В українських цінителів прекрасного початок літа видався неспокійний. Адже у Києві з 9 по 11 червня тривають «Дні Малевича». Великий комплекс подій – концерти, виставки, перформанси, лекції, дискусії – організовують «Мистецький Арсенал», Києво-Могилянська бізнес-школа, Український кризовий медіа-центр, IZONE, FEDORIV Hub. Головна ідея сформульована просто і красиво: повернути Малевича Києву. Щоб ми знали про легендарного художника не тільки як про автора «Чорного квадрату» та інших «дивних та дорогих картин». Адже Казимир Малевич створив філософію, яка має послідовників по всьому світу, і не тільки у мистецтві.

Одна з центральних подій цих днів – виставка «Малевич+» у Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький Арсенал». В експозиції представили твори українських авангардистів з колекції Ігоря Диченка, подарованої «Арсеналу» його вдовою Валерією Вірською торік. Роботи художників захоплюють, але окреме задоволення – послухати, що розповідає про них відомий мистецтвознавець Дмитро Горбачов, який, до речі, добре знав Диченка. Тож ми відвідали його авторську екскурсію «Малевич і Україна» (яка, між іншим, зібрала чималий гурт людей) і тепер ділимось, що на ній відкрили.

ТВОРЧІСТЬ, ЯК КОСМОС

Перша зупинка – «Супрематична композиція 1» Казимира Малевича, створена 1916 року. Дмитро Горбачов був свідком того, як ця робота потрапила до колекції Диченка. «Онук приятеля Малевича, художника Чайкова, успадкував майстерню Малевича з творами його учнів, - згадує мистецтвознавець. – І цей онук показав твори Ігорю Диченко. Ігор виокремив цю роботу серед інших і купив порівняно недорого. А за рік зрозумів, що це справжній Малевич, з чим погодились світові експерти. Робота вже експонувалась у багатьох країнах».

Як визначити що перед вами твір Малевича? Горбачов згадує, що Жан-Клод Маркаде, певно, найпотужніший дослідник творчості художника, сказав, що усі його форми переведені в стан невагомості, «безвесия». «Сам Малевич називав свій супрематизм «моделлю космосу», - продовжує Дмитро Горбачов. – Говорив, як у космосі немає ваги – і у нього немає, як у космосі обертаються геометричні фігури – так і в нього, у космосі немає горизонту і перспективи – і у нього те саме. А ще космос тримається на ритмі, і Малевич одним з першим відкрив привабливість ритму для композиції. До нього вважалось, що у живописі головне – сюжет. А він довів, що ритм є найважливішим енергетичним важелем мистецтва, більш того, цим ритмом можна керувати. У цьому – сенс і головна ознака мистецтва».

МАЛЕВИЧ І ПРОЛЕТАРІ

Виявляється, славетний художник любив селян, а от пролетарі його відштовхували. «Малевич казав, що з селянами пов’язано мистецтво, разом з ними він розмальовує хати. Що усі селяни займаються мистецтвом, хоча і не говорять про це. А робітники, які працювали на цукроварні, не визнавали і не знали мистецтва, - ділиться Дмитро Горбачов. – Навіть у побуті пролетарі були неприємні художнику: вони працювали коло жахливих машин, були замурзані, їли капусняк з неприємним запахом. А селяни піднімалися з сонцем, жили за ритмами природи. Співали, коли працювали. Це Малевичу дуже подобалося».

До речі, свого часу Олександра Екстер, ще одна потужна мисткиня, попросила Малевича надати свої абстрактні супрематичні ескізи вишивальницям. Артіль майстринь потім робила за цими ескізами навіть килими. Ці роботи відзначали і продавали в Полтаві, Києві, Москві, Лондоні.

ВЕСЬ ХАРАКТЕР – У КОЛІ

Знаєте творчість Олександра Хвостенка-Хвостова? Між іншим, його сценографією до опери «Валькірія» захоплюються дослідники Вагнера у різних країнах світу. Ескізи декорацій представлені на виставці «Малевич+». «Хвилясті форми в ескізах дають відчуття ритму, все римується! – пояснює Дмитро Горбачов. – Порівняно недавно англійські вагнерознавці побачили репродукції ескізів декорацій Хвостенка-Хвостова до «Валькірії», телефонували мені і казали, що це краще, що знають з таких проектів. Хвостенка-Хвостова зарахували до класиків світового авангарду».

У цих ескізах відчувається вплив супрематизму. За простими формами – великий пласт інформації, смислів. «В цьому ескізі – декорація на тему Зіґлінди. Ця героїня приваблювала своєю жіночністю, котра тут підкреслена. Своєрідна форма жіночності – округле лоно, і воно тут є, збільшене, - коментує Дмитро Горбачов. – В іншому ескізі до «Валькірії» розкрита тема богатиря Гундінґа, характеристика якого – щит. І тут багато великих щитоподібних форм, вже зовсім інша ритміка. Так кількома формами можна створити потужний ефект». А ще мистецтвознавець додає, що мінімалізм народився у бідних країнах – там, де люди намагаються жити на повну, обходячись найменшими засобами.

ПЕРФОРМАНС З РИЗИКОМ ДЛЯ ЖИТТЯ

Авангардисти творили не тільки у майстернях – часто все їх життя було сповнене мистецьких витівок. Зупиняємось перед картинами Віктора Пальмова. На роботі «Автопортрет з дружиною» він наче малює свою кохану Капітоліну, але при цьому здається, що вона реальна, сидить поруч з ним. «Українське село взимку» – інша робота футуриста, представлена в експозиції. «Карина датується 1920 роком, коли росіянин Пальмов ще не був в Україні. Мене це здивувало. Виявляється, у 1920 році він з художником Давидом Бурлюком, який його українізував, побував у Сибіру в області Зелений Клин (ще її називають «Зелена Україна», за переписом населення 1926 року там мешкали 303 тисячі українців. – Авт.). Там Пальмов вперше долучився до українського. 1918 року Зелений Клин оголосив себе частиною Української Народної Республіки, його представники надіслали Михайлу Грушевському телеграму, на яку той, до речі, не відповів», - розповідає Дмитро Горбачов.

Пальмову властива дитяча манера, зауважує мистецтвознавець. Художник велике значення надавав щирості та невимушеності. І щиро перетворював саме своє життя на мистецтво. На виставці «Малевич+» є картина Віктора Пальмова «Пляж», у зв’язку з якою Дмитро Горбачов згадав про один перформанс митця. «Якось художник повіз свою дружину Капітоліну на пляж. А виявилось, що вона не вміє плавати. Пальмову це було неприємно, бо свого часу був кочегаром на судні, яке пливло до Японії. І Пальмов вирішив навчити Капітоліну плавати. На човні вивіз її на середину водойми і викинув за борт. Вона цього жесту не зрозуміла, борсалась і кричала: «Я давно зрозуміла, що ти мене розлюбив!». Все-таки Віктор витяг Капітоліну і вивіз на берег. Потім вона добре трималася на воді», - усміхається Дмитро Горбачов.

Кумедно, як «Пляж» потрапив до колекції Диченка. Якось він зайшов у гості до одного колекціонера і побачив за шафою цю картину. Точніше, намальоване на ній рожеве стегно. Молодий Диченко зацікавився сюжетом, витягнув картину, а потім її купив.

ПОРТРЕТ ЯК ПЕЙЗАЖ

Олександра Богомазова прозвали «українським Пікассо». Незабаром після смерті у 1930 році його викреслили з історії радянського мистецтва, і лише за кілька десятиліть Ігор Диченко витягнув це ім’я із забуття, написав про художника у паризькому журналі. «Портрет» Богомазова, представлений на виставці у «Мистецькому Арсеналі», Дмитро Горбачов називає «моментом пустування». «Явних портретних ознак у картині немає. Може, щось пейзажне, - продовжує мистецтвознавець. – Але оскільки футуристи любили трактувати обличчя людини як пейзаж, цей футуристичний хіт можна зрозуміти. Богомазов казав, що для нього головне – створити ритмічну цінність. Кожну подію він трактував як певну ритміку, десь енергійну, десь ліричну. А Ігор першим сформулював головну ідею Богомазова і авангардистів взагалі – космізм. Ігор колись писав, що в їх роботах немає земної просторовості: виднокола, перспективи тощо».

ЗАБУТІ ПРОРОКИ

Завершуємо екскурсію біля робіт Василя Єрмилова – дизайнера простору світового масштабу. Художник є провісником гіперреалізму, який набув розвитку у другій половині ХХ століття. Це доводить картина «Булка», створена 1914 року. Хала намальована надзвичайно реалістично, також простежуються риси кубізму. «Інша риса творчості Єрмилова, що випереджала тодішнє мистецтво – його мінімалізм. Дослідники називають його найлаконічнішим конструктивістом світу», - зауважує Дмитро Горбачов.

Ігор Диченко спантеличив вдову Василя Єрмилова, коли прийшов до неї, зацікавився творами битого радянською владою чоловіка і ще й запропонував за них гроші. «Я дивувався, що Єрмилова взагалі не заарештували у радянські часи, тільки вигнали зі спілки художників за космополітизм. Ще Єрмилова «били рублем» – не давали заробляти гроші. А він вважав, що бідність стимулює творчий інстинкт. Яка мудра була партія, що давала додаткові можливості творити!», - сміється Дмитро Горбачов.

Власне, сам Ігор Диченко займався ризикованою роботою: збирав твори, які у Радянському Союзі було прийнято нищити. Але результат вартував зусиль: за словами Дмитра Горбачова, Диченко довів, що українське мистецтво повноструктурне. «Але проблема України в тому, що ми не вміємо ретранслювати свої досягнення, все залягає в архівах, - додає мистецтвознавець. – Богомазов був геніальним теоретиком, деякі речі сформулював точніше і раніше за Кандінського і Малевича. Але почали його друкувати тільки у 1990-х роках. Якби у 1914 році ці роботи пішли у світ, очевидно, що мистецтво було б дещо інакшим».

Тож не проґавте можливості побачити твори «хедлайнерів» авангарду на виставці «Малевич+», що триватиме у «Мистецькому Арсеналі» до 7 серпня.