Вплив твердження «українці мало читають» амбівалентний. З одного боку, така теза активізує громадянське суспільство — і ми бачимо, скільки з’явилося заходів, спрямованих на популяризацію читання. З іншого боку, вона може стати пасткою. Видається, що так і трапилося у випадку з бібліотеками. Якщо мало читають і якщо бібліотека — не єдине місце, де можна взяти книжки, то що станеться, коли однією з них стане менше — такі думки, схоже, набувають популярності серед очільників різних рівнів, позаяк кількість бібліотек стрімко скорочується. Утім, якщо проаналізувати глибше, то виявимо ще одну пастку мислення: адже в основі наведених думок лежить теза, що бібліотеки — це місце лише для зібрання книжок. Минув час, коли це твердження було правильним. Нині роль бібліотек не обмежується лише зберіганням та видаванням книжок. Це доводить Національна бібліотека України для дітей. Саме туди «День» і завітав на екскурсію і обговорив важливі для книжкової сфери питання з генеральним директором бібліотеки Аллою ГОРДІЄНКО.

«ВИВЧЕННЯ ТВОРУ РОБИТЬСЯ ПОДІЄЮ»

Особливість бібліотеки відчуваєш одразу. По-перше, це рідкісний випадок, коли будівля створювалася саме для бібліотеки, тому тут є велика й мала актові зали для книжкових презентацій різних масштабів, книгосховище на п’ять поверхів, великий інформаційний центр, просторі читальні зали... По-друге, книжки, які тут усюди, тісно співіснують з творами мистецтва, створеними видатними українськими майстрами — зокрема, роботами Ольги Рапай (на одній із них, «Кімнаті казок», уміщено понад 150 персонажів українських і зарубіжних творів) чи величезним гобеленом ручної роботи Світлани Кравченко. Тож уже зовсім не дивує, що найдавніша книга тут датована 1801 роком (переклад польською твору Д. Локка «Про виховання дітей») і що саме ця бібліотека щороку номінує найкращих українських творців дитячої книжки на Меморіальну премію імені Астрід Ліндґрен, щодва роки — на Премію Ганса Крістіана Андерсена й подає найкращі дитячі книжки до Почесного списку ІВВY. Так, у найвідоміших світових колекціях дитячих книжок опинилися «Гості на мітлі» Володимира Рутківського, «Маленький принц» з ілюстраціями Владислава Єрка та «Диваки і зануди» Ульфа Старка в майстерному перекладі Галини Кирпи. Представлена Національна бібліотека України для дітей і на бібліотечній мапі світу (Library Map of the World) з її чудовим проєктом «Казковий трамвайчик». Словом, зрозуміло, чому саме ця бібліотека тривалий час була в списку для показу всім міжнародним делегаціям.

Мабуть, якби потрібно було стисло схарактеризувати роботу бібліотеки щодо популяризації читання, то можна навести слова однієї з працівниць: «Вивчення твору робиться подією». І для цього використовують різні підходи: від наявних у бібліотеці трьох театрів (музично-драматичний, класичний народний, ляльковий) до розробленої нині програми, коли натхнення від читання книжки діти спрямовуватимуть у творення 3D-ручкою своїх шедеврів на тему, пов’язану з прочитаним.

Також це проведення різних тематичних заходів, залежно від віку аудиторії. Для менших — влітку в літературному дворику організовують читання, для старших — розповідають цікаві теми з краєзнавства чи профорієнтації (запрошуючи фахівців із певної професії) та ін. Класику активізують завдяки проведенню квестів, створенню незвичних та пригодницьких завдань. До того ж, відділ документів іноземними мовами співпрацює з багатьма іноземними культурними представництвами: Goethe Institut, Польський, Французький інститути, Чеський центр, Посольства Норвегії, Швеції, Данії, Іспанії, Португалії, Туркменістану, Киргизстану та інших країн.

Особливо важить співпраця з Посольством США, оскільки при бібліотеці працює центр «Вікно в Америку для майбутніх лідерів», а отже, спілкування з дипломатами тут не рідкість. До карантину якраз вдалося провести зустріч для дівчат з офіційними представницями Посольства США, Африканської ради в Україні, Посольства Індії, Ізраїльського культурного центру. «Співпрацює» бібліотека і з газетою «День» — приємно було побачити книги «Дня» у відділі обслуговування дітей середнього і старшого віку — на абонементі й у читальному залі.

«БІБЛІОТЕКАР — І АКТОР, І ХУДОЖНИК, І МУЗИКАНТ...»

Крім того, бібліотека, як розповіла Алла Гордієнко, це справжній інформаційний центр. Тут ведуть сайт «Найкращі онлайн-ресурси для дітей» і постійно його оновлюють, готують інформаційні списки — до певних літературних, мистецьких дат збирають найцікавіші факти, щоб вчителі могли провести інтерактивні уроки з дітьми; створюють високого рівня наукову бібліографію — уже здобуто чимало нагород у бібліографічних рейтингах. А ще проводять заняття з англійської та німецької мов, курси робототехніки, уроки мистецтва (є відділ мистецтв з народознавчим куточком, тут можна послухати аудіоматеріали, є зала з фортепіано), консультації психолога.

Звичайно, карантин змінив ритм життя бібліотеки. Раніше щовівторка й щочетверга об 11-й годині відбувалися вистави (на них вчителі й вихователі записували класи та групи), а на день проводилося кілька екскурсій. Часом вчителі просили бібліотекарів спеціально організувати заняття на певні теми (а після цього дітям підбиралися книжки на закріплення і поглиблення здобутих знань). Бібліотека вже давно освоїлася на онлайн-платформах, але 2020 року їй довелося опановувати цифровий простір більш масштабно. І вже є багато здобутків. Працівники готують тематичні буктрейлери (ЦВІК — цікаво, весело і корисно), спектр широкий — від ельфів до актуальної нині теми вірусів. Є проєкт «Киці-мандрівниці», в якому знімають відео й пізнають з дітьми інші країни. Створюються пластилінові анімації, багато гуртків перейшли в онлайн-формат (як і психологічні консультації), ведуться блоги «НБУшка» (для підлітків) та «Маленький читайлик» (для малих дітей), готується відео нової вистави...

На додачу — активна діяльність у соцмережах: можна послухати казочку, подивитися прямий ефір з дитячими письменниками «Фан-клуб читача», послухати різні програми, зокрема «Твори і Творці» (про видатних письменників, художників, винахідників, авіаконструкторів)... І все це лише частина того, що підготувала для читачів Національна бібліотека України для дітей. Як сказала одна із працівниць: «Бібліотекар тут багатофункціональний: і актор, і художник, і аніматор, і музикант, і лектор».

Коли, прогулюючись будівлею, бачиш, як в інтернет-центрі бібліотекарі беруть участь в онлайн-конференції, у відділі мистецтв знімають нове відео про читання для соцмереж, у читальних залах розробляють цікаві виставки (скажімо, «Зодіакальні читання для дітей», де книжки підібрані за знаком зодіаку), а у відділі довідково-інформаційного обслуговування готують відповідь читачу, який попросив порекомендувати книжки про Олену Пчілку (послуга — віртуальна бібліографічна довідка), то розумієш, що переосмислення діяльності бібліотек — це вже не просто візія чи плани на майбутнє, а реалізований проєкт.

«ДІТИ ЧИТАЮТЬ — ЦЕ ВЖЕ ДОБРЕ»

— Розкажіть, будь ласка, про фонди Національної бібліотеки для дітей.

— Книжкові фонди та всі ресурси нашої бібліотеки — дуже активні. Називаю їх так, бо в бібліотечній справі є такий показник, як книгооберненість — скільком читачам одна й та ж книжка була видана. І таких книжок, які видаються багатьом дітям за рік, — чимало, що зафіксовано в наших автоматичних базах.

У нас великі рідкісні фонди. Це спектр дитячих видань, які є цінними не лише у книговидавничому аспекті, а є зразками, як потрібно видавати книжки. Їх у нас 17 тисяч — це унікальні твори наших класиків: Івана Франка, Лесі Українки, Тараса Шевченка, Бориса Грінченка, які були видані за їхнього життя. Є в нас і книжки, зібрані Дорою Доброю для власної першої дитячої бібліотеки в Україні. Зокрема, з її колекції маємо перше видання «Морського вовка» Дж. Лондона з його помітками (Нью-Йорк, 1904). У наших фондах також містяться перші книжки з кольоровими ілюстраціями, книжки, які вийшли у світ ще до революції, — зараз їх активно вивчають. До того ж, є маленькі книжечки, які підпільно видавалися в окупованому Києві під час Другої світової. З багатьма цими унікальними виданнями можна прийти й попрацювати в бібліотеці. Крім того, ті фонди, які вже вийшли з-під закону про авторське право, ми поступово оцифровуємо й додаємо в електронну бібліотеку.

— Ваша бібліотека відома не тільки фондами, а й багатьма напрямками роботи, що долучають дітей до читання. Як саме шукаєте підхід до дітей?

— Дитячі бібліотеки — це особлива територія дитинства. Своєю роботою ми вплітаємо потаємними психологічними нитками доріжку до читання, любов до книжки. Тому в нашій бібліотеці ви ніколи не почуєте: «Іди, сядь і читай». І не лише у нас, а й в інших, бо в нас є ціла мережа — 907 дитячих бібліотек (свого часу було майже вдвічі більше). У нас так: якщо дитина не хоче читати сама — гаразд, ми будемо читати для неї. Ми за читання, але читання в різних форматах.

У нас, наприклад, є квест-кімната. Щоб вибратися звідти, діти розгадують складні книжкові завдання. Декому вдається вийти з неї вже за півгодини. Ще один популярний захід — «Сутінки», коли бібліотека повністю віддається дітям — найкращим читачам. Команди дітей у напівтемряві, рухаючись визначеними маршрутами, змагаються за ключі від скарбів, розшукують загублені книжки тощо. Дитячі емоції та враження — просто неймовірні. Ми маємо робити все, щоб зберегти щасливе дитинство. Якщо дитина буде щасливою, то щасливою буде держава. Пафосно звучить, але це все взаємопов’язано.

От діти зараз люблять страшилки. Добре це чи погано? Можна сперечатися. Але це факт. Діти читають — це вже добре. Вони часто не запам’ятовують авторів, назви цих історій, але вони пам’ятають сюжет. І це допомагає боротися з їхніми фобіями, спонукає зрозуміти, що не все таке страшне, як здається. Звісно, читання класики, зокрема тієї, що в шкільній програмі, — це дуже важливо. Водночас тут потрібно зважати на те, що у програмах європейських, американських шкіл багато позитивних творів. У нас із цим є певні проблеми — ясна річ, у нас дуже складна історія. Утім, якщо давати дітям найкраще, зацікавлювати їх, то потім вони самі доростуть і прочитають і складні твори. Дитина, яка вивчить Шевченка в позитиві, сама колись прочитає «Гайдамаки». Ми маємо розвивати дітей у світлому позитивному руслі. Бо всі діти — добрі й талановиті, а ми, дорослі, маємо лише допомогти дитині розкритися і бути на сторожі дитинства. Діти мають бути захищеними й водночас самостійними. Тоді у нас буде креативність, розвиток.

Ми як Національна бібліотека, член Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги (IBBY), проводимо всеукраїнські, міжнародні конкурси (за підтримки IBBY). Наприклад, зараз триває конкурс «На одній хвилі». Можна згадати і про «Сторінками Чингіза Айтматова» (2018 р.) — спільний конкурс з Посольством Киргизстану в Україні. Його учасниками стали понад 4000 дітей віком 6 — 17 років, 151 дитячий малюнок увійшов до опублікованої за підсумками конкурсу книги.

Щороку ми проводимо Всеукраїнський дитячий літературний конкурс «Творчі канікули». У журі — авторитетні дитячі письменники України. Часом діти надсилають просто неймовірні історії. Скажімо, хлопчик Ваня із Херсонської області описав життя своєї вулиці — повірте мені, Остап Вишня просто відпочиває. Твори переможців публікуються у збірці. Дитина як автор отримує її. А ще кожній дитині письменниця, член журі Марія Морозенко пише рецензію на її твір. Хіба для дитини це не стимул писати і вдосконалюватися? Уявляєте, як це — прийти й показати усім своїм рідним, однокласникам цю книжку? Для дітей це дуже важливо.

Також ми проводимо конкурс «Лідер читання», започаткований Херсонською обласною бібліотекою для дітей імені Дніпрової Чайки — саме на Херсонщині спочатку збиралися лідери читання із усієї України. Торік лідери читання збиралися в дитячому таборі відпочинку в Одесі, цьогоріч свято нагородження та спілкування мало бути в Житомирі, але так склалося, що відбудеться онлайн.

Загалом, заходів у нас стільки, що можна годинами розповідати.

«БІБЛІОТЕКА У ФОРМАТІ Д»

— Як в Україні з бібліотечною освітою?

— Колись я закінчувала Київський державний інститут культури імені О. Корнійчука, де було кілька факультетів і спеціальностей бібліотечного спрямування. Нині все змінилося. Бібліотекарів готують, наприклад, поєднавши зі спеціалістами архівної справи.

До речі, вже три роки ми випускаємо безкоштовний журнал «Бібліотека у форматі Д». Раніше він виходив у електронному форматі, але оскільки за статистикою чимало бібліотек не мають доступу до інтернету, то ми на численні прохання почали видавати й паперову версію. У цьому журналі зібрані всі матеріали про нові форми роботи, статті, дотичні до бібліотечної справи, публікації з розвитку дітей, праці психологів та інших науковців.

— Ви згадували про суттєве скорочення кількості бібліотек. На жаль, це стосується не тільки дитячих.

— Закриття уже стало навіть не проблемою, а турбулентним станом усіх бібліотек України. Є закон про децентралізацію, згідно з яким кошти залишаються на місцях для розвитку громад. Але часто очільники об’єднаних територіальних громад не розуміють цінності бібліотек, загалом культури та розвитку, і «економлять» саме на закладах культури, виправдовуючись «а в нас же ніхто не читає». Я не кажу, що бібліотекарі не винні в цьому процесі. Це комплексне питання. Можливо, бібліотекар неактивний, не проводить просвітницьку роботу, популяризацію. А може, влада не підтримує бібліотеку — комплектуванням, технічним забезпеченням. Бажаєте бачити більше молоді серед бібліотекарів — піднімайте їм зарплатню, заохочуйте, мотивуйте, захистіть, тоді молодь прийде і багато чого змінить.

В інших країнах існує велика підтримка читання. Наприклад, у Великобританії реалізується національна програма заохочення до читання, за якою надаються книжки кожній дитині безкоштовно, тричі протягом перших років життя (щороку майже 200 тисяч книжок). Ця робота фінансується урядом і сприяє залученню до читання родин.

Скандинавські країни щодо будівництва, розвитку, дизайну бібліотечних просторів, популяризації книги і читання, мабуть, є світовими лідерами — там просто бум бібліотек, довжелезні черги стоять за книжками, комфортом і позитивними емоціями. За державної підтримки. Хочеться, щоб і в Україні скрізь було так.

(НЕ)МАСОВА ЛІТЕРАТУРА

— Держава здійснює програму поповнення бібліотечних фондів. Як ви її оцінюєте? І чи досить цього?

— Програми закупівель були дуже давно, ними займалися різні організації. Вплив цієї програми позитивний: бібліотечні фонди поповнюються, а видавництва будуть розвиватися.

Втім, є аспекти, на які варто звернути увагу. Опрацьовуються різні методи відбору, коли всі видавництва подають свої видання, а експерти відбирають. Проте потрібно розуміти, що до рівня експертів, знаних і поважних постатей, читачам ще потрібно дорости. Іноді авторитетні експерти-інтелектуали, відбираючи книжки, відкидають детективи, жіночі романи, мелодрами та іншу белетристику... Проте пересічний читач любить це читати. І щоб він масово пішов до бібліотеки, потрібно спочатку запропонувати йому те, що він любить і хоче читати. А вже потім бібліотекар, одержавши довіру, поступово зможе рекомендувати складнішу літературу.

Крім того, минулого року Національна бібліотека для дітей отримала до 300 книжок, а до сільських бібліотек надійшло лише по одній по дві, у кращому разі — декілька книжок. То про яке поповнення та оновлення йдеться?

«БІБЛІОТЕКА ЯК ВЕЛИКИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЦЕНТР»

— Зараз, здається, хоча б проблему експертів розв’язали — відтепер бібліотеки самі будуть замовляти книги. Проте і в новій програмі є своє «але»...

— За новими умовами не всі бібліотеки отримають книги, а всього 606 (тоді як на сьогодні в Україні діє трохи менше, ніж 15 тисяч публічних бібліотек). Добре, ці отримають, а як бути іншим? Так, деякі бібліотеки добре фінансуються, але далеко не всі. Тож і місцева влада має турбуватися про розвиток своєї громади, наповнювати фонди, надавати кошти.

Натомість, що ми маємо? Зараз ми дуже боремося, щоб із закону не виключали статтю про те, що закриття бібліотек, як і всіх закладів культури, має бути погоджено з основним органом — Міністерством культури та інформаційної політики. Якщо цю статтю буде вилучено, то місцева влада закриє багато бібліотек. А насправді це буде невелика економія: бібліотекарі працюють на 0,5 та 0,75 ставки, і якби керівники підійшли б до ситуації з державницького погляду, то підтримали б бібліотеки.

Очільники ОТГ не розуміють, що бібліотека може бути великим опорним пунктом для громади. У бібліотеці, якщо зробити якісний доступ до інтернету, можуть надаватися юридичні консультації, проводитися скайп-конференції, відбуватися зустрічі з іншими громадами... Просвітницька складова бібліотеки може бути розширена. Так у світі вже і є: бібліотека — це великий інформаційний центр. Наведу конкретні приклади. Скажімо, я хочу знайти всю інформацію про довідки, які надають мені субсидію. Я приходжу в бібліотеку, працівниця роздрукувала те, що потрібно, і дала мені «Урядовий кур’єр». Або, скажімо, бабуся привела в бібліотеку онучку, щоб та поспілкувалася з мамою, котра поїхала на заробітки в Португалію. Це хіба не інформаційне забезпечення? Цих інформаційних послуг може бути дуже багато. Очільники з часом зрозуміють, що без культури немає економіки. А без культурної економіки — немає держави. Адже культура є у спілкуванні, побуті, дорожньому русі та інших життєво важливих сферах — вона є в усьому.

Зараз Міністерством культури та інформаційної політики започатковані круглі столи, що, як на мене, є позитивом. Ще одним успішним прикладом є робота Українського культурного фонду. Тож не можна говорити, що держава нічого не робить, важливі кроки вже зроблені. Інша річ, що часом добрі ідеї одних чиновників не доводяться до кінця іншими, які приходять їм на зміну. Проте якщо є керівник і в нього є команда, то незважаючи на всі обставини (головне, щоб не заважали), можна зробити все. Приклад цього — Національна бібліотека України для дітей, де є потужна команда однодумців.

«ДВІ ПОТУЖНІ ДОРОГИ, ЯКІ ВЕДУТЬ В ІНФОРМАЦІЙНИЙ СВІТ»

— До того ж, нині, коли маємо величезну кількість доступної інформації, збільшується роль бібліотек як експертних середовищ...

— Інформація керує світом і веде за собою, як позитивна, так і негативна. Навіть у друкованому форматі: зараз же видавництва друкують книги всіх, у кого є гроші, бо часто вони не несуть відповідальності за думку автора. Фейків, дезінформації, брехні дуже багато, тому в цьому інформаційному потоці мають працювати спеціалісти. Бібліотекар, маючи в розпорядженні цілі фонди знаних авторів, дасть людині правильну інформацію. Тож якщо бібліотекар рекомендує, то в цій інформації точно є слушність. Саме бібліотекар знає, де та інформація лежить, на якій полиці, за яким шифром, чи в екранному, чи в паперовому варіанті.

— Як змінилося життя бібліотеки під час карантину?

— 2020 рік виявився для нас не те що складним, бо труднощі є весь час. Дитячі бібліотеки без дитячого галасу (ми вже звикли до того, що нас діти ледь не збивають з ніг)   — це страшно. Втім, за цей період ми зайняли нову нішу, куди, мабуть, без карантину в такому обсязі не заходили б, — це був потужний поштовх. І ми вже з цього цифрового простору не вийдемо. Ми переорганізувалися, знайшли правильний підхід, менеджмент уже в цифровому форматі. Тепер у нас є дві потужні дороги, які ведуть в інформаційний світ.