Сьогодні, 28 листопада, Україна вшановує День пам'яті жертв голодоморів - щорічний національний пам'ятний день, що припадає на четверту суботу листопада. У Києві, в інших містах України та за кордоном, відбуваються жалобні заходи.

Основні пам'ятні заходи відбудуться в Національному музеї "Меморіал пам'яті жертв Голодомору в Києві по вулиці Лаврській, 3.

Там о 15:00 пом'янути жертв голодоморів зберуться чимало жителів столиці, серед яких – перші особи держави, глави українських церков. Територію музею будуть охороняти поліція і спецслужби, а тому в цей час людей не будуть пускати близько до Меморіалу.

О 16.00 відбудеться загальнонаціональна хвилина мовчання. А о 16:01 стартує Всеукраїнська акція "Свічка у вікні", автором ідеї якої є Джеймс Мейс.

Українці запалюють свічки в пам'ять про вбитих геноцидом співвітчизників біля місць пам'яті Голодомору і у вікнах своїх будинків по всій Україні та світу.

«День» зібрав перші коментарі українців, що прийшли до підніжжя Пам’ятного знаку жертвам Голодомору 1932 –1933 років на Михайлівській площі у Києві.

«ТІ ХТО НАРОДИВСЯ НА СХОДІ ВЖЕ ПІСЛЯ ГОЛОДОМОРУ, РОЗПОВІДАЛИ, ЩО ГОЛОДОМОР - ЦЕ ВИГАДКА НАЦІОНАЛІСТІВ»

Марина ЛЮТА, журналіст, волонтер:

- Бабуся мені малій розповідала, де на Старобільщині було більше втрат по голоду. Часто згадувала ту біду і забороняла своїм добре поставленим вчительським голосом нам, малим, гратися їжею. Це у радянські часи, коли про голод просто не говорили. Не про війну вона часто згадувала, хоч на ній загинуло її перше кохання, і не про післявоєнні роки відбудови, ні. А як ховали рідних у себе на городах і де жили родини, що дітей своїх поїли. Я була крихітка, а ті її слова падали мені глибоко в підсвідомість. Воно в дитинстві ж викарбовується на все життя.

На початку 2000-х якось знайшла на робочому компі у себе в редакції загальну папку з відео. Наші любі журналісти їздили по селах і опитували людей 40-х років народження про те, як не було голоду. І старенькі, що виховані на радянській моралі, розповідали на камеру, що то все вигадки клятих націоналістів. Багато було таких «откровень». Бабусі на той час вже не було років шість.

«МИ ДОСІ НЕ ЗНАЄМО СВОГО ВОРОГА»

Олена СТЕПОВА, журналіст, письменниця:

- Мені про Голодомор розповідала бабуся. Але робила це тактично, щоб не уразити дитину. Тоді я дивувалась, чому розповідаючи про голод, бабця акцентувала саме на відносинах між людьми, а не на самій їжі, стражданнях. Вона казала, що все можна пережити, якщо навколо тебе нормальні, адекватні люди. Небезпека саме ці якості і проявляє. Під час Голодомору були різні ситуації. Вбивали цілі сім’ї заради того щоб поїсти. Голод спотворював людей, виявляв їхні тваринні якості. Найслабші і менш принципові ламались дуже швидко перед очима смерті і страждань.

Про ці слова я згадала вже під обстрілами в Свердловську Луганської області. Тому що саме тоді проявилось хто є хто. Тоді почали вбивати підприємців, "віджимали" майно і все це виправдовували якимись ідеями. Були випадки, коли люди не звертали увагу на те, що кілька поверхів знизу помирає самотня жінка і ніхто їй не приносив шмат хліба. Звичайно, багато було і зворотних прикладів. Війна, випробування ставлять все на свої місця. Окупант, який прийшов на нашу землю, декларував, що він начебто звільняє нас від України. Тільки ніхто з них не відкрив жодну столову, щоб нагодувати тих кого вони «звільнили». Місцевий піп Московського Патріархату, якому привезли гуманітарку, взагалі заявив, що не церква має ділитись продовольством з людьми, а люди з нею, щоб вона вистояла.

Якби тоді, коли Україна стала незалежною, з самого початку нам давали правду про події Голодомору 32-33-го років, то можливо нинішньої війни не було. Адже дуже багато людей просто не бажали сприймати історію, а політики на сході маніпулювали думкою і самим поняттям Голодомор. Загал зовсім не ототожнював той злочин проти українців з тим хто був його організатором. А отже і відчуття небезпеки було притуплене. І навіть зараз ми всі знаємо скільки той чи інший політик побував нещодавно за гратами, але при цьому ми не знаємо скільки було вбито українців. Ми досі не знаємо свого ворога.