Умань — невеличке містечко в Черкаській області. Воно розташоване на берегах річки Уманки і налічує близько 90 тис. мешканців. Уперше місто згадується 1616 року, і саме цей рік вважається роком створення Умані. Нещодавно вона відзначила своє 400-річчя.

Стара назва Умані — Гумань (Куман). За однією з версій воно походит від річки Ума (Уманка), за іншою — від слова Гуманія (Куманія) — так колись називали землі половців, які жили на території сучасної Уманщини. У самому місті і на його околицях знайшли залишки стародавніх поселень. Деякі з них відносяться до трипільської культури, деякі — до чорноліської, черняхівської, до скіфських часів.

З 1569 року Уманщина перебувала у складі Речі Посполитої. 1609 року територія сучасного міста належала брацлавському і вінницькому старості Калиновському. Через 7 років тут почали будувати оборонні укріплення, і до 1629 року в Умані вже була дерев’яна фортеця з валами й ровами. Пізніше місто переходило в руки то польської шляхти, то козацького правління. Його руйнували, захоплювали, спалювали.

На початку XVIII століття Умань переживала занепад: її було фактично зруйновано, а мешканців насильно переселено до Лівобережної України. 1726 року в міста новий власник —  шляхтич Франциск Потоцький. Він почав відроджувати Умань. З інших володінь Потоцького сюди переїхали селяни і ремісники. Польський шляхтич запросив торгувати до Умані греків, євреїв, вірмен, збудував новий замок. 1760 року місто здобуло Магдебурзьке право. Тут відкрилася синагога, католицький монастир, духовна школа. Але 1768 року, за часів Коліївщини, Умань пережила тяжкі часи і знову опинилася в занепаді.

Після смерті Франциска Потоцького місто перейшло у володіння його синові Станіславу. Він взявся відбудовувати Умань, заклав ландшафтний парк Софіївку. Його будували 6 років — з 1796 по 1802 рр. Станіслав подарував це рукотворне диво своїй красуні-дружині — гречанці Софії Вітт. Парк простягається на площі близько 170 га і досі вражає своєю красою і величністю. Його прикрашають мармурові статуї грецьких богів і богинь, філософів і поетів. Тут є ставки, фонтани, водоспади і навіть підземна річка Ахеронт, якою можна покататися на човні. У парку ростуть рослини з різних куточків світу. Мальовничими алеями і стежками Софіївки можна гуляти годинами, шарудіти опалим листям, милуватися красою краєвидів, годувати лебедів і качок.

1793 року Умань увійшла до складу Російської імперії, а через 40 років російська влада конфіскувала місто в родини Потоцьких. У другій половині XIX століття залізниця з’єднала Умань з Києвом та Одесою, населення міста значно зросло. Мешканці займалися переважно торгівлею і ремісництвом.

Історія Умані пов’язана з багатьма відомими особистостями. Тут народився український гетьман Михайло Ханенко, провів своє дитинство Микола Бажан, проходив військову службу Іван Котляревський, жив Сергій Волконський, бували Тарас Шевченко, Олександр Пушкін, Леся Українка. У місті розташована могила Цадика Нахмана — засновника брацлавського хасидизму.

На початку ХХ століття Умань перетворилася на типове єврейське містечко. З 30 тис. мешканці міста 21 500 становили євреї. Перед Другою світовою війною Умань стала центром сільськогосподарського району. У серпні 1941 року місто окупували німецько-фашистські війська. Вони влаштували тут концтабір для військовополонених і євреїв. Звільнили Умань 1944 року.

Зараз місто живе тихим розміреним життям. У центрі збереглися стародавні будинки з вишуканою архітектурою. Проте багато будівель занепадають, фасади завішані кондиціонерами, позбавленими смаку рекламними вивісками. На жаль, така ситуація склалася в багатьох містах нашої країни.

Щороку у вересні Умань заповнюють тисячі хасидів-паломників. Вони з’їжджаються з усього світу, аби відзначити свято Рош Ха-Шана (єврейський Новий рік), відвідати могилу Цадика Нахмана і вшанувати його пам’ять. У цей час тихе українське містечко перетворюється на галасливе єврейське поселення. Вулиці заповнюють діти, молодь, літні хасиди в національному вбранні. Вони гуляють, їдять, моляться. Цьогоріч Умань відвідали близько 35 тис. паломників.