Форум видавців у Львові сьогодні досяг свого екватора. І кульмінацією дня, безумовно, стала презентація новинки газети «День» «Корона, або Спадщина Королівства Руського». Читачі почали збиратися поруч із Дзеркальною залою Палацу Потоцьких ще задовго до початку, а коли захід таки розпочався, багатьом присутнім забракло місць. Видання представляли автори й головний натхненник та ідеолог книги головний редактор газети «День» Лариса Івшина. У ролі модератора виступила директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка», відданий друг «Дня» Ірина Ключковська. Не забули про свою альма-матер і численні випускники Літньої школи журналістики «Дня» не лише зі Львова, але й з інших міст. Інтерес до презентації виявили представники львівських та національних ЗМІ. Гості заходу намагались не пропустити жодного слова авторитетних доповідачів, а ректор Львівського національного університету імені Івана Франка Володимир Мельник навіть пообіцяв долучити газету «День» до вченої ради історичного факультету!

«Хочу подякувати нашим читачам, авторам, партнерам, натхненникам, без яких дуже багато наших проектів не були б реалізовані, - розпочинає свій виступ головний редактор газети «День» Лариса ІВШИНА. – Переконана, що вдячність – це найважливіша аристократична риса. Водночас невдячність – найгірша рабська риса. Щоб випростатися з нашого теперішнього стану, ми повинні навчитися бути глибоко вдячними.  Ми повинні бути вдячними за ті сили, енергію, яку нам дають інші люди, щоб ми могли робити нові кроки. Книга «Корона, або Спадщина Королівства Руського» - це також вдячність. Коли вчора ми проходили повз пам’ятник короля Данила, я сказала, що він довго її чекав. Дуже рада бачити сьогодні випускників нашої Літньої школи журналістики. Мрію передати наші здобутки, нашу роботу в їхні руки. Деякі з них уже готові зрозуміти і сприйняти це. Прийняти цю надзвичайно велику відповідальність.

Останні 25 років позначені великими змінами, турбулентностями, колотнечами. Щоб поставити актуальні та значущі для суспільства питання у вертикальну площину, потрібен справжній «домкрат». Ми нарешті повинні говорити про сутнісні речі. Коли наша Літня школа після сесії залишає своє комфортне життя і місяць проводить у редакції, а потім долучається ще й до книготворення, я вважаю, що це дуже обнадійливий знак. Про Данила та його столиці Холм, Володимир і Галич ми писали за допомогою наших постійних висококласних авторів. Але є серед наших авторів зацікавлена історією студентка. Вона поїхала в спеціальне відрядження у Галич, поспілкувалась зі знаковими людьми і в результаті написала прекрасний текст. Водночас знаний історик Юрій Терещенко написав для нас блискучий трактат про сутність монархічної ідеї, її місце в політичному житті Україні. Комусь це може видатися екзотикою, але ми живемо і робимо газету в реальному житті. Але також ми не забуваємо про ті важливі речі, над якими замислювались покоління українців до нас і за які боролися найбільш передові люди свого часу.

Вільгельм Габсбург, відомий як Василь Вишиваний, був викрадений з Відня НКВД уже в кінці 40-х – це не так давно. Це людина, яка хотіла бачити Україну конституційною монархією, на зразок інших європейських країн, які сьогодні є нашими орієнтирами. Це зовсім близька історія. Але яка ж невідома! Чи пошанований як слід сьогодні Василь Вишиваний в Україні? А чи пошанована і вивчена спадщина Скоропадського, Липинського? Коли ми кажемо про те, що ми спадкоємці УНР, то яку УНР маємо на увазі – руйнівну чи будівничу? Там дуже багато того, що можна назвати покинутими питаннями. Покинуті питання, як говорять наші вчителі і натхненники, завжди нас наздоганяють і не дають рухатися вперед. Хто правий – Донцов чи Липинський? Що доброго в Донцова, а що неодмінно варто взяти за орієнтир у Липинського? Чому ми здійснюємо декомунізацію по-більшовицьки і не пояснюємо людям, хто ці люди, на честь яких ми називаємо вулиці? І ще багато-багато питань порушено в роздумах наших прекрасних авторів, яким я безкінечно вдячна. Йдеться про сміливість інтелектуалів відкласти свою нагальну роботу, якої завжди море, і підключитися до нашого натхненного книжкового проекту.

У своїй передмові я роблю багато екскурсів у своє дитинство, в часи, коли до мене залетіло багато «осколків» давньої та новітньої історії. Я роблю це навмисно, але не для того, щоб лише спростити. Як сказала одна з перших читачок передмови, дівчина, яка раніше була доволі далекою від історії, - завдяки цьому книга стає близькою і не буде відлякувати. Якщо сьогодні спробувати говорити з нашим суспільством про конституційну монархію, то, напевно, не всі будуть готові підтримати цю розмову. Але я сподіваюсь, що воно не злякається, зацікавиться і замислиться над тією спадщиною, яку підготували нам наші попередники. Тільки наша готовність визначить можливість опанувати її. Завдяки співробітництву з надзвичайно талановитою художницею Анною Гаврилюк, яка працює над нашими проектами багато років, ми створили набір листівок. Кожна з них невипадкова. Тут і репродукція Холмської чудотворної ікони, яка знаходиться в Луцьку і свідчить за нас перед цивілізацією. Це – ікона, яка свого часу перебувала в Десятинній церкві! Є тут і герб Волинсько-Галицької держави. Українська держава – це «трансформер», який у різних формах проіснував від Королівства Руського до Речі Посполитої і Литовського князівства, через Червону імперію і до відродженої незалежності. Але завжди був український народ, зберігалася ідентичність і мова. Серед листівок є вишиванка з села Чагрів поблизу Рогатина, на якій зберігся лев з тризубом Володимира і короною Данила.

Мені здається, у цьому випадку будь-які коментарі зайві. Маємо шанувати ці речі, бачити їх у нашому народі. Липинський казав, що аристократизм і нова еліта – це не «голуба» кров і не «біла кість», а все діяльне та енергійне, що є в народі. Ми працюємо над тим, щоб це діяльне, енергійне отримало свою корону».

«КОРОНА» АДРЕСОВАНА ВСІМ НАМ, КОЖНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ РОДИНІ, КОЖНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ДИТИНІ В ШКОЛІ ТА УНІВЕРСИТЕТІ»

«Для мене велика честь модерувати цю зустріч. Вважаю, що  вихід цієї книги – це знакова подія в історії нашої журналістики і в історії країни загалом, - продовжує директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» Ірина КЛЮЧКОВСЬКА. – Маю велику приємність привітати головного редактора газети «День» Ларису Івшину у нас у Львові на Форумі видавців та подякувати їй та всьому колективу видання за те, що ви тримаєте руку на пульсі, заохочуєте нас працювати та йти правильними стежками. Дякую Ларисі Олексіївні за те, що вона є в нашому житті. Сьогодні ми презентуємо унікальне видання. Коли вчора Лариса Івшина запитала мене про обкладинку видання «Корона, або Спадщина Королівства Руського», я відповіла, що це прекрасна і водночас скромна дизайнерська робота. Для мене дуже важливо, що вона у таких стриманих кольорах. Ця обкладинка ніби говорить нам, що в нашій історії багато темного, але є й ясна частина, яка нагадує стіну фортеці чи палацу, - її значно більше. На світлій частині зображено маленьку корону, яка дивиться на нас крізь тисячоліття. Але «Корона» - це не тільки форма, але й глибокий зміст. Ви будете здивовані глибиною її змісту!

Авторами цієї своєрідної колективної монографії є кращі з кращих. Колектив, очолюваний Ларисою Олексіївною, йшов до цієї книги дуже довго. Серія Бібліотеки «Дня» - це не випадкові речі, всі видання пов’язані. «Корона» адресована всім нам, кожній українській родині, кожній українській дитині в школі та університеті. Бібліотеку «Дня» можна сміливо рекомендувати для інтеграції в освітні процеси. Вона повертає нас із глибокої амнезії. Це потужна зброя, яка допомагає нам подолати комплекси меншовартості, які розвинулись упродовж століть, коли нас тримали за горло і по краплі вичавлювали з нас нашу історію. Я рекомендую розпочинати знайомство з  книгою з уважного прочитання слова до читача головного редактора «Дня» Лариси Івшиної. Тут акцентовано ключові речі, тут є роз’яснення нам усім, як сприймати нашу історію, як відкривати її таким чином, щоб у кожного з нас з’явилася гордість за нашу велич. Адже вона справді є! Вона є в цій книзі. Це книга про аристократію, про те, як її виховувати  і плекати. Це історія про нашу минувшину, яка дає нам надію на спроможність нашого майбутнього повернути нам нашу велич та європейськість. Особисто я проковтнула нове видання «Дня» буквально за півтора дня!».

«МИСЛЯЧІ УКРАЇНЦІ ВІЗЬМУТЬ З ЦІЄЇ КНИГИ ДУЖЕ ВАЖЛИВИЙ УРОК»

«Чому треба читати цю книгу? Що вона дає? – запитує редактор рубрики «Історія і я» газети «День», один з упорядників книги Ігор СЮНДЮКОВ. - Перш за все хочу зазначити, що ми прагнули, щоб книга була струнка, вибудована не в певному догматі, але в певній системі історичної ідеології. Ця книга - скарб, і від вас  залежить, наскільки ви скористаєтесь цим скарбом. Хочу сказати одне: треба брати «лопату» і добряче працювати. Якщо «копати», то що можна побачити? Перший шар - зовнішній. Це багато важливих та цікавих фактів про Королівство Руське. Також читач дізнається про історію Великого Князівства Литовського, значно більше, ніж ми знаємо про нього. Великою мірою - це наша українська держава, і, по-друге, це держава європейського штибу, тому що в 14-15 ст. великий князь литовський брав офіційні договірні зобов'язання перед громадянами. Великий  князь литовський, який очолював величезну імперію, домовлявся на договірній основі зі своїми співгромадянами - чи на теренах українських, чи білоруських, чи литовських. Це європейський підхід, який був на наших землях ще 500 з лишком років тому.

Далі йдуть цікаві розділи про Україну й Річ Посполиту, про державні проекти, виразником яких, приміром, був Станіслав Оріховський-Роксолан. Також ми приділяємо багато уваги в книзі Липинському, життю Василя Вишиваного. Також ми аналізуємо причини, через які конституційні монархії  як в історії, так і сучасні є такими стійкими й життєздатними. Тут варто сказати, що Лариса Олексіївна зробила можливою дискусію про конституційну монархію в сучасній Україні. Обов'язково цю тему треба зробити предметом суспільного обговорення. Це буде дуже серйозна реформа в Україні. У всіх конституційних монархіях Європи і не лише провідну роль у політичному житті відіграють парламенти. За всієї поваги до короля та королеви, які виконують дуже важливу функцію, консолідують ці монархії і висловлюють інтереси всіх суспільних верств, король та королева навіть не можуть укласти шлюб без згоди парламенту й уряду. Це предмет для обговорення безвідносно до того, чи буде реалізована ця ідея матеріально. Але все одно, це сприятиме кращим змінам. Прошу читачів звернути увагу на окремий розділ, де представлено дуже важливу концептуальну статтю, трактат пана Юрія Терещенка. Це, по суті, стисла політична історія України, з нових позицій. Не менш важливою є стаття Оксани Пахльовської – нашого багаторічного автора. Вони спонукають до роздумів, обговорення, концептуального зважування і дій. У кожного читача свої висновки, які він зробить після прочитання книги.

Мої висновки такі: лихом для України були: а) зарозумілість еліти і зневажливе ставлення до народу, б) деградація народу. Але й перше, і друге - два боки однієї медалі. І особливий негативний, трагічний наслідок мав розкол еліти, який не раз у нас траплявся і в козацькі часи, і в часи Мазепи, і пізніше. Дай Боже нам уникнути цього лиха. Люди, молодь та мислячі українці, я впевнений, візьмуть із цієї книги дуже важливий урок, не обмежуючись лише тим, про що я сказав».

«КНИГА ПОВЕРТАЄ НАМ ТИСЯЧОЛІТНЮ ІСТОРІЮ, ІЗ ФАКТАМИ»

«Лариса Олексіївна володіє унікальним талантом поєднувати різних авторів та об'єднувати їх спільними смислами, - розповідає проректор з науково-педагогічної роботи, євроінтеграції та роботи зі студентами Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Анна ДАНИЛЬЧУК, авторка однієї зі статей у книзі. - Сьогодні вже не одноразово говорили про передмову, так от, передмову можна просто переписувати! Там три концентровані смисли, які я взяла для себе. Наша тисячолітня історія. Ми дуже часто говоримо про 26 років, «молоду країну», маленький досвід, великі помилки... Але книга повертає нам тисячолітню історію, із фактами. Другий важливий фактор – це, напевно, те, що ми - країна-«трансформер». І дуже часто цей фактор використовують як певний недолік держави. Мовляв, то була Київська Русь, то було Князівство Литовське, а де ж і коли була Україна? А мені здається, що книга дуже яскраво показує, що оця риса країни-«трансформера» насправді є унікальною. Вона доводить незнищенність нашої держави. Ми знаємо найголовніше: спадок - це не тільки матеріальне, а й якість та курс, які видатні правителі того часу вказали нам.

Переходячи до власного досвіду, хочеться сказати, що коли я пішла в перший клас, це був перший рік української незалежності. І з досвіду батьків, і сама я пам'ятаю, як моя вчителька не знала, про що вести виховну годину. Тому що перед тим нам десятиліттями говорили про Леніна, якісь комуністичні ідеали, а тут 1991 рік, і складно щось нове вигадати. І вона розповідала про Шевченка. Але вона говорила такими самими кліше, як колись розповідали про Леніна. Сьогодні після жахливих втрат, революції ми, на жаль, беремо і повторюємо попередню модель, але в інших формах. І ось тут книга «Корона» приходить на допомогу! І краще, ніж Лариса Олексіївна, не скажеш: «Тут є оптика, яка допомагає роздивитися, що в історії вже є мільйони пройдених сценаріїв, відмінних від близької у часі, але далекої в душі комуністичної епохи». Але я бачу тут й інший зміст. Це також оптика, яка допомагає знищити ворога. Будучи не професійним істориком, писати про рідне місто Луцьк, яке було другою столицею Великого Князівства Литовського, було дещо складно, але так сталося, що історія завжди підказує. Луцький замок, який ви знаєте з гривневих банкнот, у самому Луцьку знають як Замок Любарта. І ось тут теж ключове послання книги: у міста, у замка, в України - повинен бути господар. Не адміністратор, не менеджер, а от власне господар.

Зараз чиновники не губляться, подорожуючи з міста до міста, бо обласні державні адміністрації всюди виглядають однаково. В цьому є теж великий недолік, тому що наше оточення впливає на те, як ми мислимо. Мені здається цікавою паралель між королем Данилом та Вітовтом. Обоє зробили дуже багато для розвитку своєї держави. Обоє готувалися до коронації, але так і не дочекалися своєї корони. Але, можливо, вони її таки отримали, адже корона - це теж своєрідна метафора, яка полягає в тому, що збережено традиції, історію та курс. І на завершення хочу подякувати Ларисі Олексіївні за її сміливість продовжувати цей курс».

Під час презентації слово отримала і, мабуть, наймолодша авторка статті у книзі − цьогорічна «літньошколярка» «Дня» Саша Кльосова.

«Я не звикла виступати перед аудиторією, не звикла до того, що моя стаття входить до цієї книги, що я вже майже працюю в газеті «День», - розповідає випускниця Літньої школи журналістики «Дня» Олександра КЛЬОСОВА. – Це, звичайно, історія маленької дівчинки, але без таких історій газета «День», можливо, й не могла б розвиватися далі, адже я вірю, що ми вносимо якусь нову віху, свою енергію, бажання. Коли пан Ігор Сюндюков дав мені завдання написати про місто Галич, про його історію, то першою була думка поїхати додому, а не до Галича... Але з допомогою Ігоря Радиковича у мене таки все вийшло. Лариса Олексївна є натхненником не тільки для газети, але й для молоді. Коли вона повідомила, що моя стаття увійде до книги, у мене почалася ейфорія, яка триває досі. Хочу написати про це пост до Фейсбука, але досі не можу підібрати слів… Дуже дякую!».

«КИЇВСЬКА РУСЬ НЕ ПЕРЕСТАЛА ІСНУВАТИ ПІСЛЯ МОНГОЛЬСЬКОГО ІГА»

«Єдина країна, яка допомагає нам летальною зброєю, - це Литва, - розповідає проректор з навчально-наукової роботи Національного університету «Острозька академія» й один з авторів книги Петро КРАЛЮК. – Литва – невеличка країна, яка зуміла вистояти проти російського монстра. Ще в 1990 році литовці проголосили незалежність, за що їм довелося заплатити кров’ю. На жаль, Україна зайняла тоді дещо вичікувальну позицію. Литовці кажуть: «Так, ми селянська нація». Це були люди, які практично не мали своєї аристократії, але в 1920 році їм вдалося створити свою державу. Перш за все вони створили міф про аристократичну Литву. Князь Вітовт писав руською мовою, вона була на його печатках, руською, фактично – українською, мовою написано Статут Великого князівства Литовського. Ми віддали свою історію не лише росіянам та полякам, але й литовцям, які сьогодні є нашими друзями. Литовці використали аристократичний міф і піднялися. Ми, на жаль, відсунули свій аристократичний міф на горішню полицю. Ми й надалі живемо козацьким, народницьким міфом, забуваючи про те, що в нас була блискуча аристократія. Попри все ми повинні віддати їй належне. Мені здається, що нова книга «Дня» виконує цю місію.  В підручниках історії нам розповідають про «монголо-татарську навалу», після якої нібито існували Володимиро-Суздальське, Новгородське й Галицько-Волинське князівства. Насправді Галицько-Волинського князівства не  існувало, це вигадка галицьких москвофілів. У історичних документах фігурує зовсім інший термін – «Русь», «Руське королівство». Київська Русь не перестала існувати після монгольської навали. Центр Русі перейшов сюди, на терени західної України в міста Володимир, Галич. Князь і королі, які правили тут, називали себе Руссю, королівством Руським. Це наша історія, якою треба пишатися, і про це теж є в книзі».

«БЕЗ ВІДНОВЛЕННЯ ІСТОРІЇ В НАС ДУЖЕ МАЛО ШАНСІВ»

«Для мене велика честь уже втретє брати участь у проекті газети «День», - розповідає екс-голова СБУ, один із авторів та меценатів книги Ігор СМЕШКО. – Історія – моє перше шкільне кохання, хоча свій науковий вишкіл я отримав у військових академіях. Газета «День» започаткувала велетенський процес. Ми перебуваємо в стані війни. Нас атакує держава, яку створили ми самі. Без України, Русі ніколи не було б Московії. Ми самі створили  монстра. Сьогодні він воює проти нас, зокрема й в інформаційній сфері. Колись у Вашингтоні доктор Бжезинський застерігав мене, що принаймні ще одному поколінню українців, можливо, навіть зі зброєю, доведеться захищати свою державу, адже Кремль ніколи не дозволить нам стати незалежною державою. Він сказав, що в бібліотеці Конгресу немає жодної мапи першої половини 18 століття, де є слово Росія, тільки Московія. «З вами у них є на тисячу років довша історія і генофонд, прив’язаний до Європи», - казав Бжезинський. Газета «День» уже багато років веде війну на інформаційному полі,  фактично беручи на себе функцію держави.

Моя скромна стаття в книзі називається «Корона чи ярлик». Також у Вашингтоні я вперше відкрив для себе написану Карлом Марксом критику історії 18 століття, в якій є такі рядки: «Історія Московії – це історія татарського ярма. Вона не має жодного відношення до величної готичної історії імперії Рюриковичів. А імперія Рюриковичів, Русь мала такий самий величезний вплив на появу таких країн, як Польща, балтійські країни, Туреччина, Україна. Московія ж, навіть після того як вона змінила назву, не стала нічим іншим, окрім раба, який звільнився від татарського поневолення і знову хоче мати рабів поруч із собою». Дві третини метрополії імперії Рюриковичів розташовано на території сучасної України. Коли нам нагадують про Володимиро-Суздальське князівство, слід згадати про Галію, яка також була частиною Римської імперії, але це була залежна, васальна територія, яка, безумовно, не має жодного права на спадщину Римської імперії. Росія триста років знищувала нашу історію і генетичний код. Зараз війна також іде значною мірою за історію та генетичний код. Ми абсолютно розійшлися з Володимиро-Суздальським князівством ще в 1168 році, коли Андрій Боголюбський вперше зруйнував Київ, пограбував 400 церков, виніс усі реліквії та оголосив, що Київ більше не є столицею Русі. Нам потрібно пам’ятати про це. Величезна подяка газеті «День». Без відновлення історії, відновлення свідомості у нас дуже мало шансів. Генерал Бонапарт говорив, що в одвічній боротьбі меча, суспільної думки і свідомості народу завжди буде перемагати суспільна думка і свідомість народу».

«СКЛАДОВОЮ НАШОГО МАЙБУТНЬОГО Є НАША ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ»

Звичайно, гості презентації охоче ділилися враженнями.

Головна мета «Корони» та всіх книжок Бібліотеки газети «День» – навчати. Не дивно, що презентацію відвідали чимало освітян. Зокрема, і ректор ЛНУ ім. Івана Франка Володимир МЕЛЬНИК, який поділився:

«Дуже цікава та змістовна презентація, під час якої говорили про концептуальні речі. Не було жодних повторень. Різні автори та упорядники говорили про свої підходи та свої бачення. Тут всі були щирими та відкритими. Газета «День» взяла собі метамету – реконструювати історію так, як вони її розуміють, з точки зору історії України, як незалежної Русі. Тому я дуже вдячний Ларисі Олексіївній та команді «Дня» за їхню працю.

Складовою нашого майбутнього є наша історична пам’ять. Очевидно, те, що пропонує колектив газети «День» із залученням молодих і знаних істориків, дає підстави говорити, що історія наша невичерпна не в інтерпретаціях, а в багатстві тих смислів, тих гуманістичних потенціалів, які в неї закладені. Вважаю, що ми повинні не тільки брати на озброєння те, що напрацьоване, зокрема, в цій книзі, а говорити про те, що вивчення історії, залучення історичної пам’яті до поведінки будь-якої людини є необхідною умовою становлення і зростання української державності. Це те, про що говорив Франко, закликаючи з етнічної маси творити національний організм, тобто систему, яка життєдайна, яка саморозвивається і відкрита до світу».

«ХОЧЕМО ДАЛІ ДІЗНАВАТИСЯ БІЛЬШЕ ПРО НАШУ ІСТОРІЮ»

Серед гостей презентації було чимало молоді. Наприклад, Марта Хархаліс і Вітослава Глагович, які ще першокурсниками відзняли відео «Львівська політехніка обирає «День» під час фотовиставки газети у травні. Тепер на презентацію книжкової новинки дівчата прийшли вже в статусі другокурсниць факультету журналістики. У черзі за автографом головного редактора вони поділилися своїми враженнями.

«Ми є фанатами газети «День», – зізнається Вітослава. – Звичайно, читали її попередні книжкові видання. Коли дізналися про вихід нової книги, відразу вирішили її купити, бо хочемо далі дізнаватися більше про нашу історію. Ми навчаємося на журналістів, тому розуміємо, що скоро почнемо також виконувати нашу місію перед суспільством. А газета «День» – правильний для нас приклад».  «Так-так, коли з’явилася новина про вихід «Корони», то навіть не сумнівалися, що купимо її, – додає Марта. – Я перед цим читала книгу «Сестра моя, Софія…». Вона мене дуже вразила. Історія тут показана доступно, не так, як в інших історичних книжках».

Більше про життя книг «Дня» на Форумі видавців – у наступних репортажах.

Після офіційної частини презентації команда «Дня» продовжувала перебувати в центрі уваги – охочих поділитися першими враженнями та подякувати за невтомну багаторічну працю виявилося чимало. Ціла черга вишикувалася і за автографом Лариси Івшиної.

Нагадаємо, новинку «Корона, або Спадщина Королівства Руського» та інші бестселери з Бібліотеки можна придбати на стенді №306! Чекаємо на вас у суботу і неділю і радимо поквапитись, бо перші продажі вже показують, що тираж книги може розійтися особливо швидко!