Суботнім ранком на стадіоні Центрального спортивного клубу ЗСУ не те, щоб багатолюдно, але атмосфера жива. На одному полі одразу прибирають і грають у футбол, на іншому змагаються корпоративні команди. На асфальтованому майданчику тренер Ольга Ягодкіна займається з дітьми. Паралельно приділяє увагу Олександру Зозуляку, який готується до «Ігор Нескорених» — міжнародних змагань для поранених військових і ветеранів, організованих принцом Гаррі. Цієї осені Invictus Games відбудуться в австралійському Сіднеї. Планується, що там Зозуляк виступить у велозмаганнях на шосе та у стрільбі з лука. Перед початком тренувань Ольга допомагає Олександру прикріпити лук до протеза.

ГОДИНА ПІД ТАНКОМ

Три роки тому журналісти розповідали історію Зозуляка, її можна прочитати на сторінці про нього у «Вікіпедії». Раніше Олександр жив у Чернівцях, був підприємцем. У серпні 2014-го його мобілізували, він служив у 128-й окремій гірсько-піхотній бригаді Збройних сил України, командував взводом управління мінометної батареї. А 25 січня 2015-го, коли тривали бої за Дебальцеве, проросійські бойовики штурмували висоту «Валєра» й їхній танк двічі переїхав Олександра. 

«Я застрибнув у виїмку на дні окопу просто перед танком, що сунув на мене, з метою проскочити під дном танка, добратись до бліндажа медика, який був у кількох метрах за танком, і звідти «лупанути» у танк з одноразових РПГ (ручних протитанкових гранатометів. — Ред.), що лежали у бліндажі, — згадує Олександр. — Спочатку танк наїхав на мене лівою гусінню, призупинився на кілька секунд, зсунувся в окоп і проїхався вже правою. Коли він застряг, я опинився під задньою правою частиною танка». Так тривало понад годину.

Український гранатометник Борис Лисий підбив танк одразу, коли той застряг на Зозуляку. За кілька метрів від Олександра загинули задавлені цим же танком двоє розвідників: Сергій Свищ та Олександр Венгер. «Як мені розповідав Борис Лисий, Сергій Свищ був задавлений близько від мене під гусінню танка, а Олександр Венгер трохи далі від Сергія і був придавлений до краю окопу. Довжина танка Т-72 становить 6,67 метра, всі ми майже одночасно були задавлені таким в окопі. Мене танк задавив першим, а розвідників за собою я на той момент не бачив і дізнався про них набагато пізніше, вже з розповідей Бориса Лисого»,            — додає Зозуляк.

ЦЯ СВІТЛИНА АНДРІЯ КРАВЧЕНКА БУЛА СЕРЕД ФАВОРИТІВ ХІХ МІЖНАРОДНОГО ФОТОКОНКУРСУ «ДНЯ». НА НІЙ — ОЛЕКСАНДР ЗОЗУЛЯК ПІД ЧАС ВІДБІРКОВОГО ЕТАПУ ЗМАГАНЬ INVICTUS GAMES 2017 РОКУ / ФОТО АНДРІЯ    КРАВЧЕНКА

Олександра, як тільки з’явилась можливість, витягнули і доправили до лікарні. Переломи ребер, таза, лівої ноги і правої руки, відірвані м’язи, опіки, рвані рани, закрита рана лобної ділянки голови — чоловік отримав чимало травм і втратив ліву руку. Ліву ногу тяжкими зусиллями врятували. Найстрашніше було позаду, але найважче, виснажлива реабілітація — попереду.

ЛІКУВАННЯ СПОРТОМ

Повернімось у 2018-й, на стадіон ЦСК ЗСУ. З відстані в 18 метрів Олександр стріляє влучно, часто потрапляє у центр мішені. Випускає три стріли, трохи чекає, поки відстріляються інші спортсмени, витягає стріли з мішені і випускає їх знову. Монотонно, на спеці. Через годину — технічна пауза, треба поправити протез. Ще хвилин за 40 чоловік робить невелику перерву, в яку спілкується з нами. Потім — продовження тренування. Олександр каже, що готовий займатися тут, скільки дозволять.

«Те, що займався спортом до війни — це сильно сказано, — говорить Олександр. — Просто їздив до школи на велосипеді, п’ять кілометрів до неї було, і потім, коли вчився в університеті, теж доводилося часто їздити. До села міг по 50 кілометрів проїжджати, так підтримував фізичну форму. А стрільбою з лука займався в університеті замість фізкультури, була можливість на четвертому курсі один рік. Займався непрофесійно, суто подобалось».

Тепер спорт для Олександра — основна і найбільш дієва реабілітація. «От, наприклад, велоспорт допомагає відновлювати ліву ногу. Вона була у дуже тяжкому стані, була велика загроза ампутації. Протягом року посилених тренувань, якщо порівнювати з роком перед їх початком, завдяки велоспорту м’язи, суглоби, кровоносні судини та ушкоджені нерви травмованої лівої ноги відновлюються набагато швидше. А стрільбою з лука займаюся, щоб відновити ліве плече», — пояснює Зозуляк.

«Я ПРОСТОЯВ КІЛЬКА СЕКУНД І БІЛЬШЕ НЕ МІГ»

Олександр згадує перші кроки після поранення: «Я був сильно ушкоджений, поламаний, поранений. Тривалий час лежав у госпіталі практично нерухомо. Перші кроки були найважчі. Пам’ятаю перший раз, коли встав із ліжка. Я простояв кілька секунд і більше не міг. Сильно крутилося у голові, тіло не витримувало, дуже пітнів. Перші кроки були дуже важкі: болючі і сильно виснажливі. З часом потроху почав пересуватися на візку, з костурами, з паличкою, без неї... Плавав. До бігу ще не дійшло, можливо, скоро зможу, якщо зроблю протез для лівої ноги».

Після поранення Олександра підтримували і лікарі, і рідні. Брат Володимир перебував біля нього протягом трьох місяців у клініці «Феофанія». Але найважливішою Зозуляк називає підтримку волонтерів. «Особливо — від знайомої волонтерки Люди Ковальчук. Коли вона приходила до мене з першими візитами, якраз захотілося повністю відновитися і повернутися до нормального життя. Саме тоді в мене з’явилося бажання жити далі»,  — додає він.

Ліва нога відновлюється досі, бо нерви там перебиті у кількох місцях. «Перше ушкодження у тазу, сідничний нерв, далі — трохи нижче коліна з лівого боку, і ще на стопі, також зліва, — перераховує Олександр. — Це сильно виключає м’язи самої ноги. По-перше, вони атрофувалися, а по-друге, неможливо відновити їх просто фізичним тренуванням. На це потрібен тривалий час».

ФІНІШ БЕЗ ГАЛЬМ І З ПРОБИТИМ КОЛЕСОМ

Згадуємо з Олександром, як нещодавно він брав участь у веломарафоні «Три замки Закарпаття» («День» розповідав про цю подію у матеріалі «Вирішили, що ми — професіонали», №117-118 за 6—7  липня). На змаганнях цього року з’явилась категорія для ветеранів. Учасники такої групи мали проїхати дистанцію для туристів та аматорів, у 40 кілометрів, але поліцейські прийняли їх за професійних спортсменів і направили на маршрут у 70 кілометрів. «Уже практично на фініші у мене поламався велосипед — вийшли з ладу задні гальма, на швидкості пробилося колесо. Також під час велогонки розкрутився протез, він часто зісковзував з руля, заклинювала задня зірочка — було багато пригод. Ба більше, велотуфлі на мені були зовсім не приготовлені до такого, контакт на лівому постійно відстібувався, через що було дуже складно», — з усмішкою згадує Олександр, який, попри всі ці негаразди фінішував разом із усіма іншими ветеранами.

За тиждень після цих змагань Зозуляк купив велосипед, який майстер підлаштував спеціально для нього. «Це стандартний велосипед, але гальма і перемикання передач перенесені під праву руку, щоб я міг переключатися, враховуючи мої особливості. Сподіваюсь, з ним і виступатиму на «Іграх Нескорених», — говорить Олександр.

«ПОСТІЙНО ПЕРЕРОБЛЮЮ ПРОТЕЗ»

Взагалі велоспорт у житті Олександра з’явився доволі спонтанно. Торік він пройшов до резерву національної збірної України на «Іграх Нескорених», мав змагатися у велоспорті та веслуванні на тренажерах. «Зараз греблю виключили, бо пішли ускладнення на хребет, почали утворюватися грижі, викривлення хребта. Тепер зайнявся стрільбою з лука, бо це цікаво, корисно для травмованого та атрофованого лівого плеча і менше навантажень на хребет, — зазначає Зозуляк. — А з велоспортом спочатку було дуже важко. Торік на відборі на «Ігри Нескорених» я вперше сів на шосейний велосипед уже на самих змаганнях — 15 хвилин підготувався і виступив».

Під час тренувань Олександр одягає спортивний протез, пристосований для їзди на велосипеді, плюс він сам модифікував його, щоб стріляти з лука. «Я постійно його перероблюю і ремонтую, — зізнається чоловік. — Наприклад, днями він поламався у двох місцях, і я сам його заліплював, скріплював, перешивав, щоб можна було і далі стріляти та їздити. Взагалі доведеться зробити інший протез, бо цей може у будь-який момент зламатися, і тоді я не зможу робити нічого. А в мене є три протези. Крім спортивного, побутовий  — міопротез, який допомагає на роботі і вдома. І є дуже простенький косметичний протез, яким я практично не користуюсь, він про запас, якщо з тим щось станеться».

РОБОТА В ПОЛІЦІЇ

Майже щодня Олександр тренується для «Ігор Нескорених». Або тут, на стадіоні, стріляє з лука, або їздить на велосипеді на Трухановому острові. У червні протягом двох тижнів тривали збори національної команди, тоді він повністю присвятив себе тренуванням. Тепер викроює на це час після роботи.

Вже два з половиною роки Олександр Зозуляк працює в аналітичному управлінні Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України, де обіймає посаду головного спеціаліста у відділі моніторингу і прогнозування. «Основна робота полягає у тому, щоб аналізувати статистичні дані, моніторити інтернет щодо різних злочинів, пов’язаних із наркотиками, які відбуваються в Україні або які скоюють українці за кордоном. Також — підготовка графічних і аналітичних матеріалів для нарад», — говорить Олександр.

Не втримуюсь і запитую про графіті з адресами інтернет-сторінок, через які продають наркотики  — такі останнім часом нерідко можна побачити на стінах будинків у різних містах. «Зараз зайнялися цим питанням ширше, — каже Зозуляк. — Департамент кіберполіції, управління протидії наркозлочинності в областях і наш відділ інноваційних технологій займаються викриттям таких злочинних сайтів. А також патрульна поліція по всіх містах возить із собою балончики і замальовує ці написи».

Також Олександр зазначає, що весь час, який працює у поліції, там відбуваються якісь зміни. «Інколи мені навіть здається, що їх забагато. От за рік наш департамент реорганізовувався двічі. Це впливає на роботу колективу, відбувається текучка кадрів, це відображається на боротьбі з наркозлочинністю, — додає він. — Але покращення теж є: викривається більше наркозлочинів, поліпшилась робота самих працівників, що пов’язано з професійним набором кадрів, особливо оперативників. Хоча ще є незначний недобір по нашій службі».

НАГОРОДИ І ПЕРЕМОГИ

Сьогодні Олександр сам дає поради іншим ветеранам, які оговтуються після травм. «Бувають випадки, коли дзвонять побратими, питають, наприклад, що обрати і врахувати, встановлюючи протез. Трапляється, що навіть у нашій команді доводиться давати поради, і я із задоволенням це роблю», — ділиться Зозуляк.

У колишнього військового кілька нагород: орден «За мужність» ІІІ ступеня, медаль «Захиснику Вітчизни», нагрудний знак «Учасник АТО» від начальника Генштабу, нагрудний знак «За відвагу в службі» — це вже від Міністерства внутрішніх справ, торік він отримав відзнаку Президента «За участь в антитерористичній операції». Олександр зауважує: «Нагород ніколи не буває забагато. Головне, щоб вони були заслужені».

Втім, головна нагорода для нього, певно, — повернутися до активного життя. «Ігри Нескорених» Олександр Зозуляк називає «стилем життя», стверджує, що це можливість показати — за Ніцше            — що все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. «Це — кожен раз переборювати себе і досягати нових цілей, а потім перевершувати їх, — продовжує він. — Це можливість залучити до спорту інших, таких самих поранених бійців. І не тільки поранених фізично, а й психологічно зломлених, щоб вони могли відновитися».

Минуло 15 хвилин. Олександру знов допомагають прикріпити лук, він виходить на майданчик, прицілюється і випускає стрілу.