Вчора у галереї «Лавра» було урочисте відкриття, багато гостей і нагородження переможців фотоконкурсу «Дня». Емоції вирували. Гості обмінювалися думками, ділилися враженнями, дискутували, знайомилися з авторами робіт. Галерея гуділа. Сьогодні ж – перший день роботи нашої фотовиставки, час побути наодинці зі знімками, зі своїм баченням року, що минув, пережити власні емоції. Коли нічого не відволікає. З самого ранку до галереї приходять люди. Хтось чекав на фотовиставку, хтось зайшов сюди випадково і залишився, комусь завітати сюди порадили друзі. Відвідувачі розглядають виставку вдумливо, повільно і переважно мовчки. Подовгу стоять біля кожного знімка. Дехто не може стримати сліз  біля фотографій із зони проведення АТО, дехто усміхається перед знімками з дітьми. У кожного – свої емоції і свої думки, свої спогади і свої висновки. Хтось сміється перед політичними знімками, хтось стоїть задумливо, а хтось швидше їх проходить, зосередившись на зовсім інших фотороботах і на зовсім інших обличчях. «Виставка вимагає тиші і часу на осмислення», – ділиться один з відвідувачів. Говорить, що поки не готовий поділитися враженнями чи обрати для себе особливий знімок – занадто багато емоцій і думок, які ще треба впорядкувати. «Суміш емоцій», – говорить, і йде вглиб залу, щоб його діалогу з героями світлин ніхто не заважав.  

Ще одна відвідувачка – Антоніна Гуткіна – вперше прийшла на фотовиставку «Дня», їй порадила клієнтка у салоні, де вона працює. Антоніну вразили фото, зроблені дітьми, бо вони яскраві і безпосередні. Цікаві також і фото з війни, каже дівчина, бо це – можливість побачити реалії країни, які не кожен може побачити.

Ця виставка, діляться враженнями відвідувачі, сильна, вона проймає. Не кожен готовий до неї, не кожен готовий пережити такі емоції. Але, попри страшні і драматичні знімки, ця виставка все ж таки про любов, вважають люди. Про любов до життя. І це – те, що не дає нам всім скотитися до Руїни.

«День» продовжує публікувати враження відвідувачів нашої фотовиставки.

Юрій КИЛИМНИК, автор «Дня», кандидат філософських наук:

– Пересвідчився, що фотовиставка «Дня» здатна вмістити величезну кількість Маленьких і Великих українців на своїх правдивих, хвилюючих, трагічних та оптимістичних світлинах. Я навіть хотів порахувати, скільки людей на цих фотографіях загалом. Але це дуже довго. Дякую редакції і особисто Ларисі Івшиній, низький уклін вам за таку важливу і копітку працю. Раджу редакції газети «День» стати волонтерами і подарувати копії цих знімків Національному музею історії України. Нас чекає нелегка доля, особливо найближчим часом. Але ми загартувалися у зв'язку з втратами, які нас супроводжують. Майдан, Крим, Донбас... Але наш народ готовий витримати все це. Споглядаючи ці фото, бачу оптимістичний прогноз розвитку України. Гадаю, втримаємося, якщо не впадемо у розпач. Нібито вважається, що українці вперті, готові терпіти різні труднощі і досягати свого. Але зараз, коли люди бачать, що політики не виконують обіцяне, вони розчаровуються. І це найгірше. Треба підкреслювати, що людям не варто забувати про свою відповідальність за тих, кого они обирали. А у принципі прогноз оптимістичний. Найбільше сподобалося фото «Тато йде на війну» Анни Чапали. Там, якщо вдуматися, видно, що ми готові, попри втрати, боротися і жити далі. Дуже сильний знімок.

«ФОТОГРАФІЯ – ЦЕ СПОЧАТКУ ВПЛИВ НА КОНКРЕТНУ ЛЮДИНУ, ЗГОДОМ – НА ВСЕ СУСПІЛЬСТВО»

Олександр ЗУБКО, фотограф, учасник фотоконкурсу «Дня»:

– Якщо зважувати, чого більше очікуєш: результатів конкурсу чи вражень від фотовиставки в цілому, то результати, призери – не так цікавлять. Я сам проводив конкурси протягом п’яти років і знаю, що це значною мірою – лотерея. Вважаю цікавішою саму виставку. Я відкидаю третину чи половину, яка є політичною, а лишаю те, що мені найбільш цікаве. Тому що це різні погляди, різні рішення, спостереження. Дуже цікаві для мене аматори, цікаві і колеги, які дають своє бачення на проблему. Але аматорів я можу не побачити просто так іншим разом, тому інтерес передусім до них. Вони не «забиті» штампами, яких від нас вимагають видавництва, диктує мода або колеги поруч. Вони можуть не мати технічної підготовки, але аматори – вільні. Їхні знімки можна виокремити серед професіоналів, якщо це не ідеальна композиція. Але якщо мова іде про спостереження, вуличну фотографію чи жанрову зйомку, тут розрізнити неможливо, бо тут і професіонал може відкриватись з невідомого боку. Можна знімати щось для себе, і воно буде зовсім не схожим на те, що знімаєш по роботі. Зазвичай я всіх закликаю брати участь у конкурсі. Найперше – це ревізія власного бачення та власних архівів, це корисна справа – повернутись у старе. Як водиться, коли вже все на конкурс відіслав, ще знаходиш щось уже для наступного року. Тому для мене особисто має значення сама участь у конкурсі. Бо це ревізія того, що я роблю. А через світлину людина може відчути, побачити, звернути увагу, порівняти з чимось. Якщо виходити з того, що якась цікава фотографія може вплинути на життя того, хто спостерігає, то таким може бути і життя цієї людини. Невідомо, як це складеться. На мій погляд, фотографія – це спочатку вплив на конкретну людину, можливо, згодом і на все суспільство.

«НОТКИ ОПТИМІЗМУ НА ФОТОВИСТАВЦІ БАЧУ В ДІТЯХ»

Ірина ВАННИКОВА, журналістка:

– Фотографії «Дня» завжди відображають те, чим дихає країна. Це - обличчя та імена року, тренд, який превалює в політичному, культурному та соціальному житті. Цього року – це війна, тому фотографії – тривожні, часом невеселі, вони викликають сльози, співпереживання, співчуття. Сподіваюсь, наступний рік буде іншим, й іншими будуть фотографії та наше життя. Я би хотіла, щоб це було життя з економічним зростанням, безвізовим режимом і, передусім, мирне. Якщо говорити про нотки оптимізму на фотовиставці, то я бачу їх в дітях. Крім того, мені дуже подобається дружина нашого Президента. Вона – це, мабуть, найкраще, що є сьогодні в українській політиці. Найбільше сподобались портретні знімки, передусім фото Марії Савченко – мами Надії Савченко авторства Івана Любиш-Кірдея. Це – мужня й самовіддана жінка. Родина Савченків, яка веде сьогодні боротьбу за звільнення Надії, це символічне явище для нашої країни. Символізм закладений навіть у їхніх іменах. Віра і Надія – символ нашої мужності і боротьби, символ нашої незламності. Переконана, що ми повинні підтримати цю родину усім засобами. Вірю, що Надія буде звільнена.

 «ЗГУСТОК» ПЕРЕЖИТОГО ЗА РІК ЗНОВУ ПОСТАЄ ПЕРЕД ОЧИМА»

Галина БАБІЙ, журналістка, ведуча програм «Українського радіо»:

- Другий рік поспіль Фотовиставка «Дня» – це страшенний біль, другий поспіль неможливо пройти повз фотографії, щоб у тебе при цьому не здригнулося все всередині. Недарма я весь час повертаюсь до картини, де в дерев’яних нашвидкуруч збитих трунах лежать наші красені, цвіт нації. Це – ті величезні жертви, які ми мусимо покласти за свою бездумність, байдужість та неповагу до самих себе, своєї Батьківщини та всього світу. Як і раніше, ми все ще залишаємося несвідомими й сліпими дітьми на свої землі. Сльози, які кожен відвідувач тут проливає, а мені здається, що байдужим не залишається ніхто, це – жертовне омивання наших душ від бруду, це – усвідомлення тих величезних жертв, які ми платимо за бездумне ставлення до свого життя та Батьківщини. І це – не пафос. Адже, коли ти живеш звичайним життям, ходиш щодня на роботу, в магазин, гуляєш в парку, то забуваєш про це. Коли ж приходиш на Фотовиставку «Дня», «згусток» пережитого за рік знову постає перед очима. Тоді ти розумієш, в який непростий час ми живемо, і як багато кожному з нас треба трудитися над власною душею, аби це все залишилося в минулому. На одній з фотографій боєць гладить озимину, яка пробивається крізь сніг. Він бачить паростки нового життя. А ось на знімку в трунах виносять хлопців з Дебальцевого… А мій племінник виходив з Дебальцевого й залишився живим. Попри все життя продовжується. Сподіваюсь, що навіть у найбільш чорних, трагічних картинах відвідувачі бачитимуть нотки оптимізму.

«ФОТОВИСТАВКА ГАЗЕТИ «День» - ПОВЕРТАЄ НАС ДО РЕАЛЬНОГО ЖИТТЯ»

Геннадій ДРУЗЕНКО, український правник, політолог, публіцист:

- На нинішній Фотовиставці «Дня» я побачив «живу» Україну. Багатьох зараз накриває якийсь песимізм, зневіра, виснаженість. А насправді, ми бачимо, що такі «паростки» ламають асфальт.

На цих світлинах Фотовиставки «Дня» життя пробиває мертвечину цієї системи, яка на очах не просто гине, а розкладається. Дуже тішить, що на відміну від більшості сучасних українських ЗМІ, ця фотовиставка не політична. На ній показано життя, яке вирує, виринає, плаче, сміється, страждає, сподівається. Один з «паноптикумів» України – це концентрація на політику, шоу, спорт і культуру. Однак, варто відзначити, що ця політика – неякісна. А ось фотовиставка газети «День» повертає нас до реального життя при всьому його розмаїтті. Це не може не обнадіювати.  Окремо хочу відзначити, що дуже приємно тут бачити багато молоді.  Це – свідчення того, що історія України відбувається не з пляшками і не в суді з Корбаном. Справжня українська історія – на цих фотографіях. 

«ФОТОВИСТАВКУ «ДНЯ» МАЮТЬ ПЕРЕГЛЯНУТИ І ГРОМАДЯНИ ЄВРОСОЮЗУ»

Чуа Теон БАН, Надзвичайний і Повноважний Посол Малайзії в Україні:

- Я не можу побувати в зоні конфлікту, але завдяки цим фотографіям, можна на 50% відтворити ті події, які  відбуваються на Донбасі, дізнатися про людей, які воюють за свою країну та про те, чим їм доводиться жертвувати.

Нині Україна переживає кризу і ці світлини якраз це показують. Події Майдану, ситуація на Донбасі, життя військових на передовій…  Але навіть попри похмурі, переповнені смутку фотографії, я тут зустрів і багато позитивних. На них – оптимізм українців, сподівання молоді та старших людей на встановлення миру. Я також відчув, що Україна – миролюбива країна.

Окремо я би відзначив фотографії, на яких зображено українську природу. Цікавими виявилися роботи і з повсякденним життям українців.

Гадаю, що Фотовиставку «Дня» мають переглянути і громадяни Євросоюзу – хоча б ті світлини, на яких зображені події на Донбасі. Таким чином, європейці змогли би дізнатися більше про те, через що доводиться щодня проходити українцям. Це було би не тільки чудовим піаром для цієї експозиції, але і дало би змогу такій «м’якій силі» захопити серця людей в Європі. 

«НА ЦИХ ФОТО Є НАДІЯ І ОПТИМІЗМ»

Петро КРАЛЮК, перший проректор з навчально-наукової роботи Національного університету «Острозька академія»:

- Це закономірно, що більшість фотографій так чи інакше мають стосунок до війни, яка відбувається на сході. Зрозуміло, що більшість облич на фото – це чоловічі обличчя. Іде війна. І це певно, що чоловіча справа. З одного боку, це сумно, тому що величезні зусилля країни, суспільства ідуть на те, щоб вести цю війну, підтримувати наших воїнів. Але з другого боку, як на мене, ця війна – це своєрідне очищення, певне переосмислення. Судячи з цих фото, які я побачив, є певна надія, певний оптимізм. Наприклад, Острозька академія вручила нагороду за фотографію Павла Паламарчука з назвою «Чистий четвер». Там зображений священик, який цілує ноги воїнам, котрі ведуть війну з російським агресором. Для мене ця фотографія по-своєму символічна, тому що вона показує: відбулося оновлення церкви. Якщо в нас є такі священики, які настільки здатні співпереживати, які є настільки патріотичними, то це вселяє надію. Так само і інші. Наприклад, мене ще вразив знімок Руслана Канюки «Мангал по-українськи»: зображений Кремль, на якому можна смажити шашлики. Мовляв, рано чи пізно Москва згорить і будемо там, образно кажучи, смажити шашлики на її вогні. Можливо, це ще далеке пророцтво, але, як на мене, рано чи пізно воно має статися.

 «МИ ДУЖЕ ВДЯЧНІ ЗА ЛЮБОВ, ЯКА ЗАРАЗ СКОНЦЕНТРОВАНА НА ФОТОВИСТАВЦІ «ДНЯ»

Анна ЛЕВЧУК, проректор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки з науково-педагогічної роботи, євроінтеграції та роботи зі студентами:

- Ми часто запрошуємо Ларису Олексіївну з фотовиставкою до нас в університет, але виставка приїжджає в скороченому розмірі, тому що, на жаль, не можемо прийняти всі 350 робіт. Ми побачили на фотовиставці «Дня» Україну різною, але такою, яку ми любимо. І дуже вдячні за ту любов, яка акумулюється в різних куточках країни і яка ось тут зараз сконцентрована. Мені здається, що це дуже важливо для майбутнього – для десятиліть, століть. Серед світлин, що найбільше вразили, - «Гімн України» Олексія Плиска, за яку ми вручили приз, але загалом дуже важко виокремити одну світлину. Для Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки надзвичайно велика честь долучитися до фотоконкурсу газети «День». Знаю, що наші студенти і викладачі беруть участь у ньому як учасники і так само важливо для нас долучитися в якості таких помічників.

«ДЕНЬ» ЗАЙНЯВ, ЯК ЗАВЖДИ, ПРАВИЛЬНУ І ОБ’ЄКТИВНУ ПОЗИЦІЮ»

Гліб ГОЛОВЧЕНКО, директор Коледжу преси та телебачення, генеральний продюсер ТК ТАК TV, Миколаїв:

- На фотовиставці я, на жаль, побачив багато війни, і це цілком зрозуміло. Сьогодні більшість людей у країні, особливо там, де не йде війна, не хочуть її бачити. Тому дуже важливо, що «День» зайняв, як завжди, правильну і об’єктивну позицію. Але мені також дуже приємно, що тут є одна робота, де дитинка стоїть біля величезної шафи з книгами, - «З чого почати?» Сергія Ковальчука. Я думаю, що ми залишимося нацією, яка читає. Нацією, яка перемагає завдяки тому, що ми читаємо. І будемо завжди відстоювати свою позицію як люди, які не тільки вміють воювати, а ще й вміють перемагати завдяки новим знанням. «День» якраз для цього багато робить своєю бібліотекою.

«Є ВЕЛИКА СЕРІЯ ФОТОГРАФІЙ, ЯКІ ПОКАЗУЮТЬ ПЕРСПЕКТИВИ ВИХОДУ З НАШОЇ НЕПРОСТОЇ СИТУАЦІЇ»

Григорій ТОРБИН, проректор з наукової роботи Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова:

- Виставка вражає передусім багатогранністю. З одного боку, гумористичне ставлення фотографів – бачення політиків. Тема «людина і зброя», тема війни на сході пронизує все. Дуже приємно, що є дуже велика серія фотографій, які показують перспективи виходу з цієї ситуації. Це велике мистецтво художника-фотографа – побачити світлі напрямки у такій непростій ситуації, що в нас є зараз. А визначаючи призера, ми віддали перевагу новій темі – дитина і війна. І надзвичайно тонко своїм прекрасним фото «Союзник» пан Олександр Клименко показав, наскільки можна непідробно передати відчуття дитини і її ставлення до українського воїна. Хлопчик-переселенець з Мар’їнки тягне руку до українського солдата і вони разом крокують. Перспектив розвитку цієї фотографії може бути дві: або дитина стане солдатом, або ж солдат перестане бути воїном і буде виховувати дітей. Думаю, що через деякий час на цій виставці ми побачимо саме другий напрям продовження, що наступна серія фотографій покаже перспективи дітей України і що війна не стане перешкодою їхньому розвитку.

«Є ЖИТТЄСТВЕРДНІ ЗНІМКИ І ЗНІМКИ-ПОПЕРЕДЖЕННЯ»

Володимир ТАРАСЮК, доцент кафедри журналістики Ужгородського національного університету, головний редактор університетської газети «Погляд»:

- Ці фотографії проникливі. І коли навіть на фото відображено минуле, це своєрідна спроба фотографа зайти в майбутнє через минуле в тому сенсі, що врахувати уроки минулого, врахувати уже пережитий досвід. Він може бути негативним чи позитивним, але це досвід, який допомагатиме в майбутньому. І, звичайно, є роботи, які своєю життєствердністю, оптимізмом, можливо, навіть експериментом також ставлять якісь завдання, які в знімку саме постають як погляд у майбутнє. У цілому дійсно на знімках багато суму, бо ми живемо в такий час, але ці знімки або все ж життєствердні, або є попередженням. Коли люди будуть попереджені, вони поінформовані. Коли знімки життєствердні, люди будуть мати оптимізм. Саме в цьому енергійність цієї виставки і її сила.

«ТУТ УКРАЇНА – ТЕПЛА І РІДНА»

Сніжана ЛИСЕНКО, начальник відділу інформації та зв’язків з громадськістю Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького

- Дійсно вражаюча виставка. Біля багатьох світлин я просто тамувала сльози, іноді посміхалася, але байдужим тут залишитися неможливо. Звичайно, тут є і наше майбутнє. Адже тут є і «світ очима дітей», багато добрих і теплих людських тем. Так, є багато війни. Але є і теплі моменти. Тому на фотовиставці я Україну побачила дійсно такою, якою вона є. не тільки з політичними негараздами, війною, а й звичайною, буденною і водночас теплою і рідною. Наш університет відзначив фото Андрія Нестеренка «Соловей». Тут такий драйв! А ще – така випадковість! Виявилося, що нагороджений нами фотокор багато працював на Черкащині: на Канівщині, у Черкасах, навіть працював у тій газеті, де і я колись. Така позитивна містика. Ще мене дуже вразило фото «Вчителька. Маріуполь 2015 р.» Євгена Сосновського, де стоїть вчителька з жовто-блакитним дзвоником – це те, що викликає сльози радості! І звісно, є багато фото, які викликають сльози болю. Я дуже вдячна і рада, що наш університет став партнером вашого фотоконкурсу.

«ЦЕ НЕОЦІНЕННА РОЛЬ КОЛЕКТИВУ ГАЗЕТИ «ДЕНЬ» В ПРОСУВАННІ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ, КУЛЬТУРИ, ВЛАСНЕ, УКРАЇНСЬКОСТІ»

Валентина РУДЕНКО, медіаексперт, директор програм Інституту «Стратегічні ініціативи» президента Віктора Ющенка:

- Завжди з великим інтересом відвідую ваші фотовиставки, дні народження. Не дивлячись на те, що цього року левова частка виставки присвячена війні, я все одно стоятиму на своєму – це неоціненна роль редакторського колективу газети «День» в просуванні української історії, культури, власне, українськості. Коли в часи Другої світової війни Черчиллю запропонували скоротити видатки на культуру через те, що не на часі цим займатися, британський прем’єр-міністр відповів – слухайте, а за що ми тоді воюємо? Сьогодні, те що робить газета «День», це поки неоціненна роль. Ви просуваєте Україну не тільки в самій країні, а і у світі. Культура – цей найкращий спосіб оцінити зрілість суспільства, його розвиток і прогрес. Так що ви займаєтеся найважливішим. Я дуже шаную вашу газету і дуже вас люблю – думаю, зі мною погодяться тисячі читачів. Мене зачепила робота «Втрата. Маріуполь 2015 р.» (Євген Сосновський, м. Маріуполь), яка викликала багато емоцій. Ще мені сподобалася робота «Все під контролем» (95 ОАМБр, Іван Богдан м. Київ), яка відзначена спеціальним призом. Сподобалася також робота – «Правильний капелюшок» Олега Батрака м. Київ.

«Є БАГАТО ФОТО, ЯКІ НЕ МОЖУТЬ ЗАЛИШИТИ БАЙДУЖИМ»

Михайло БАСАРАБ, політолог:

- Фотовиставка закономірно відображає суспільний і політичний дискурс. Зрозуміло, що виходячи з ситуації в країні, переважають фотографії на військову тематику. В цьому плані є багато фото, які не можуть залишити байдужим. Дуже хотілося б, щоб ми зустрічалися на фотовиставках, де було б менше фотографій на військову тематику, а більше – з усміхненими дітьми. Мені сподобалася фотографія «Соняшники. Мінор» - дуже гарна (композиційно, образно, правильно виставлений фокус). Ще мені запала в душу чорно-біла фотографія, де дівчина плете сітку – «Сітка у сільській школі» Олександра Дурманенка. Для мене це фото навіть є певним лейтмотивом фотовиставки. Ця фотографія дає нам можливість зрозуміти, що ми перебуваємо в стані, про який ще кілька років назад і не думали. На превеликий жаль, буремні події початку і середини XX ст. фактично повторилися на початку XXІ ст. в Україні. І цей чорно-білий формат фотографії відправляє нас туди, проводячи певний зв'язок з подіями, які здавалося б залишилися давно в минулому.

«ЦЯ ФОТОВИСТАВКА Є ЧЕСНОЮ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ПОЛІТИКІВ»

Віктор ШИШКІН, суддя Конституційного суду Україну (2006-2015 рр.):

- На фотографіях я побачив правдиву і реальну Україну. На відміну від пафосної суті, яка лунає з екранів телевізорів або особисто від наших керманичів, тут відображена внутрішня суть країни. Дуже сподобалися фотографії, наприклад, «Ніжність», коли боєць тримає цуценятка, також – «Феміда закрила очі». Ця фотовиставка є чесною по відношенню до політиків.

«ДУЖЕ ВАЖКО ДИВИТИСЯ ФОТОГРАФІЇ НА ВІЙСЬКОВУ ТЕМАТИКУ В МИРНОМУ ЖИТТІ»

Андрій СЕНЧЕНКО, народний депутат V, VI, VII скликань Верховної Ради:

- Дуже важко дивитися фотографії на військову тематику в мирному житті. Ми вже настільки пропиталися цією війною, що постійно зберігається відчуття тривоги. Відмітив для себе колективне фото трьох президентів «Засновники системи». Ви знаєте, виходячи з того, що в країні розвивається політична криза, наступив такий період, коли на газонах Печерська можна ставити таблички з написом: «Лавинонебезпечно». Відчуття лавини, яка от-от зірветься, все ще зберігається. Є два виходи – дострокові парламентські вибори або знову вулиця, але тоді непередбачувані перспективи. 

«ЗА ЦЕЙ РІК СКОНЦЕНТРУВАЛИСЯ ОСТАННІ 25 РОКІВ. І ФОТОВИСТАВКА ГАЗЕТИ «ДЕНЬ» ВСЕ ЦЕ ВІДОБРАЖАЄ»

Володимир МАКЕЄНКО, народний депутат I, III, IV, V, VI, VII скликань:

- Я думав, що у своєму житті я бачив багато. Але останній рік, і відповідно події в світі і Україні, перевершив все. Мені здається, що за цей рік сконцентрувалися останні 25 років. І фотовиставка газети «День» все це відображає – наше життя, політику, війну, суспільство. Іноді однією фотографією можна показати і зрозуміти більше ніж написати книгу. Особливо якщо подивитися в обличчя, очі. Дуже цікаво.