Основна локація, ярмарок традиційних ремесел, доповнена кількома тематичними програмами – фольклорною, лекційною, гастрономічною. Протягом чотирьох фестивальних днів відбуватимуться майстер-класи, презентації та кінопокази. Команда Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал» запланувала також серію заходів під назвою «Простір глини», під час якої познайомить відвідувачів із глиною не тільки як з матеріалом, а й як з історичним феноменом.

Фестиваль стартував 19 травня. Близько 250 учасників з різних країн привезли до «Мистецького Арсеналу» свої багатства і тепер з радістю діляться не тільки виробами, але і розповідями про процес їх виготовлення та іншими цікавими історіями.

ЧИМ БАГАТІ УКРАЇНЦІ

Більшість майстрів презентують різноманітні промисли певних регіонів України. Один із найпопулярніших – гончарна справа. Керамічних виробів тут сотні – від свищиків та глечиків розміром з дитячу долоньку до величезних глеків, тарелів та полумисків. Вигадливі візерунки на них зачаровують, їх можна роздивлятися годинами, роздумуючи про зашифровані у них послання. Перед очима миготить калейдоскоп кольорів, і врешті ти перестаєш розділяти їх, насолоджуючись цілісним потоком орнаментів. Кілька гончарів виготовляють вироби просто біля своїх стендів. Здається, ніби це єдині острівки спокою та врівноваженості серед шумного та яскравого дійства.

«ЕтноСвіт» не міг обійтися без писанок – невід’ємної частини українського народного мистецтва. Писанкарка Ольга Сахно розповідає про власні джерела натхнення та ідей: «Головне – не відходити від мови, бо це основний код нації. Без мови немає ні духу, ні свідомості, не вистачає глибини та енергетики. Важливо також спілкуватися зі старшим поколінням, переймати у нього знання, щоб потім передавати їх своїм нащадкам. Справжній майстер у першу чергу думає саме про культурний код, який треба зберегти у своїй роботі, а не про заробіток».

Частина майстрів працює з деревом. Асортимент виробів широкий: від посуду до людських фігурок. Олександр Базалєєв та Микола Римар встигають спілкуватися з покупцями та водночас вистругувати ложки. Олександр розповідає, що на одну ложку витрачає близько трьох годин. Найскладніша частина роботи – вистругати її гладенькою та рівною, утім майстрові це чудово вдається.

Олена Морандо створює колекції з дерев’яних ляльок близько трьох років. Майстриня «одягає» своїх хлопців та дівчат в українські народні строї та називає їх мрійниками. Взагалі, багато майстрів представляють на ярмарку ляльки та обереги. Деякі зроблені з тканини, інші з ниток чи соломи, проте незалежно від матеріалу усі вбрані в народні костюми різних регіонів.

Звісно, ярмарок не був би повноцінним без головного елементу етнічної культури – одягу. Біля стенду «Центру дослідження та відродження Волині» стоїть ткацький верстат, де кожен може спробувати перетворити нитки на полотно. Голова цієї громадської організації Володимир Дзьобак розповідає: «Цей проект існує близько п’яти років. Ми вивчаємо автентичні речі, що створювалися з XVI століття і до нашого часу, і виготовляємо їх точні копії. Це не тільки одяг, а й взуття, волинські дукачі, про які ще кілька років тому майже ніхто не чув. Також допомогли видати дві книги про тогочасне повсякдення та волинський одяг». Поціновувачі народного вбрання обов’язково знайдуть собі одяг чи прикраси до смаку і на інших стендах «ЕтноСвіту».

З різних кутків ярмарку доносяться звуки, що зливаються в особливу симфонію. Тут і тонкі голоси сопілок, і бриніння кобзи, і дзвіночки, і солов’їні трелі свищиків. Незабаром інструментальну музику доповнили потужні голоси фольклорних ансамблів.

ВКРАПЛЕННЯ ІНШИХ КУЛЬТУР

Представляють свої вироби і кілька національних меншин України, зокрема кримські татари та болгари. Татарська кераміка вражає символічністю та розмаїттям форм і кольорів. Болгари дивують народними іграшками та національною приправою, запах якої доповнює атмосферу пряними нотками.

На запрошення організаторів на фестиваль завітали іноземні майстри, зокрема поляки, литовці, білоруси, грузини. Набір представлених ремесел загалом схожий на український, але є й цікаві відмінності. Ніна Роговська з невеликого білоруського містечка привезла свої гончарні вироби. Каже, що її колеги представляють тут різні білоруські регіони, не тільки Мінськ. 

«Я встигла побачити роботи багатьох майстрів, і дуже схвильована таким різноманіттям. Чудово, що усі такі неймовірні, особливі, і кожному тут знайшлося місце. Нас поєднали творчість і мистецтво, і це чудово, - ділиться враженнями Ніна Роговська. – Взагалі, я вважаю, що мистецтво – найзрозуміліша міжнародна мова. Нам нічого ділити, коли ми говоримо про мистецтво, адже тут відсутня політика. Це наше багатство, яким ми володіємо і яке можемо дарувати».

Усі грузинські майстри прибули з Тбілісі. Малкхаз Еремашвілі, що працює з бджолиним воском, також задоволений форматом заходу. «Ідея нам дуже подобається, інакше б і не приїхали. Тут ми знайомимося з іншими майстрами, співпрацюємо, навчаємося один в одного. Кожна така виставка дає щось нове: знання, досвід, враження. Я думаю, що це прекрасний ґрунт для нових ідей», - каже чоловік.

ЧАС ПОЧИНАТИ!

Ближче до вечора дня відкриття людей в «Арсеналі» більшає. На ярмарку з’являються чоловіки у національних грузинських костюмах. Вони прогулюються між стендами, потім зупиняються майже у центрі «Мистецького Арсеналу», кілька хвилин жваво спілкуються, а потім починають співати. Усі звуки, що до цього заповнювали фестивальний простір, стихають. Відвідувачі утворюють коло біля ансамблю і завмирають. Багатоголосся пробирає до кісточок. Чоловіки виконують дві пісні і дякують слухачам.

Незабаром «Арсеналом» починає рухатися інша колона. Це вже українські фольклорні виконавці на чолі з хлопчиком у ролі архангела Михаїла. Вони доходять до сцени і продовжують співати там. Усі, хто зібрався біля них, виконують гімн Євросоюзу – «Оду до радості». Після кількох виступів виконувачка обов’язків генерального директора «Мистецького Арсеналу» Наталія Заболотна дає «ЕтноСвіту» офіційний старт.

Доки зі сцени звучать пісні, ярмарок вирує. Гості у вишиванках збагачують картину фестивалю. Відвідувачі спілкуються між собою різними мовами, чудово розуміючи одне одного. Міжкультурний діалог у стінах «Арсеналу» розпочався, і нехай він не обмежується ні цією територією, ні датою завершення фестивалю – 22 травня.