У «Музей історії міста Києва» представлена «Сцена для зимової казки», яка нагадає про те, який чарівний Київ узимку. До того ж, роботи Олександра Хвостенка-Хвостова, Олексія Шовкуненка, Миколи Глущенка та інших художників, що їх об’єднали у цей проект, експонуються вкрай рідко!

Куратор вернісажу Катерина Липа зібрала найкращі з кращих (а також такі, що просто ніколи не експонувалися) роботи із колекції київського музею на зимову тему. Всі — авторства маститих класиків. Можна побачити три полотна легенди українського авангарду і «батька» сучасної вітчизняної сценографії, чудового художника Олександра Хвостенка-Хвостова. Хоча «Київ. Вечір», «Київ. Оперний театр» та «Київ. Площа Богдана Хмельницького» (вся серія була написана 1954 р.) добре відомі киянам. Завдяки Хвостенку ми зможемо згадати, які сніги вкривали взимку Україну ще півстоліття тому. По пояс — і це в самому центрі столиці! У 1950-х, судячи з картин, прямо поряд з Київською оперою зупинявся тролейбус, а на Софійській площі — трамвай. Отже, проблем з тим, як діставатися до центру, в городян не виникало навіть у негоду...

ПЛАМЕНИЦЬКИЙ А.А. «СОНЯЧНИЙ ДЕНЬ», 1968 р.

Поряд з роботами Хвостова в експозиції розміщено ескізи декорацій та костюмів до опери «Тарас Бульба» ще одного знаменитого авангардиста, Анатоля Петрицького. Вистава йшла у Київській опері 1955-го. Синергія живопису Хвостенка-Хвостова і створеної лише за рік сценографії Петрицького нагадує машину часу: завдяки такому поєднанню ніби сам опиняєшся на самому початку хрущовської «відлиги». А щоб картина столиці України вийшла і зовсім панорамною, об’ємною, немов побував там особисто, дихав цим сніговим повітрям, а душею здіймався у бездонне синє київське небо, — ось вам «Зима. Сонячний день» Олексія Шовкуненка. 1948 року, коли була створена робота, знаменитий пейзажист та професор Художнього інституту готувався очолити Спілку художників УРСР. Але, роздивляючись автопортрет на тлі засніженої гори, де на задньому плані — Історичний музей і будівля Андріївського узвозу, не скажеш, що написав його «живий класик».

АДАМОВИЧ С.Ф. «ЦЕРКВА В ДРОГОБИЧІ», 1988 р.

До речі, відносно нещодавно «Площа Богдана Хмельницького» Хвостова і «Зима. Сонячний день» Шовкуненка відіграли спільну роль на «сцені історії». 2012 року ці картини забрала у «тимчасове користування» сумнозвісна ДУСя (Державне управління справами при президентові В. Януковичі). Отже, побачити їх могли тільки відвідувачі вул. Банкової. 2014-го, завдяки Майдану, Хвостов, Шовкуненко і ще 11 цінних полотен були повернуті до Музею історії Києва...

ХВОСТЕНКО-ХВОСТОВ О. В. «КИЇВ. ПЛОЩА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО», 1954 р.

Патина часу дедалі помітніше відокремлює нас від затишної, святкової лише «за відчуттям» (на жодній картині на виставці немає ні новорічних ялинок, ні карнавального конфетті, ні навіть простої згадки про «зимові свята») атмосфери зимового Києва 1930-х — першої половини 1980-х. Саме в цей період створені різні роботи «Сцени для зимової казки». І пам’ять сама творить диво: завдяки спогадам повсякденні предмети і сценки «з минулого», здається, починають випромінювати справжнє добре чаклунство. Йдеться про унікальну серію акварелей відомого книжково-журнального графіка Віталія Крижанівського «Інтер’єри старого будинку» (1976 р.); міський пейзаж «Відлига» (1987 р.) його вчителя — Сергія Подерв’янського; річковий пейзаж «У березні» (1957 р.), виконаний у техніці монотипії Миколою Глущенком, або ж про зимові пейзажі і навіть натюрморти інших авторів. (В експозиції знайшлося місце класичним «Натюрморту» Вінні Реунова, 1984 р, і Владислава Мамсікова-старшого, 1991 р.) «Сцена для зимової казки» — це і є справжній театр пам’яті. Про час, коли дерева були великими. А світ здавався неквапливим і радісним. Коли світ був мирним.

Виставу можна побачити до 15 січня.