Цього року наша держава відзначає 100-річчя Української національної революції 1917—1921 рр. З нагоди такого ювілею Президент України Петро Порошенко проголосив 2017 рік Роком Української революції 1917—1921 років.  Днями цю знаменну для нашої країни історичну подію вшанували імпрезою, що відбулася в Українському домі.

Подія об’єднала одразу три значні прем’єри: документального фільму «За Україну, за її волю! Миттєвості української історії», фотолітопису «За Україну, за її долю, за честь і волю, за народ!» та фотовиставок «Постаті Української національної революції» і «Сто перемог України». 

Захід розпочався символічно — спільним виконанням гостями Національного гімну України. Ведучим імпрези був міністр культури України Євген Нищук. Під час виступу він відзначив, що події революції стали початком українського державотворення, тому «дійсно було справедливо у 1991 році не просто проголошувати незалежність України, а проголошувати її відновлення».

Режисер і автор фільму «За Україну, за її волю!» — документаліст Сергій Буковський. Хоча, за його словами, цю роботу було б правильніше назвати кіноматеріалами, які він разом із колегами зібрав і відреставрував. Разом вони оцифрували плівки сторічної давнини. 

Тож провівши таку копітку та складну роботу, під час виступу Сергій Буковський звернувся до сьогодення, наголосивши на проблемах сучасного українського архіву. «Я думаю про те, що наші нащадки подивляться через сто років про нас. І тут є певні проблеми. Я не хочу сьогодні розповідати про сумне... Але наш архів, який доклав дуже багато зусиль для того, щоб це показати й зробити, потерпає від бідності, працюючи на обладнанні часів Микити Хрущова. Так не може бути», — сказав режисер.

Публіка, що зібралася в Українському домі, мала змогу одразу переглянути фільм. На початку стрічки зі вступним словом до глядачів з кіноекрана звертається Герой України, публіцист, правозахисник і дисидент Левко Лук’яненко. Він, зокрема, сказав, що ці окремі кадри з революції 1917—1918 рр. «можна вплітати в послідовний розвиток подій, бо це документальні свідчення і цеглини, які можна далі доповнювати з інших письмових джерел і на основі яких будувати справжню історію України».

Левко Лук’яненко робить короткий екскурс в історію, згадавши про причини початку революції. «Оглядаючись назад, мушу сказати, що українці протягом століть боролися за відродження своєї державності. Це не вдавалося. Перша світова війна і зречення царя Миколи II розколихнули все суспільство, і в цих умовах кожна національна група мала можливість проявити себе».

Звісно, Левко Лук’яненко згадує і про те, що стало причиною поразки змагань. Він відзначає, що творці тодішньої Української Народної Республіки (УНР) не звільнилися від соціалізму і російських ідей, адже у другій половині XIX століття панував період соціалізму, і ця течія стала своєрідною модою. «З другого боку, соціалізм не відчував глибинної різниці між азіатською Московією і європейською Україною, тому були ілюзії стосовно того, що можна добитися своєї державності і можна це навіть зробити в межах федерації з Московією, Росією. Це незрілість нашої політичної еліти. Ви пригадуєте роман Яновського «4 шаблі»: чотири брати пішли в чотири армії. Ось рівень національної свідомості України. Тому УНР не відстояли. Московія відновила окупацію України і на 70 років обернула нас на рабів», — сказав Левко Лук’яненко. 

«Ми з вами зараз щасливі люди, бо є свідками відродження української нації, формування політичної нації. Якщо в 1917—1920 рр. українці були етнічною нацією: любили борщ, ковбасу, сало, пісні, вишиванку і т. д., то тепер формується політична нація, — наголосив Левко Лук’яненко. — Тому зараз боротьба за державність стає ідеєю все ширшого і ширшого кола українців. На наших очах розширюється ідея відродити все українське, повернутися до духовних джерел України на основі ідеї української політичної нації».

У кіноматеріалах відображені й справді унікальні історичні кадри, зокрема парад вільного козацтва на Софійській площі, парад військ Української Держави, військовий огляд відділів українського козацтва. Крім того, є й унікальні кадри провідників української революції, на яких зображені члени уряду УНР, Голова Центральної Ради Михайло Грушевський, Гетьман України Павло Скоропадський, Голова Директорії УНР Симон Петлюра, Полковник корпусу Січових стрільців Євген Коновалець та інші. Також у фільмі можна побачити кадри Лютневої революції в Російській імперії, що й стала поштовхом до початку Української революції, та бойові дії під час Першої світової війни.

Після перегляду стрічки голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович зазначив, що «дуже важливо, що цими днями Україна на державному рівні відзначає століття Української революції. Таким чином Україна поступово повертає собі надзвичайно важливу частину своєї історії, державотворчої спадщини».

Володимир В’ятрович звернув увагу на те, як важливо відзначати протягом наступних чотирьох років на державному рівні ті дати, які позначають події, що відбулися після початку Української революції у березні 1917 року, наприклад 100-ліття українського уряду, 100-ліття Збройних сил України, 100-ліття Академії наук України, Національного банку та інших структур, які творили українську державу.

«Крім політиків, державних діячів, громадськості, які повинні включитися у відзначення століття революції, дуже велику роботу мають провести історики, які мають розповісти українському суспільству про те, що відбулося тоді у 1917—1921 рр., що наші попередники зробили правильно, а що неправильно, щоб ми не повторили цих помилок», — наголосив Володимир В’ятрович.

Проект вдалося втілити в життя завдяки низці родин меценатів. Організаторами заходу в Українському домі стали Всеукраїнське товариство «Меморіал» ім. В. Стуса, Національна світлинотека «Українська мить», Мистецький фонд імені Короля Данила, Благодійний фонд «Відродження України», Видавничий дім «Ін Юре».

Зокрема, голова Всеукраїнської правозахисної організації «Меморіал» імені Василя Стуса, перший віце-прем’єр України Степан Кубів повідомив, що на цей проект не було спрямовано жодної державної копійки. За його словами, до втілення цієї ініціативи долучилися більше двох тисяч людей.

«Оцінюючи події сторічної давнини, ми простежуємо тяглість українців до державотворчих і визвольних традицій. Спадкоємність сучасної української державності передусім постає через державну символіку і національну валюту, яку ми прийняли від УНР», — сказав Степан Кубів. На його думку,  найбільшим здобутком Української національної революції є проголошення соборності українських земель  22 січня 1919 року, яке стало «безальтернативним прикладом єдності українського народу».

На фотовиставці було представлено 100 найвизначніших подій з історії української держави — від 4 березня 1917 року, коли було створено Українську Центральну Раду, аж до 26 січня 2017 року, коли український математик Марина В’язовська отримала престижну математичну нагороду «Премія Салема-2016», розв’язавши задачу, над вирішенням якої вчені працювали кілька століть.

Степан Кубів повідомив, що представлену виставку світлин і фільм мають побачити в інших українських містах і, зокрема, школах.

«ЦЕ ТИСЯЧОЛІТНЯ ТРАДИЦІЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ»

Володимир ОГРИЗКО, екс-міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.):

— Мені особисто, коли я був школярем і студентом, втовкмачували в голову, що це була громадянська війна. І що найжахливіше — російські історики й досі не розуміють, за що, власне, ми тоді боролися. Нещодавно я відвідав один міжнародний семінар, де були присутні російські історики, і вони прямо запитали: «Про яку революцію ви говорите? У вас же була громадянська війна». А я їм відповів, що це, здається, була перша у XX столітті агресія проти України. Вони на мене дивилися так, начебто я прилетів із Марса. Але, на превеликий жаль, такі думки поширені і в нашому суспільстві.

Розповісти про те, що таке наша історія, наша боротьба за незалежність, що це не щось, що впало з неба, а тисячолітня традиція незалежності, тисячоліття волі та свободи, це надзвичайно важливе завдання для всіх нас. І тому той товстезний том історичних документів і фотографій — це те, що будуть використовувати і вчителі, і викладачі вищих навчальних закладів, і просто люди, які будуть цікавитися нашою історією. Тому я вважаю, що це надзвичайно важлива і потрібна справа.

«ЙДЕТЬСЯ ПРО РОБОТУ З УНІКАЛЬНИМИ АРХІВАМИ»

Сергій ПРОСКУРНЯ, режисер:

— По-перше, я дуже люблю творчість Сергія Буковського. Це людина, яка багато років поза всіма політичними, історичними віяннями несе свою тему в мистецтві. Він один із тих у світовій історії документального кіно, який піднімає документалістику в мистецький акт.

Він — це відчуття ритму, це візуальна пластика, драматургія, безмежна глибина смислів, поліфонізм. Це ті якості, які не просто характерні для нього, а є його сутністю, творчим почерком. Якщо я бачу документальний фільм, не знаючи в титрах, хто автор, я впізнаю фільми Буковського.

Неможливо переоцінити чи недооцінити представлений сьогодні проект. Йдеться про роботу з унікальними архівами. Мені було мало, хотілося ще. Але, можливо, це теж один з режисерських задумів, коли публіка мусить виходити після фільму з бажанням дивитися ще і передивлятися.

«МИ ЩЕ МАЄМО ШАНС ЗРОБИТИ ВИСНОВКИ»

Євген НИЩУК, міністр культури України:

— Загалом я люблю ту добу, наприклад, у літературі. У мене триває вистава за Винниченком «Момент кохання».

Я люблю ту добу, бо вона пройнята таким схожим відгомоном, який я відчував навіть під час майданів. У нас люблять рахувати революції, але ми забуваємо, що перша українська революція була 100 років тому.

Звичайно, це доба, яка потребує ще великого висвітлення. Вона є дуже романтичною і дуже прийнятною для молодого покоління. Дуже важливо, щоб зараз були створені цікаві книги, фільми. Я радий, що саме в цей час почалися зйомки фільму «Таємні щоденники Симона Петлюри», які розпочав Олесь Янчук. Це саме цікавий пласт. Він демонструє урбаністичну частину, мислення, дуже свідомі речі, які відбувалися ще сто років тому в українському державотворенні. Це дуже емоційна сторінка, яка посилює наше прагнення відбудови української державності.

Не можна казати однозначно, що ми не зробили висновків з тих подій. Ми ще маємо шанс зробити ці висновки. Аналітика дій кожного діяча: Грушевського, Винниченка, Скоропадського та багатьох інших — це той момент, який дає нам можливість сказати: шановні, зараз не дамо деяким речам повторитися, щоб та чи інша система знову не відкотила нас на багато років. Це є момент усвідомлення того, як зберегти українську державність і Україну в цілому.