Як відомо в Софії Київській розташований саркофаг Великого князя Ярослава Мудрого. Але виявляється, що нині лежать там кістки лише його дружини Інгігерди. Куди ж подівся сам Ярослав зі свого міста Києва, яке він в свій час намагався перетворити на другий Єрусалим?

В 2009 вчені розпочали дослідження змісту цього саркофагу з метою дізнатись про зовнішність князя, його хвороби, вік, тощо. Та виявилось, що протягом останнього століття до них поховання відкривалось тричі.

За радянських часів ще в 1936 році вчені знайшли там рештки чоловіка, жінки та дитини. Через три роки кістки були доставлені до Ленінградського інституту антропології. Відтворенням обличчя Ярослава Мудрого тоді займався автор методики відновлення зовнішнього вигляду людини на основі скелетних залишків Михайло Герасимов. До сьогодні відомий результат його роботи - голова Ярослава із відчутними азіатськими рисами. Хто бачить її, одразу розуміє - Ярослав мав східні гени і взагалі виглядає, як… московський цар. Сучасні ж дослідники стверджують, що ні його нащадки, ні він ніякого стосунку до східного типу не мали. Принаймні вони точно не були схожі на царів московських, образ яких відомий із середньовіччя.

В 1940-му році рештки, які були вийняті із саркофагу, були повернуті в Київ. З того часу вважалось, що князь лежить там... Аж до згаданого 2009-го року. Висновок щодо належності кісток жінки, яка тепер самотньо лежить в саркофагу, саме княгині Інгігерді будуються на належності її антропологічних характеристик до скандинавського типу.

То ж куди поділись рештки Ярослава Мудрого, без яких, зокрема, неможливо переконатись у справжності його обличчя? За однією із версій рештки Ярослава знаходяться за кордоном в українській діаспорі, а саме в Українській православній церкві США. Але як вони могли потрапити туди із Ленінграду? Та й чому українська діаспора не іде на співробітництво з українськими вченими заперечуючи факт наявності у них кісток князя? Можливо й справді їх у них немає… То ж де вони? Чи не в Росії?

У вівторок в Києві відбулось відкриття першої в Україні виставки історичних фактів у інноваційному форматі, яку проводить телеканал «1+1» спільно з КМДА до Дня Незалежності України. На заході була презентована вже друга частина телевізійного проекту «Україна. Повернення своєї історії». Автори фільму представили також реконструкцію зовнішності Ярослава Мудрого в форматі 3D та порівняли його із роботою Герасимова. По рисам його обличчя абсолютно видно, що людина ця ніякого стосунку до східних коренів не мала.

Серед експонатів експозиції був представлений зокрема череп нащадка Ярослава мудрого - князя Дорогобузького Ізяслава Інгваревича. Автор проекту Акім Галімов, разом із творчою командою «1+1 Продакшн», розшукали та дослідили кістки Рюриковичей, які лишилися на території України. За їх словами ДНК-експертиза двох знайдених черепів була проведена у Данії, в одному з трьох найбільших у світі центрів вивчення ДНК. Команда авторів знайшла прижиттєві зображення нащадків Ярослава Мудрого на стародавніх печатках та у манускриптах, які зберігаються у Європі зокрема онука князя Ярослава – Ярополка. У відкритті презентації фільму взяла участь український музейник, генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська»  Неля Куковальська, яка безпосередньо керувала роботою з пошуку зниклих останків Ярослава Мудрого.

На заході автори і дослідники також представили реконструйований портрет гетьмана України Івана Мазепи. Та і тут не обійшлось без детективу. Існує єдине зображення видатного гетьмана, яке було зроблено за його життя, – на дзвоні, який був вилитий для церкви в Батурині. Цей дзвін в 20-му столітті був вивезений до Росії і зберігається в Оренбурзі. Знімальна група виїжджала до Оренбургу і зробила знімки зображення Мазепи. Автори першої частини фільму, яка була презентована рівно рік тому, провели розслідування, залучили криміналістів з МВС, які спеціалізуються на портретній експертизі, використали найсучасніші методики, для того, щоб відтворити образ гетьмана.

Бачимо, що питань тут більше ніж відповідей. Росія завжди крала нашу історію і тому нічого немає дивного в тому, що вона покрала і кістки. Щодо питань, які нам ставить випадок із зниклими кістками Ярослава Мудрого, «День» звернувся до автору фільму «Україна. Повернення своєї історії» Акіма Галімова.

- Акіме, так куди ж поділись рештки Великого князя київського Ярослава?

- В самому фільмі ми не фіксували пошуки останків Ярослава Мудрого. Цими пошуками ми займалися в поза знімальний період. Ми півроку намагалися з’ясувати де ж саме можуть залишитись ці рештки. Зокрема тривала праця із Нелею Куковальською, зустрічалися із представниками Міністерства культури, із американською діаспорою, зі священиками. На жаль неможливо навіть підібратися з якогось боку до вирішення цієї проблеми. Американська сторона говорить про те, що у них цих кісток немає. Тож ми ніяк не можемо вплинути на них чи залізти до їхніх фондів. Окрім того треба розуміти, що ця церква хоч і називається Українська православна церква США, насправді ніякого стосунку до нашої церкви вона немає, а саме безпосереднє підпорядкування до Константинопольського Патріархату. Держава США так само не може на них ніяк вплинути.  Але виявилось, що насправді не лише немає кісток Ярослава Мудрого. Зникли рештки більшості поховань князів тієї доби. В фільмі ми почали досліджувати зокрема і це питання. Дійшли до висновку, що ті місця поховання, які досліджувались в Україні протягом 150 років, були вивезені звідси до Росії. Там є ціле сховище кісток. Зрозуміло, що тоді це була одна країна і тому рештки князів, як антропологічний матеріал, вивозились для дослідження у відповідних інститутах. Але проблема в тому, що назад вони далеко не завжди повертались і результати цих досліджень знайти важко. Виходить, що до нас приїздили якісь російські археологи, а після них залишались порожні гробниці. Хто робив ці дослідження і де результати тих досліджень зовсім невідомо. Для нас – українців – це не просто останки людей. Це останки визначних постатей історії нашої держави. Історії, яку Росія намагається привласнити собі.

- На виставці присутній 3D портрет Ярослава Мудрого. Він суттєво відрізняється від результатів роботи Герасимова. Як ви відтворювати образ князя?

- Ми представили 3D реконструкцію обличчя Ярослава Мудрого за методикою суб’єктивного мистецтвознавчого портрету, як її називають криміналісти. Тут є два напрямки. Перший - суто антропологічна реконструкція, коли по кістах відтворюється зовнішність людини. Вона є найбільш достовірна із всіх можливих. Друга методика походить від того, коли немає черепу, як у нашому випадку, то можна використати згадану суб’єктивно мистецтвознавчу експертизу. В даному випадку збирається комплекс джерел, комплекс характеристик, про які відомо щодо цієї людини. Піднімаються історичні джерела, обличчя найближчих родичів і виокремлюються спільні риси. Піднімаються прижиттєві зображення. Все це аналізується і на базі цього комплексу джерел створюється збірний образ. У багатьох людей виникає питання: наскільки такому образу можна довіряти? Спеціалісти криміналістики нас запевнюють, що ми можемо довіряти цьому зображенню. Звісно, ми не можемо на 100% стверджувати, що Ярослав виглядав саме так. Але це найбільш наближений образ з усіх наявних на сьогоднішній день.

- Але ж як бути з роботою Герасимова?

- Ми не «розбомбили» скульптурний портрет, який створив Герасимов. Він є світовою постаттю в галузі антропології і є одним із засновників цієї методики. Тому ми довіряємо тим даним, які мають суто науковий характер в його дослідженнях. Це, наприклад, обміри черепа Ярослава Мудрого. І ці дані криміналістами використані при створенні нашого портрету Ярослава. Але коли людина відтворюється по кістках, то окрім антропологічної реконструкції додається так звана зовнішня візуалізація, тобто те про що не можуть сказати кістки, зокрема, бороду, певні риси обличчя, зморшки, тощо. І от коли до образу Ярослава додається борода, шапка та інші елементи візуалізації, тоді й довершується той образ який і впливає на висновки глядача. І ось до цього етапу роботи Герасимова у нас велике питання. Тому ми й опрацювали величезну кількість джерел для того, щоб зрозуміти яким мав бути образ Ярослава.

- Фактично Герасимов зробив із Ярослава Мудрого азіата. Ваша робота доводить, що він не походить зі східних кровей.

- Так. Але я гадаю, що така стилізація образу Ярослава під східного правителя робилась не для того, щоб довести, що наші князі пішли зі сходу, а для ототожнення знайомим росіянам образам царів. На обличчі, яке відтворив Герасимов, Ярослав має монголоїдні риси. В фільмі ми аналізуємо те, як російська машина працювала на створення міфів. Є така книжка «Царський титулярник» - збірник зображень російських правителів, який був виданий за царя Олексія Михайловича в 17 столітті. В цій книжці окрім московських царів додані князі доби Київської Русі. Всіх князів Київської Русі там зробили схожими на Олексія Михайловича та на інших московських царів. Це робилось для того, щоб показати, що все це одна історія і що нинішній цар є нащадком князів київських. Коли ми почали піднімати документи, то з’ясувалося, що цей «титулярник» використовувався Посольським приказом, тобто відомством на кшталт нинішнього Міністерства закордонних справ Росії. І коли приїздили якісь посли іноземних держав в Московське Царство, то їм показувати цей «титулярник» доводячи, що у них давня історія. Теж саме, на наш погляд, сталося і у випадку роботи Герасимова над скульптурним портретом Ярослава Мудрого. Його не те, що хотіли зробити азіатом, скільки більш схожим нам московських царів. Український архітектор і історик мистецтва Олекса Повстенко знайшов фреску в Новгородському соборі, на якому був зображений батько Олександра Невського, і ця фреска один в один є образом Ярослава Мудрого роботи Герасимова. Отже немає сумнівів, що Герасимов відтворив обличчя Ярослава по його кісткам, але ті матеріали, які він використовував потім піддають сумніву кінцевий образ князя. В Росії, а саме в Історичному музеї Москви, зберігається Збірник Ярослава, який був замовлений його сином, де присутня мініатюра зі всією родиною князя. Так ось навіть там зображення князів зовсім інші. Вони там виглядають не по-азіатські, а абсолютно по-європейські. Я не вірю, що Михайло Герасимов не знав про наявність цього збірника. Скоріше всього не варто забувати в які часи жив Герасимов – це час правління Сталіна.