, це з ними роблять спеціально, що бояться говорити щось відкрито. У них є страх, що вони почнуть говорити і це нашкодить. Тому багато хто мовчить. Гадають, якщо співпрацюватимуть зі слідством, можливо, буде краще. Тому ми самі виходимо на родичів, вмовляємо розповісти все, пояснюємо, що єдине, що може врятувати – щоб про ситуацію говорили».

ЗАБУТІ ЗЛОЧИНИ

Активіст «Автомайдану» Олексій Гриценко є одним з тих, кого викрали у Криму разом з однодумцями у березні 2014-го і потім звільнили. «Непокоїть, що практично за три роки – відколи ми приїхали з Криму і дали свідчення у херсонському райвідділі – тільки недавно одного з нас, Сергія Супруна, викликали до прокуратури, учора він давав свідчення про ті події. А Сергій чув розмови Безлера (один з колишніх ватажків «ДНР», який брав участь в анексії Криму. – Авт.) і його спільників – як вони обговорювали, що далі підуть на Донбас тощо. Ми чули їх позивні, про що вони говорили. Тоді ці свідчення нікого не цікавили, хоча завдяки ним деяких речей можна було б уникнути», - констатує Олексій. Самого активіста донині не викликали для якихось процесуальних дій, він очікує, що незабаром свідчитиме у прокуратурі.

Євгенія Андреюк вказує як на провисання у роботі українських правоохоронних органів, так і на низку позитивних дій. «У 2015 році Україна ратифікувала Міжнародну конвенцію про захист усіх осіб від насильницьких зникнень, і це великий крок уперед. Але з іншого боку, досі у нашому Кримінальному кодексі немає поняття насильницького зникнення, - зазначає заступник координатора «Крим SOS». – Ми активно співпрацюємо з прокуратурою Автономної Республіки Крим (нині базується у Києві. – Авт.), щоб усі відповідні провадження відкривали. Доволі багато проваджень відкрито. Але є питання, чи є у правоохоронних органів бажання ефективно розслідувати ці справи. Іноді здається, що немає. Ми сприймаємо це як завдання собі – постійно нагадувати про зникнення, щоб ці розслідування проводилися».

«ТИСК НА РОСІЮ Є»

Січень і лютий 2017 року у Криму позначилися посиленням репресій. Це і затримання адвокатів, які захищають кримських татар, і – кілька днів тому – адміністративний арешт Марлена Мустафаєва за перепост у соцмережі трирічної давнини, а також десятьох осіб, які прийшли його підтримати під час обшуку.

«Щоразу коли у Криму щось відбувається, сподіваюсь, що більше нічого гіршого не буде. На жаль, окупаційна влада все більше намагається залякати і обмежити людей. Прагне настільки гомогенізувати суспільство, що ти можеш або погоджуватися з окупацією, або виїжджати з Криму», - розмірковує Євгенія Андреюк.

Стосовно деяких зникнень так звані правоохоронні органи Криму порушують кримінальні справи, але не трактують ці випадки як викрадення, навіть якщо докази цього очевидні, і, фактично, не проводять якихось слідчих дій. 

Українські правозахисники давно співпрацюють з Робочою групою ООН з насильницьких та небажаних зникнень, подавали туди інформацію стосовно Ервіна Ібрагімова. Ці дані профільна структура ООН розглядала недавно і займатиметься ними у травні. «Вони відправляли вимоги до України та Росії розслідувати зникнення, надати певну інформацію, - додає Євгенія Андреюк. – Задіяна низка інших органів, наприклад, Європейський суд з прав людини, структури ПАРЄ. Вони звертають увагу на ситуацію, на високому рівні постійно робляться заяви щодо порушень прав людини. На мою думку, разом все це матиме ефект. Все одно тиск на Росію існує, відчувається, що всі ці злочини – під пильною увагою. Принаймні, нових гучних випадків насильницьких зникнень не відбувається вже дев’ять місяців. Є це результатом наших спільних дій чи ні – сказати складно. Але це єдині інструменти, які ми маємо».