Тектонічний зсув, під час якого з’являється Японія, зобразив художник Микола Журавель. Він є одним з учасників проекту «Внутрішня Японія», який днями було представлено в музейно-виставковому центрі «Музей історії Києва». «Дві плити заходять одна на одну, і в цьому народжується Японія. Адже це острівна країна, там постійно відбуваються тектонічні зсуви, — каже Микола Журавель про свою роботу «Тектонічний зріз. Народження Японії». — На мій погляд, це має велике значення для країни. Як негативне, бо існує страх, що все знищиться, так і позитивне, бо японці дорожать часом, відчувають цінність життя».

БЛИЗЬКИЙ МІНІМАЛІЗМ ДАЛЕКОГО СХОДУ

На виставці представили близько 30 робіт авторів із різних регіонів України. Мета проекту — відтворити засобами візуального мистецтва роль японської культури у світогляді  українців, переосмислити певні кліше і встановити нові асоціації. Організатором проекту став Фонд культурних ініціатив ArtHuss. Подія відбувається за програмою Року Японії в Україні, її підтримали, зокрема, Міністерство закордонних справ України та посольство Японії в Україні.

«Я сам є колекціонером. У художньому середовищі перебуваю приблизно 20 років — збираю сучасне українське і традиційне японське мистецтво, — розповідає куратор проекту Андрій Накорчевський. — Це мій перший, можна сказати, ідеологічний проект. Запропонував взяти участь у ньому багатьом, але зголосилися одиниці. Комусь тема подобається, комусь — не дуже цікава, терміни були доволі обмежені, усі мали близько двох місяців. З деякими художниками познайомився лише нещодавно. Наприклад, просто побачив роботи в інтернеті роботи Петра Сметани, вони мені сподобалися, миттєво написав йому, і він погодився долучитися».

Певним джерелом натхнення для Петра Сметани став Музей японського мистецтва і техніки Манггха (Manggha) у Кракові, де він жив останні півроку. «Тема Японії пройняла мене десь минулого липня, — ділиться Петро. — Манггха — фантастичний великий простір, дуже японський. Там все мінімалістично, що близько моїм роботам, я також намагаюся прибрати зайве. Взагалі на цей музей натрапив випадково: на березі Вісли побачив незвичну архітектуру, зайшов і завис там місяців на два».

«Вічна медитація» — одна з картин Петра, представлених на виставці. «Японці дуже спокійні. Вони можуть годину слухати, як тече вода. Треба мати для цього час, потребу, терпіння. Їхня релігія тому сприяє: і буддизм, і синтоїзм, які тісно переплетені між собою і не конфліктують один з одним, — розмірковує художник. — При тому, що життя в Японії активне: у Токіо, наприклад, 13 мільйонів мешканців, вони зберігають величезні простори парків, дуже природних, наче без людського втручання. Їхнє мистецтво ікебани... Власне, одна з моїх робіт на цій виставці, «Ікебана із садів Манггха», є рефлексіями на цю тему».

«ПОБУВАТИ В ЯПОНІЇ — ЦЕ ЯК ПОТРАПИТИ НА МІСЯЦЬ»

Тема квітів відображена і в картинах Наталії Корф-Іванюк. «Квіти. Зима» з акцентами на білому і червоному, кольорах снігу та сонця, — паралель з Японією, різнобарвні «Квіти. Літо» — асоціації з Україною.

 «Я прагнула намалювати Японію без Японії, без пресловутих символів — самураїв, сакури тощо. Так, як це відчув художник, — пояснює Наталія. — Взагалі з серією «Квіти» я працюю понад півроку. Квіти — елемент, який, на мою думку, об’єднує Україну та Японію. У кожній країні є своє особливе ставлення до квітів. Наша країна дуже квітуча, а в Японії це навіть культ, там є традиція милування квітами. Тому, щоб відчути цей проект і не робити чогось чужого мені, вирішила продовжити цю тему, поєднати Україну та Японію у квітах».

«Побувати в Японії — це як потрапити на Місяць, — зізнається Микола Журавель, який подорожував Нарою, Кіото, Токіо. — Мене вразило, як японці спілкуються між собою, їхня система взаємин. Японія —дуже націоналістична країна в позитивному розумінні цього слова. Вони підтримують власну культуру, змогли зберегти своє і вийти з ним на ринок. Ще японці неймовірно самоорганізовані. Там змалку навчають дітей гармонії — через поезію, каліграфію. А людина, яка відчуває гармонію, не робитиме браку, бо це суперечить її внутрішньому світу».

«Для мене Японія — це дорогий дім, — сміється куратор проекту Андрій Накорчевський. — Я живу між Японією та Україною: викладаю в найстарішому японському університеті Кейо, а в Україні працюю як куратор і ландшафтний архітектор».     

Виставка «Внутрішня Японія» подорожуватиме — проект покажуть в Одесі, можливо, у Дніпрі і навіть в Японії. А до 15 лютого його можна побачити в «Музеї історії Києва».