«Пасажира Олександра Кольченка просимо підійти до інформаційної стійки», - таке оголошення кілька разів пролунало в аеропорту «Київ». Біля стійки – родичі українських політв’язнів, які утримуються в Росії та окупованому Криму, правозахисники, громадські активісти. Вони тримають у руках таблички з іменами Олександра Кольченка, Олега Сенцова та інших «заручників Кремля» - загалом їх вже близько 60. Акцію назвали «Марне очікування».

ПОДВІЙНИЙ СИМВОЛІЗМ

Ця подія відбулась 26 листопада, коли «Тундрі» (таке прізвище має громадський активіст та антифашист Кольченко) виповнилось 28 років. Вже четвертий день народження за ґратами. Нагадаємо, Олександра Кольченка разом з Олегом Сенцовим затримали в Криму у травні 2014 року та абсурдно звинуватили в тероризмі. У серпні 2015 року Північно-Кавказький окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив Олега Сенцова до 20, а Олександра Кольченка – до десяти років позбавлення волі у колонії суворого режиму. Наразі Олександр відбуває покарання у колонії в Копейську Челябінської області.

Акція до дня народження Кольченка є міжнародною, оскільки також пройшла в аеропортах Одеси, Львова, Праги, Відня, Риги, Алмати, Варшави тощо. У Києві учасники заходу зібрались у зоні прильоту аеропорту, коли прибував рейс із Мінська. «Ідею акції вигадали у Празі. Там сьогодні виклали розклад прибуттів літаків до аеропорту імені Вацлава Гавела – там величезна кількість рейсів з Росії, і вони підлаштовуються під них. Ми цього не робимо через відсутність рейсів з Росії. Майже всі, хто летить з Росії, летить через Мінськ. І також Мінськ став синонімом спроб врегулювання конфлікту, поступок, на які намагаються йти, і перемовин щодо звільнення заручників», - говорить Максим Буткевич, активіст «Комітету солідарності» з кримськими політв’язнями, ініціативної групи, яка долучилась до організації події.

НОВИНИ ПРО «ТУНДРУ»

«Комітет солідарності» з кримськими політв’язнями намагається стимулювати людей писати листи «бранцям Кремля», допомагати їм іншими засобами (детальніше про це можна дізнатися на сайті ініціативи solidarityua.info). Сам Максим Буткевич тривалий час листується з Олександром Кольченком, хоча, виявляється, зараз з цим є проблеми.  «Мама Сашка (Лариса Кольченко. – Авт.) відвідала його півтора місяці тому і розповіла, що він висловлював побоювання, що його листи до мене не доходять. І це правда. За останні понад півроку я не отримав від нього нічого, а тепер знаю, що він мені писав, - продовжує Максим. – Я теж пишу Сашку. Надсилаю, наприклад, поштівки. Якщо у мене відрядження до якогось міста, намагаюсь прислати поштівку з видом звідти, щоб хоч якось урізноманітнити його ландшафти у Челябінській області. Або просто пишу листа. Але не маю жодного уявлення, скільки він насправді отримує».

Щодо стану Кольченка інформації небагато. «Мама Сашка написала мені дуже коротко після повернення звідти. Він тримається. Намагався отримати якусь базову виробничу спеціальність, бо там вони працюють. Цей процес триває, - каже Максим Буткевич. – Вчитися і читати запоєм книжки, як Сашко це робив під час ув’язнення у «Лефортово», на жаль, не так просто, бо дуже невеликий вибір книжок. Але тим не менш, передостанній лист, який я від нього отримав, стосувався експериментальної психології і стенфордського тюремного експерименту Філіпа Зімбардо, він прочитав його книжку «Ефект Люцифера», ми обмінювались думками з цього приводу. У Сашка є проблеми зі здоров’ям, особливо такі, що пов’язані з вагою. Але, на щастя, немає інформації ні про що критичне. Він намагається не робити жодних припущень, скільки там пробуде, щоб не підривати свій моральний дух. І дуже цікавиться тим, що відбувається у нас».

«ЖЕНЯ НЕ ПІДЕ НА ЖОДНІ УГОДИ ЗІ СЛІДСТВОМ»

«Ця акція навіть психологічно особлива, - ділиться Ігор Котелянець, брат українського політв’язня Євгена Панова. – Спрацьовує внутрішнє відчуття очікування. Наче мозком розумію, що брат не вийде, але така емоційна атмосфера – ще більше сподівань з’являється чи щось таке. Треба продовжувати сподіватися. Надія у нас є».

Нагадаємо, Євгена Панова затримали у серпні 2016 року, він є фігурантом так званої «справи кримських диверсантів», його безпідставно звинувачують у підготовці терактів на окупованому півострові. «Зараз Жені просто подовжують арешт, вони (окупаційна влада Криму. – Авт.) не знають, що робити з братом, - продовжує Ігор Котелянець. – Вони були впевнені, що він піде на угоду зі слідством. Йому пропонували два варіанти: або йти на цю угоду і йому дають п’ять років десь недалеко від України, у гарних умовах, або 20 років і відправлять, як Сенцова, кудись, де мінус 50, і життя закінчиться. Женя ні на які угоди йти не буде, він приготувався морально, що це реально може бути 20 років у таких умовах. Але ми впевнились, що він не сидітиме цей строк у будь-якому разі. Не знаю, що конкретно станеться – може наш президент нас почує, може, нас почують політики з інших держав – бо зараз вони пристають на наші пропозиції набагато активніше. Але ми все одно вихід знайдемо».  

Брат Євгена Панова дуже підтримує публічні акції як та, що відбулась в аеропортах. «У принципі, публічність – наша головна зброя. І як держава, так і закордонні міжнародні організації говорять з нами і допомагають нам, коли є певна публічність, - пояснює Ігор Котелянець. – Наша влада скоріше відреагує на те, про що говорять у суспільстві, аніж на те, коли ти будеш тихо-мирно ходити по кабінетах і чекати чогось. Тому ця акція – частина нашої інформаційної боротьби, яка дуже допомагає звертати увагу суспільства, формувати запит до влади щодо надії на звільнення політв’язнів».

«РОСІЙСЬКА ВЛАДА НЕ ЦУРАЄТЬСЯ БУДЬ-ЯКИХ МЕТОДІВ»

Поліна Бродік з Медійної ініціативи за права людини на акції тримає плакат з іменем Веджіє Кашка, ветерана кримськотатарського руху. 83-річна Веджіє ніколи не прилетить до Києва – днями, під час затримання силовиками у Криму, їй стало зле, незабаром вона померла. «Цей випадок обурливий і при цьому доволі показовий. Такого ще не було. Людей затримували, катували, вони страждали, але ніхто не помирав, - акцентує Поліна Бродік. – Це доказ того, що, по-перше, російська влада не цурається будь-яких методів тиску, її ніщо не зупиняє. У багатьох політв’язнів сильно похитнулось здоров’я, а їм не надають медичну допомогу. Серйозна ситуація зі Станіславом Клихом, ми не знаємо, чим закінчиться історія з поламаною рукою Олександра Костенка, який потребує операції. Є купа інших прикладів, коли відомо, що проти людей застосовували серйозний фізичний вплив. І це те, про що мають казати в усьому світі».

Загалом в останні місяці кількість українських політв’язнів у Росії та Криму доволі зросла. «Ми знаємо про кілька затримань на території Білорусі. Поки вони аналізуються, але вже можна казати про певний політичний підтекст у цих справах. Також не припиняються затримання в Криму», - коментує Поліна Бродік.

На думку правозахисниці, важливе впровадження персональних санкцій проти слідчих і суддів, причетних до справ «бранців Кремля». «Імена деяких з них ми прекрасно знаємо. Й українська сторона могла б закликати міжнародну спільноту до персональних санкцій проти цих людей. Списки є, і необхідно, щоб їх просували, - вважає Поліна Бродік. – Люди, які скоюють ці злочини, які катують політв’язнів, повинні бути покарані. А вони найчастіше мають фінансові ресурси, які зберігають не на території Росії, тож подібні санкції сильно б на них вплинули. Багато експертів схиляються до того, що це могло б стати ефективним засобом впливу».

«БОРОТЬБА ЗА КОЖНОГО ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ ТРИВАЄ»

Прикметно, що на акцію у Києві прийшла речниця Міністерства закордонних справ Мар’яна Беца. «Я вирішила приєднатися до акції не стільки як речник МЗС, скільки як громадянка України, - підкреслює вона. – Наше міністерство залучено до цієї акції більше навіть з громадянської позиції. Нам абсолютно не байдуже, що з нашими політв’язнями, які незаконно утримуються в окупованому Криму та Російській Федерації. Сьогодні ця акція присвячена марному очікуванню, але ми дочекаємось. Як Олега Сенцова, так і Кольченка, так і інших наших політв’язнів».

Мар’яна Беца запевняє, що у міністерстві на різних політико-дипломатичних рівнях роблять все можливе, щоб звільнити «в’язнів Кремля». «Це дуже нелегкий шлях. Щодня наші консули проводять героїчну роботу задля того, щоб звільнити наших громадян, - коментує речниця МЗС. – Велика робота проводиться на високому рівні: як на рівні Президента, так і на рівні міністра закордонних справ. Щодня ми порушуємо це питання в рамках міжнародних організацій, і наші партнери абсолютно свідомі того, що є списки політв’язнів. Вони не можуть бути остаточними, бо, на жаль, майже щодня відбуваються незаконні арешти і затримання, особливо у Криму. Про багато з цих випадків ми навіть не маємо інформації. На місці цих політв’язнів може бути кожен з нас. Ми повинні розуміти, що Росія розв’язала повномасштабну війну, але боротьба за кожного громадянина України триває».